• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Постіндустріальні тенденції світової економіки як фактор міжнародного співробітництва

Міжнародне передання технологій — це рух науково-тех­нічних досягнень — конструкторських рішень, систематичних знань та виробничого досвіду на комерційній або безвід-шкодувальній основі через національні кордони (кордони митних територій) з метою кращого перероблення ресурсів, підвищення ефективності виробництва та максимізації прибутку, вклю­чаючи такі стадії та види виробничої діяльності, як промислове застосування, управлінська діяльність, маркетинг тощо.

У яких практичних (матеріальних та інформаційних) формах відбувається міжнародне передавання технологій? Назвемо основні з них у комплексі найбільш загальних характеристик, класифікаційних ознак і способів реалізації.

З огляду на носіїв, за допомогою яких може здійснюватися міжнародне передавання технологій, можна визначити такі його форми:

· у суто інформаційному вигляді — за допомогою закупівель ноу-хау, патентів, інформаційних пакетів, за використання як паперових, так і електронних носіїв інформації;

· у вигляді високотехнологічних товарів (тобто коли предметом міжнародної торгівлі стають високотехнологічні товари);

· у випадках поставок технологічного обладнання під час реалізації міжнародних виробничих проектів (здебільшого — у вигляді внеску одного з учасників міжнародного спільного підприємства до статутного фонду у формі технологій, ноу-хау);

· у випадках міжнародної міграції висококваліфікованих на-
уково-технічних кадрів (для країни-донора це так званий відплив умів — явище типове для країн пострадянського простору, зокрема України).

Зазначені форми передання технологій можна умовно віднести до двох класифікаційних груп, виокремивши комерційні та некомерційні форми.

Комерційні форми міжнародного передання технологій реалізуються за умови оплати покупцем науково-технічних знань та практично корисної інформації, що передається йому продавцем.

Основними каналами міжнародного комерційного передання технологій є такі:

· внутрішньофірмовий, за якого основний потік технологій спрямовується від материнської структури та науково-дослідних центрів, які вона контролює, до закордонних філій ТНК; слід зазначити, що 2/3 світової торгівлі ліцензіями припадає саме на внутрішньофірмовий обмін;

· міжфірмовий, інструментами якого є ліцензійні, коопераційні та інші угоди між різнонаціональними фірмами;

· зовнішньоторговельний, який функціонує через механізм експортно-імпортних поставок машин, обладнання, складних виробів, товарів високої обробки та іншої промислової продукції;

· міжнародно-інвестиційний, за якого рух технологій відбувається як умова або створення нових підприємницьких структур, або переходу до донора технологій частини власності об’єкта та прав управління ним.

Некомерційні форми, пов’язані з поширенням інформації про НДДКР, яка не містить секретів виробництва та патентоспроможні за своєю природою винаходи. Такими формами можуть бути науково-технічні публікації, навчальна література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конферен­цій, симпозіумів тощо.

За сучасних умов існування особливо важливих каналів переважно некомерційного міжнародного передання технологій зумовлюється безпосереднім людським фактором. Точніше, передання технологій може відбуватися завдяки:

а) особистим контактам учених та спеціалістів

· у процесі спільних фундаментальних досліджень та обміну, спільному використанню отриманих результатів;

· на конференціях, робочих зустрічах, симпозіумах, спеціалізованих виставках;

· під час наукових зарубіжних відряджень та зарубіжних стажувань;

б) міграції вчених, інженерів і техніків; наприклад, часто проблема експорту чи імпорту тієї або іншої технології зводиться до особистого досвіду людини-розробника (зокрема, це стосується ядерних фахівців колишнього СРСР, які можуть потрапляти навіть у політично нестабільні країни, що призводить до загострення проблем політичного характеру; інший приклад: на початку 2001 р. стало відомо, що Сполучені Штати планують видавати протягом кожного з наступних трьох років 200 тис. віз для проживання та роботи на території країни висококваліфікованим працівникам, що вдвічі перевищує показник 2000 р.).

У зв’язку із сучасними тенденціями НТП інколи використовують поняття «постіндустріальне суспільство», яке позначає його стан або тип його розвитку.

Приводом для застосування такої характеристики є значне поширення сучасних технологій, інформатизації, домінування у вартості кінцевої продукції знань, нематеріальних компонентів. У сфері міжнародної економічної діяльності про «постіндустріальні» тенденції кажуть у зв’язку з поширенням у номенклатурі торгівлі, спільному, інтернаціональному виробництві високотехнологічних товарів, електроніки, сучасних видів комунікації, ноу-хау, власне ідей.

Зрозуміло, що така термінологія не є достатньо точною, причому вона не стільки позначає щось конкретне, скільки відбиває характеристику, яка не є системовизначальною щодо об’єкта. У західній літературі використовується синонімічна термінологія: кажуть про «інтелектуальне суспільство», «засновані на знаннях» («knowledge-based») моделі відносин.

3.2.2. Інструменти науково-технічного
регулювання у відкритій економіці

Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.

Щодо фінансового забезпечення, то саме цей напрям державної політики в Україні пов’язаний з найбільшими об’єктивними проблемами, передусім з нестачею коштів у економіці. Не дивно, що протягом останніх років минулого століття на науку в державі витрачалося у середньому 0,4 % ВВП, що на порядок менше за відповідний показник країн — лідерів світової економіки. Разом з тим законодавством України, яким регулюється наукова сфера, передбачено виділення на науку коштів у обсязі 1,7 % ВВП, що також не відповідає реальним потребам розвитку. (Для порівняння: у 2000 р. у США обсяг коштів, які спрямовуються у сферу науки та прикладних розробок, збільшився до 2,7 % ВВП порівняно з 2,4 % на початку 90-х років ХХ ст.)

Фінансова та організаційна підтримка науки (про це свідчить міжнародний досвід) інколи є єдиним заходом, наприклад у формі створення спеціалізованих бюджетних та позабюджетних ус­танов, які здійснюють фінансування, кредитування та страхування дослідницьких та технологічних упроваджувальних проектів. Те саме можна сказати і про комплекс податкових, інших фінансових стимулів інноваційної діяльності, причому як на загаль­нодержавному, так і на регіональному рівні.

Слід зазначити, що система науково-технічної підтримки експортного виробництва на Заході, як правило, не має вираженої самостійності, а органічно включена до загальнонаціональних проектів та програм стимулювання НДДКР, практичного використання нововведень. Їх особливістю є наскрізний характер «наука — виробництво — споживання».

Організуюча роль держави в індустріально розвинутих країнах не обмежується діяльністю певних державних інституцій, а полягає також в ініціюванні та підтримці деяких неурядових проектів та установ. Однією з таких установ є Японський центр продуктивності (ЯЦП), створений у 1955 р. на зразок аналогічних європейських та інших установ. Його фундатори передбачали, що ЯЦП має бути неурядовою організацією, функціонувати на некомерційних засадах, сприяти розвиткові приватної ініціативи, рівною мірою репрезентувати соціальних партнерів (підприємців, профспілки, громадськість).

Важливим напрямом оптимізації законодавчої бази та адміністрування є врегулювання проблем патентування винаходів. Адже зараз патент на винахід, що претендує на науково-технічну новизну у світовому масштабі, видається із запізненням у 4—5 років, унаслідок чого втрачається не тільки пріоритетність вітчизняних розробок, а й час для впровадження винаходу.

Розуміння геостратегічних перспектив розвитку економіки України пов’язане з урахуванням технологічних особливостей прогресу. У натурально-речовому аспекті прогресивні технології переносять суспільне виробництво зі сфери практичного використання різноманітних видів кераміки, волокон, полімерів (наприклад, конструкційних пластмас у будівництві, керамічних двигунів та деталей замість металевих, оптико-волоконних засобів зв’язку замість традиційних кабелів із металевою основою), вирощування більш продуктивних тварин і рослин тощо. Особливого значення набуває перетворення інформаційної продукції на все важливіший об’єкт споживання, що взагалі змінює характер суспільно-економічних відносин.

Відповідно до цього в галузевому плані прогресивний, матеріало- та енергозаощаджувальний тип господарювання пов’язуєть­ся з розвитком таких виробничих сфер, як лазерна техніка, сучасні види комунікацій, біотехнологія (генна та клітинна інженерія), виготовлення нових матеріалів і створення промислових технологій, зокрема напилювання, порошкова металургія, зварювання тощо, використання нових та поновлюваних джерел енергії, а також інформатики й мікроелектроніки. На принципово новій моделі відносин споживання ресурсів базується виробнича діяльність у технологічних парках — технополісах.

Міжнародне співробітництво в науково-технічній сфері відіграє активну роль у формуванні сучасної відкритої економічної системи. Таке співробітництво сприяє:

· підвищенню ефективності національного виробництва, процесів відтворення;

· забезпеченню більшої наукомісткості національного виробництва завдяки як технологічній спеціалізації, так і залученню іноземних технологій у вигляді товарів, ноу-хау тощо;

· підвищенню добробуту, розв’язанню засобами технічного про­гресу соціальних проблем по тих напрямах, по яких це можлива;

· поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергозаощадливих та менш матеріаломістких технологій, використанню альтернативних природним матеріалам та більш функціональних нових хімічних, біохімічних, керамічних речовин.

Характер сучасного соціально-економічного розвитку окремих країн та в цілому цивілізації, особливості міжнародної конкуренції на ринках товарів та послуг свідчать про те, що необхідною складовою стійкого економічного розвитку відтепер є зро­стання інтелектуального потенціалу та науково-технологічні інновації. Таке зростання є одним з основних пріоритетів державної політики стимулювання підприємницької активності в ключових галузях технологічного виробництва, часткового пере­розподілу національного доходу із спрямуванням коштів на розвиток науки, упровадження новітніх технологій.

Саме враховуючи ці міркування, науково-технічну складову процесу інтернаціоналізації господарського життя можна розглядати не тільки під кутом зору підприємницьких інтересів, а й у ширшому контексті, з урахуванням її природи, загальносуспільних наслідків та довготермінових тенденцій. Адже стратегічні напрями НТП, деякі закономірності технологічного розвитку можуть випадати з-під контролю мікроекономічних учасників ринку, в політиці яких застосовується логіка швидкої віддачі, інструментарій повернення інвестицій та максимізації прибутків засобами прискорення обороту коштів та виробничих фондів.

У макроекономічному вимірі одним із ключових критеріїв активності інноваційної діяльності та довгострокової конкуренто-
спроможності країни є кількість патентів, які реєструються у значущих з погляду критеріїв світового ринку сферах. За цим показником у 90-х роках ХХ ст. особливо «впевнено» виглядали Швейцарія, Швеція та Німеччина: кількість патентів, які були зареєстровані в цих країнах, тільки в 1997 р. становила на 1 млн економічно активних громадян 596, 483 та 449 відповідно. Це значно перевищувало аналогічні показники Японії (213), США (191) та Великої Британії (165 патентів).

Об’єктивне ускладнення та збільшення небезпеки великої кількості виробничих процесів у постчорнобильську добу не залишає сумнівів у необхідності створення якісно ефективнішої та всеохоплюючої системи технологічного контролю, принципової зміни уявлень про характер і форми здійснення конкурентної боротьби, співробітництво індивідів взагалі. Неадекватне сприйняття «технологічного виклику» новітньої епохи не може не спричинити глобальні катастрофічні наслідки.

Науково-технічні фактори розвитку, які справляють універсальний вплив на сучасні відкриті економічні системи, мають і специфічні прояви залежно від тих або інших національних особливостей різних країн. Для країни, котра перебуває в стані глибокої структурної кризи та відчуває фінансовий дефіцит, існують об’єктивні труднощі у проведенні широких фундаментальних досліджень, що є базою прикладних розробок для впровадження в промисловості. Водночас особливості сучасного технологічного поступу, які пов’язані з диверсифікацією попиту та виробництва товарів, дають змогу здійснювати науково-виробничу спеціалізацію.

Відтак для країн, які мають помітні науково-технічні досягнення, існує можливість обрати шлях випереджаючого розвитку. Для України, котра, як відомо, вповні може належати до їх числа, це означає шанс прискорити процес виходу з кризи, відмовитися від малоперспективної наздоганяючої моделі, що прирікає на довгі роки відсталості та застосування технологій учорашнього дня.

Отже, важливий потенціал розширення обсягів та структурної оптимізації механізму міжнародної економічної діяльності може бути реалізованим за умови кращої технологічної, промислової, експортної політики, всебічного розвитку тих галузей, які забезпечують конкурентні переваги України. Такими галузями передусім є ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суднобудування, окремі напрями машинобудування, виробництво при­ладів енергетичного устаткування, кольорової металургії, хімічної промисловості, упровадження сучасних біотехнологій, нових технологій у сферах, електрозварювання, телекомунікацій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики.

Прикладами пріоритетних реальних і можливих сфер співробітництва у високотехнологічних галузях із використанням передових українських досягнень є: міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування Sea Launch та Globalstar, де застосовуються українські ракети «Зеніт» та «Циклон». Проект Sea Launch особливо показовий з погляду можливостей українських виробників брати участь у національних та міжнародних технологічно авангардних проектах. Ідеться передусім про вітчизняні КБ «Південне» із заводом «Південмаш» (провідні підприємства-партнери: з російського боку — «Енергія», з американського — Боїнг» та, початково, з норвезького — «Кварнер Марітайм», що залишило проект). Надзвичайно перспективним у глобальноконкурентному контексті є виробництво нових, перспективних вітчизняних моделей літаків АН-70, АН-38, АН-140; виробництво різнотипних кораблів, а також здійснення ремонту суден з усього спектра послуг силами дев’яти українських суднобудівельних та судноремонтних заводів. Уже тривалий час установи Національної академії наук України здійснюють співробітництво з американською фірмою «Pratt and Uniti», метою якого є розроблення і запровадження технологій ремонту турбін авіаційних двигунів. Взагалі ж академічні установи щорічно виконують 300—350 контрактів, замовниками у яких є фірми практично усіх провідних ринкових держав, зокрема США, Німеччини, Китаю та Японії.

3.2.3. Інформатизація
як визначальний фактор моделі
міжнародного співробітництва

Серед сегментів світового ринку найбільш динамічним та дедалі вагомішим є інформатизаційний. Він включає різноманітні форми підприємницької діяльності, причому саме така діяльність переважно і забезпечує бурхливий інформатизаційний розвиток, а також диверсифікацію видів комп’ютерно-комуніка­ційних послуг. Разом з тим інформатизація, з одного боку, може бути об’єктом макроекономічної політики, цілеспрямованої міжнародної кооперації, а з іншого є приводом для переоцінки системних підходів до регулювання відносин з приводу суспільного відтворення на рівні держав та наддержавних структур.

Про значний динамізм міжнародного співробітництва у сфері інформаційних технологій свідчать дані, що були опубліковані Європейським центром досліджень ринку телекомунікацій (EITO). Так, протягом 1999 р. обсяг ринкових операцій у галузі збільшився на 12 %, сягнувши позначки в 1,59 трлн дол. За експертними оцінками швидке зростання продовжилося (в 2000 р. показник зростання становив 10,6 %) і триватиме й надалі.

У структурі ринку інформаційних технологій 53 % належить телекомунікаціям, причому найближчими роками очікується новий значний поштовх їх розвитку. Матеріальними носіями такого додаткового стимулу мають бути нові засоби зв’язку, передусім — системи мобільного зв’язку третього покоління, а об’єктами — дедалі розширювана мережа Інтернету. Крім цих тенденцій, практичне значення для України має й значна роль європейських країн на світовому ринку інформаційних технологій (частка — 31 %). Причому кількість користувачів Інтернету в ЄС має збільшитись до 2003 р. до 136 млн проти 63 млн наприкінці 1999 р.

Детальніший покраїновий аналіз свідчить про те, що серед основних масових виробників високих технологій, крім найбільших держав — членів Євросоюзу, останніми роками помітне місце посідають Нідерланди. А в Іспанії, згідно з оцінками, в найближчі роки близько 40 % ВВП буде безпосередньо залежати від ком­п’ютеризації економіки та здатності країни адаптуватися до вимог інформаційного суспільства. Особливо цікавим для України є проект, розроблений іспанськими урядовцями, згідно з яким надаються субсидії у розмірі близько 200 євро тим іспанцям — покупцям персональних комп’ютерів, які доведуть, що вони під-
ключені до мережі Інтернет.

Але телекомунікаційні та інші високотехнологічні галузі інтенсивно розвиваються не тільки в індустріально розвинутих, а й у східноєвропейських та інших країнах, які будують ринкові економіки. Так, згідно з оцінками лондонського інвестиційного банку Robert Fleming & Co., ринкова капіталізація 950 найбільших компаній таких країн становить біля 1,9 трлн дол., причому 31 % капіталу припадає на технологічні та телекомунікаційні компанії (десять років тому — тільки 5 %).

Однак така динаміка не ставить під сумнів лідируючих позицій Сполучених Штатів у світовій електроніці та в розробленні інформаційних технологій, що особливо відчутно в галузі електронної промисловості (по різних кварталах на зламі десятиліть у переліку 100 провідних електронних компаній близько половини — американські). Серед інших країн — лідерів інформаційного ринку можна назвати Канаду, Сінгапур, де відзначається динамізмом венчурний капітал — економічний рушій ринку високих технологій.

Домінування США на багатьох напрямах електронної індустрії підкріплюється новими досягненнями американських розробників на перетині дисциплін сучасних досліджень. Скажімо, характерним атрибутом постіндустріальної моделі міжнародного співробітництва, що засновується на тенденціях інформатизації, є синтез біотехнологій та комп’ютерних розробок. Можна очікувати, що саме цей синтез значною мірою визначатиме номенклатуру світової торгівлі та кооперації, як це вже було зроблено кібернетичними машинами на попередніх етапах технологічного по­ступу. І саме на цьому напрямі було досягнуто великих успіхів каліфорнійськими вченими, що набуло значного розголосу у світі на початку 2000 р. Ідеться про створення ними електронно-біо­логічних систем, клітин та тканин з мікрочипами, що пов’язано з розробкою генетичного коду (карти геному людини, що описує біологічні функції хромосомного апарату), значними додатковими перспективами розвитку медицини.

Науково-технічні, інформаційні особливості сучасного етапу господарського розвитку давно спричинили інтенсивну діяльність багатьох агентств на Заході у вигляді видання інформаційних бюлетенів, прес-релізів, теле-, радіоінформування тощо. Втім, на особливу увагу заслуговує багатокомпонентна мережа електронної інформації, створення та розвиток якої мають завдячувати зусиллям національних урядів, бізнесовим структурам, міжнародним організаціям. Так, з участю Комісії європейських співтовариств було створено мережу «Євро-Інфо» із 200 центрами у різних країнах ЄС та далеко за межами цього блоку. Відомою є так звана Busines Cooperation Network (ВС—NЕТ), що почала діяти у Західній Європі 1986 р. і до якої вже підключилися кілька східноєвропейських та північноамериканських країн. Найбільшу активність проявили фірми-експортери, що заінтересовані в пошуку партнерів за кордоном, зокрема поза межами країн — членів ВС—NЕТ.

Важливим компонентом інформатизації є створення галузевих Інтернет-ринків, наприклад ринку автомобільних комплектуючих. Так, у 2000 р. найбільші у світі автомобільні корпорації — «Форд Мотор», «Дженерал Моторс» і «Даймлер-Крайслер» оголосили про намагання створити найбільший у світі спеціалізований автомобільний Інтернет-ринок з метою сприяння закупівлі необхідної сировини, комплектуючих деталей до автомобілів та інших товарів, прискорення виробничого процесу зниження собівартості кінцевої продукції. Крім того, Інтернет-ринок дасть змогу зменшити термін доставки автомобілів покупцям (з двох місяців до 10—20 днів).

Подібний проект було започатковано і 14-ма провідними світовими енергетичними та нафтохімічними компаніями. Очолюють проект його ініціатори, що є галузевими лідерами — BP Amoco і Royal Dutch/Shell. У проекті беруть участь також корпорації Conoco, Dow Chemical, Equilon Enterprises, Mitsubishi Corporation, Motiva Enterprises, Occidental Petroleum, Phillips Petroleum, Repsol YPF, Statoil, Tosco, TotalFinaElf та Unocal. Створювана ними електронна біржа обслуговуватиме поставки обсягом 125 млрд дол. За розрахунками, створення біржі знизить обігові витрати на 5—30 %.

Взагалі слід відзначити, що галузь електронної комерції зростає надзвичайно динамічно — на початку століття вона подвоюється щорічно, причому очікується, що в 2003 р. обсяг світової торгівлі через мережу Інтернет досягне 1,24 дол.

Тому важливий напрям політики державного сприяння активізації процесу інтеграції економіки України у міжнародну кооперацію праці — це створення розгалуженої мережі зовнішньоекономічної інформації загальноекономічного характеру.

Поширення міжнародних економічних зв’язків із закордонними партнерами означає значне підвищення кількості суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також разових та довгострокових контактів. Це загострює проблему інформаційного забезпе­чення інтернаціональної співпраці, без чого неможливий повноцінний розвиток останньої. Розв’язання цієї проблеми передбачає розвиток двох інформаційних напрямів — як всередину, так і назовні країни. У першому випадку мається на увазі забезпечення необхідними відомостями про характер зовнішньоекономічних операцій, можливих партнерів, товари, про кон’юнктуру закордонних ринків потенційних кооперантів в Україні; у другому — надання інформаційних послуг закордонним фірмам щодо характеру вітчизняного ринку, нормативної бази, яка регулює його зовнішньоекономічну сферу, а також стосовно переліку товарів тощо.

Вочевидь основні цілі розвитку системи забезпечення зовнішньоекономічною інформацією в Україні та в інтересах українських учасників міжнародної економічної діяльності на перспективу пов’язані з максимально повною інтеграцією в міжнародний інформаційний простір, оскільки навіть найповніший національний банк даних не зможе відповідати вимогам системи міжнародного поділу праці вже початку XXI ст., якщо він не буде забезпечувати доступ до всього масиву комерційно-технічної інформації в масштабах європейського континенту та світу. І, безперечно, найбільш природним орієнтиром у цьому плані є завдання інтеграції до існуючих інформаційних систем, банків даних, активніше використання мережі Інтернет.

Однак це не скасовує, а навіть до певної міри актуалізує програми створення єдиної національної інформаційної системи, оскільки наявність можливості ефективного пошуку партнерів в Україні (в чому можуть бути заінтересовані західні фірми), має стати вагомою підставою для подальшого міжнародного співробітництва у відповідних сферах. Подібній системі має бути надано універсальний характер як у плані охоплення різних галузей та потреб господарювання, так і з погляду широти спектра застосування різноманітних технологічних засобів — не лише електронних каналів, а й інших, скажімо, паперових рекламно-інфор­маційних носіїв, телефонного зв’язку, телефаксу тощо.

У створенні єдиної національної системи інформації особливо заінтересовані безпосередні виробники, серед яких насамперед необхідно враховувати інтереси малих і середніх підприємств, що мають обмежені порівняно з великими об’єднаннями, концернами можливості міжнародних контактів. Тому доступ до неї має бути якомога більше спрощеним організаційно та необтяжливим матеріально.

Метою перелічених заходів є створення в Україні розвинутої інформаційної бази, що давала б можливість кожному споживачеві інформації підключатися до всіх необхідних національних та міжнародних банків даних, одержувати вичерпні консультації, рекламні матеріали. Ця інформаційна база має бути наповненою як зовнішньоекономічною, так і загальною з точки зору українського національного господарського комплексу інформацією, достатньою для того, щоб запропоновувати у деяких випадках, навіть альтернативний міжнародно-коопераційному тип співробіт­ництва. Останнє зауваження дає підстави розглядати службу зовнішньоекономічної інформації в ширшому плані як складову загальної системи комерційно-підприємницького інформування.

За умов еволюції нормативно-правової бази в Україні актуальним є видання оперативних бюлетенів про існуючу юридичну базу зовнішньоекономічної діяльності, щойно прийняті акти та постанови виконавчої влади, а також спеціальних брошур про український експортний потенціал, можливості участі в співробітництві окремих галузей і регіонів нашої держави, довідників про українські підприємства та фірми, потенційних закордонних інвесторів, кооперантів.

Із проблемою створення сучасної служби зовнішньоекономічної інформації пов’язане завдання поліпшення діяльності в іншому рекламно-інформаційному напрямі — участі українських виробників у міжнародних виставках, спеціалізованих шоу, салонах, ярмарках тощо. Однією з головних цілей державного сприяння проведенню таких заходів на українській території, а також за кордоном є створення пільгових умов участі в них малим і середнім виробничим організаціям з можливим забезпеченням у певних випадках їх репрезентації за державні кошти.

Закон України «Про стандартизацію»

Стаття 16. Надання інформаційних послуг

Інформаційні послуги надаються через опублікування офіційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в ініціативному порядку та на замовлення.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації через національний інформаційний фонд нормативних документів та національний центр міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO забезпечує інформацією вітчизняних та іноземних користувачів.

Для інформаційного забезпечення користувачів центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує формування каталогу нормативних документів у сфері стандартизації на національному рівні, встановлює правила його створення та ведення.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. Абіотичні та біотичні фактори.
4. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
5. Аграрний комплекс національної економіки.
6. Агрегування та факторизація
7. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
8. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
9. Адміністративної економіки.
10. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
11. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
12. Анализ влияния факторов на изменения фонда рабочего времени

Переглядів: 664