Екологічно прийнятий ризик

План

Тема 3. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

Ж. Ламетрі

3.1. Екологічна безпека територій, екосистем та людини.

3.2. Екологічно прийнятий ризик.

3.3. Екологічний моніторинг як метод екологічних досліджень.

3.4. Поняття про екологічне нормування.

Література:

1. Акімова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Уч. для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 456 с.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995. – 365 с.

3. Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. Учебное пособие. – Симферополь: Сонат, 1998. – 224 с.

4. Вронський В.А., Прикладная экология. – Ростов-на-Дону: Феникс. – 512 с.

5. Голубець М.А., Кучерявий В.О., Генсерук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу “Екологія та охорона природи”. – К.: НКМ ВО, 1990. – 215 с.

6. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Підручник. – Вид. 3-тє, доп. – Львів, Афіша, 2001 – 272с.

7. Екологія: Підручник / С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 371 с.

8. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища школа, 2003. – 358с.: іл.

9. Клименко М.О., Скрипчук П.М. Метрологія і стандартизація в екології. – Рівне: РДТУ, 1999. – 368 с.

10. Кучерявий В.О., Чернявський М.В., Гаманюк Т.І. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. – Курс лекцій. – К.: НМК ВО, 1991. – 150 с.

11. Основи соціоекології: Нав.посібник / Г.О.Бачинський, Н.В.Беренда, В.Д.Бондаренко та ін.; За ред. Г.О.Бачинського. – К.:Вища школа, 1995. – 238с.: іл.

3.1. Екологічна безпека територій, екосистем та людини

Згідно з Концепцією національної безпеки України екологічна безпека, зокрема, визнана як новий важливий складовий елемент національної безпеки. Створення системи забезпечення екологічної безпеки у нашій державі є однією з підвалин, на якій базуються стратегія, оперативне мистецтво і тактика державної політики.

Екологічна безпека – стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров’я громадян.

Головними практичними принципами забезпечення екологічної безпеки є:

1) дотримання установлених державою та органами її влади допустимих рівнів впливу на людину та природне середовище;

2) здійснення раціонального природокористування, при якому використання ресурсів рівною мірою задовольняє інтереси нинішніх та майбутніх поколінь;

3) обов’язковість компенсації завданих здоров’ю і природі втрат і взаємна відповідальність адміністративно-територіальних утворень за стан навколишнього середовища і транскордонне перенесення забруднень;

4) своєчасне виявлення і відновлення порушень стану території (акваторії), екосистем і природних компонентів.

5) збереження біологічного різноманіття;

6) дотримання норм міжнародного права, виконання дво- і багатосторонніх угод, які регламентують відносини в галузі забезпечення екологічної безпеки;

7) дотримання розумної достатності і допустимості ризику, розвиток науково-технічного прогресу не повинен призводити до соціально-економічних і екологічних катастроф.

Темпи виходу України з економічної кризи, зростання добробуту наших людей і національна безпека держави багато у чому залежать від ефективності протидії надзвичайним ситуаціям (природного та техногенного характеру), зниженню ризику їх виникнення.

Щоденно в Україні виникають надзвичайні ситуації, внаслідок яких знищуються матеріальні цінності, гинуть люди, надзвичайно ускладнюються умови виробництва і життя.

Результатом прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою здоров’ю, шкодою природному чи матеріальнокультурному середовищу, дезорганізуючому впливу на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що знаходились там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

З метою уніфікації будь-які різного роду наслідки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа забрудненої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а вірніше мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Відомо, що величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:

R = n/N

Наведена формула дозволяє розрахувати величину загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій в конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою.

Вище було показано, що ризик – це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливого їх числа за конкретний період часу.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, граничнодопустимий, надмірний. Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він знаходиться в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості, а також екологічний стан середовища на даному етапі свого розвитку. Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який в переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик в теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція як безпеки життєдіяльності в цілому, так і екологічної безпеки зокрема базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Найвірнішою слід вважати концепцію прийнятного (допустимого) ризику, суть якої полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час. Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, екологічні, соціальні та політичні аспекти і являє собою певний компроміс між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Величину прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї із них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Періоди антропогенного впливу на НПС	\|	Екологічна технологія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.