• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки

Прикладом орієнтованого на передові досягнення в ключових науково-технічних, експортоорієнтованих галузях, заощаджувального господарського використання сировинно-енер­гетичних ресурсів є технополіси або технопарки[1], своєрідні прообрази виробництва, а до певної міри й соціальних відносин майбутнього. Досвід, який було нагромаджено американськими технополісами («Силіконова долина» (Каліфорнія), «Дорога № 128» (Масачусетс), «Біонічна долина» (Юта) та ін.) зараз широко використовується в провідних індустріальних країнах, про що свідчать спеціальні програми, які було прийнято і запроваджено в Японії, європейських країнах. Технополіси набули значного поширення в усіх провідних індустріально розвинутих країнах, а для держав з перехідними економіками вони є умовою прискорення розвитку виробництва, виходу на передові конкурентні позиції у світі.

Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів, взагалі цілеспрямованої науково-технічної політики, розуміння того, що тільки активне застосування прогресивних форм соціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги та якість виробництва та споживання, знайшли, зокрема, відображення в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. «Україна: поступ у ХХІ століття».

Технополіс — це територіальний науково-промисловий комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств та ін. з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, об’єктів інфраструктурної мережі, який створюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентоспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.

Не дивно, що за умов існування відкритих економічних систем подібна форма організації виробничих комплексів дедалі більшою мірою визначає й особливості сучасної міжнародної економічної діяльності.

Від традиційного способу концентрації виробництва у вигляді регіональних індустріальних центрів технополіси відрізняє обов’яз­кова висока наукомісткість, а також мала матеріало- та енергоємність виробництва, орієнтованого виключно на нові види технологічно прогресивної продукції.

У практичному плані найбільш придатними для створення технополісів є мікрорайони, що утворювались або спеціально створюються навколо високотехнологічних виробництв чи таких навчальних закладів, як університети та технологічні інститути. Адже ключова умова для розвитку технополісів — наявність відповідних кадрових ресурсів (оскільки правилом є 60—80-від­соткова і навіть більша питома вага саме науковців у загальному штаті працівників), дослідно-виробничої, соціально-побутової інфраструктури, транспортно-комунікаційної мережі. Бажаною є наявність аеропорту, будівництво якого в разі його відсутності, як правило, передбачається. Це пов’язано з особливостями виробничого процесу в технопарках, що висувають жорсткі вимоги щодо оперативності постачання і водночас не пов’язані з потребою переміщувати значні вантажі сировини та готових виробів. Нарешті, важливе значення має наявність прийнятної системи водо-, енергопостачання, обслуговування тощо.

Практика чималої кількості індустріально розвинутих країн свідчить про існування універсальних принципів створення, розвитку, управління діяльністю технополісів. Завдання розвитку технологічних парків значно складніше розв’язувати країнам, що розвиваються та перебувають на етапі системної трансформації своїх економік. Таким країнам не під силу здійснити повномасштабні капіталовкладення та забезпечити максимально широку мережу подібних структур, що вимагає найповнішого урахування національних умов.

Цікавою ілюстрацією того, як може бути організована діяльність наукового парку, прив’язаного до університетської наукової, кадрової бази та інфраструктури, є розповідь Д. Бредфілда, Головного скарбника Трініті-коледжу Кембриджського університету (Велика Британія), у роботі
«Науковий парк Кембриджу і розвиток наукомісткої промисловості».

Науковий парк Кембриджського університету

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
9. Аграрний комплекс національної економіки.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Адміністративної економіки.
12. Альтернативні стратегії за матрицею Мак-Кінсі.

Переглядів: 837