Поняття масової та елітарної культур. Субкультура і контркультура

Попарт як масове мистецтво

Культурологічні концепції масової та елітарної культур

Поняття масової та елітарної культур. Субкультура і контркультура

МАСОВА ТА ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРИ

ТЕМА 12

Терміни та поняття:

альтернативна культура, девіантний, демагогія, езотеричний, екзотеричний, контркультура, конформізм, нонконформізм, пасіонарність, субкультура, тоталітаризм

В попередніх темах ми розглянули такі системи культурної структури, як наука, мистецтво, етика і право. Всі ці системи виділяються як самостійні форми свідомості людини, як окремі сфери, в яких відбувається перебіг людської життєдіяльності. Звісно, не слід забувати, що то є сфери умовні, тобто такі, на які життєдіяльність людства поділяється власне тільки при її абстрагованому осмисленні й аналізі. Насправді континуальна реальність, дійсність існування як така при цьому штучно дискретизуються, вкладаються в створену людською думкою штучну схему. Наприклад, у політиці ми реально маємо справу не тільки з політикою як такою, а й з феноменами художньої суті (політичне шоу), суті релігійної (створення політичних кумирів та фанатизм), наукової (чітко вивірений розрахунок у політичних діях) тощо. В науці також трапляються аспекти політичні (та чи інша суспільноідеологічна тенденційність), релігійні (будьяке наукове положення виходить з апріорі (тобто з позиції віри) прийнятої наукової парадигми), художні (естетичні якості самої наукової концепції чи форми її репрезентації) і т. д.

Однак тут важливо звернути увагу на інше: всі розглянуті культурні системи перебувають у, так би мовити, сурядних зв’язках, тобто розміщені по горизонталі одна від іншої.

Мораль не протистоїть науці, мистецтво – праву і т. д. Жодна з цих сфер життєдіяльності не є вищою або нижчою відносно іншої. Проте існує й інший принцип поділу людської культури, принцип, за яким культуру багато хто намагається розмежувати на якісно культуру вищу і нижчу, культуру меншості і культуру більшості, культуру обраних і культуру загалу, або, за прийнятою термінологією, – культуру елітарну і культуру масову.

Вважається, що як термін словосполучення “масова культура” вперше було використано в 1941 р. німецьким філософом і соціологом Максом Горкгаймером у праці з відповідною назвою – “Мистецтво і масова культура”. З тих пір поняття “масова культура” набуло неабиякого поширення в різних наукових колах – від соціології й культурології до політології й мистецтвознавства. В найзагальнішому значенні поняттям “масова культура” означається культурна життєдіяльність мас. Сучасні однокореневі слова “маса”, “масовий”, “масовка” походять від лат. massa – кусок, груда. В латині слово massa первісно використовувалось для означення грудки сиру (massa lactis coacti). Цікаво, таким чином, що слово “маса” від початку призначалося для назикання не просто певної речовини, а речовини, що з’являється в результаті поєднання природних процесів та людської культурної діяльності, людської праці.

На сьогодні слово “маса” використовується у двох основних смислах: природничонауковому (маса як кількість речовини, що міститься в тілі, маса інерції тощо) і гуманітарному (культурологічному або соціологічному). В культурологосоціологічному контексті, в свою чергу, існує кілька найпоширеніших контекстів вживання поняття “маса” (“маси”). Маса може розумітися:

• як велика група людей, у межах якої під впливом психологічних закономірностей функціонування спільнот окремі індивіди до певної міри втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають схожих почуттів, вольових рухів, світоглядних позицій тощо;

• як натовп, потрапляючи до якого навіть особисто вихована й освічена людина підпадає під вплив примітивних пристрастей та почуття стадності і стає не здатною розсудлико міркувати;

• як група людей, що вирізняються невіглаством, неосвіченістю, невихованістю;

• як множина “усереднених” людей, обивателів;

• як недиференційована множина людей, життєдіяльність яких проходить у межах індустріальної культури зі стандартизованим виробництвом і споживанням;

• як множина людей зі схожими або й спільними смаками, цінностями, ментальністю, сформована гомогенним інформаційнокомунікаційним простором.

Таким чином, розуміння маси складається варіативної психологічно, кількісно, соціальноекономічно й коливається від ціннісне нейтрального до оціннонегативного.

Серед інших варіантів трактувань культурологосоціологічного поняття маси можна згадати пропозицію американського соціолога, спеціаліста в галузі історії суспільної думки та соціального прогнозування, автора концепції “постіндустріального суспільства” Деніела Белла, який наводить п’ять значень поняття “маса”: маса як недиференційована множинність; маса як синонім невігластва; маса як сукупність людей механізованого суспільства; маса як сукупність людей бюрократизованого суспільства, в якому особистість втрачає свою індивідуальність; маса як натовп, який не здатний розмірковувати, а може тільки підкорюватись. Узагальнюючи, Белл визначає масу як “утілення стадності, уніфікованості, шаблонності”.

Поняття “маси” до певної міри має синонімічні відносини з поняттям “народ”, однак часто відрізняється від нього більшменш виразним зниженим, а то й негативним відтінком. У зв’язку з цим варто звернути увагу і на етимологію таких слів, як “вульгарний”, “вульгарність”, “вульгаризація”, “вульгаризм”. Вульгаризація означає грубе спрощення якогонебудь поняття, що веде до спотворення сенсу, його опошлення. У філології вульгаризми – слова та вирази, що властиві грубому або фамільярному мовленню.

Всі ці однокореневі слова сучасних європейських мов етимологічне походять від латинських слів vulgus, що означає “народ”, “натовп”, “чернь”, та vulgaris – “народний”, “звичайний”, “простий”. Таким чином, вибудовується ланцюжок семантичне споріднених понять: масовий – народний – вульгарний.

Слід згадати і ще один латинський лексичний корінь зі значенням “народ”: populus (poplus). Утворене від нього popularis означало “співвітчизник”, “земляк”, а в деяких контекстах – “народна партія”, або “той, що підтримує народну партію”, “народний”. Отже, семантичний ланцюжок подовжується: масовий – народний – вульгарний – популярний.

Григорій Сковорода в тих самих культурносоціальних контекстах, у яких сьогодні використовується слово “маса” (“маси”), вживав слово “смесь”. Наприклад, він пише: “В сію то меть Діоген, в полдень с фонарем ищучи человека, когда отозвалась людская смесь: “А мы ж, де, разве не люди?” – отвечал: “Вы собаки...” Або: “Посмотрите на людскую толпу и смесь, увидите, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом единорога, спасающим их от нещастія, уповая, что как очам их очки, так свет и совет не нужен серцу их”.

Як протилежне до масової культури трактується поняття елітарної культури. Сучасні українські слова “еліта”, “елітарний” походять від французького elite – “краще”, “обране” і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як “аристократія”, “люди генія”, “надлюдина” (“супермен”) тощо. Поняття еліти стало центральним у соціальнофілософській концепції “теорії еліти”. Хоча ще Платоном висловлювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до XIX ст., а її остаточне теоретичне завершення – до ХХго. З погляду теорії еліти будьяке суспільство з необхідністю має складатися з еліти і мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться. Найпоширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціальнопсихологічний (ОртегаіГассет, Шумпетер та ін.).

У XIX ст. англійський філософ Томас Карлейль трактував історію культури як результат діяльності геніальної історичної особистості, яка своїми діями вивищується над “середньою масою”. Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: “людей генія” і “людей користі”. Якщо люди генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньотворчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, утилітарну діяльність. Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо культурної еліти у вигляді концепції надлюдини.

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію “політичного або правлячого класу”, в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристократію. Німецький мислитель Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов “соціальної демагогії” масової культури.

Своє розуміння елітарної та масової культури запропонував іспанський філософ, теоретик культури Хосе ОртегаіГассет. У ряді праць (“Дегуманізація мистецтва”, 1925; “Повстання мас”, 1930 та ін.) він обґрунтовує протиставлення духовної еліти, яка творить культуру, і мас, які несвідомо засвоюють стандартні поняття та уявлення. Поняття маси ОртегаіГассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною безликих людей. Людина маси – це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення переходить у якісне. Еліта ж, за ОртегоюіГассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому.

Своєрідне розуміння суспільних типів, яке в певному сенсі може бути співвіднесене з поняттями еліти і мас, було запропоноване російським філософом та етнологом Львом Гумільовим.

Він також поділяв суспільство на меншість і більшість. Але якщо більшість Гумільов розумів досить традиційно – як “обивателів”, то меншість, яка творить історію і культуру етносів, називав “пасіонаріями”. Пасіонарії, за Гумільовим, – це люди, які з’являються внаслідок впливу космічних енергетичних викидів (ідеться про своєрідні генні мікромутації) і вирізняються високою спрямованістю своєї життєвої мети, здатністю в ім’я реальної або й ілюзорної мети жертвувати навіть життям (як своїм, так і інших людей). Вони мають непереборне прагнення до цілеспрямованої діяльності, пов’язаної зі змінами соціального або природного оточення, присвячують своє життя тій чи іншій меті, а інтереси колективу (хай навіть і неправильно усвідомлені) превалюють для таких людей над інстинктом самозбереження і турботою про власних дітей. Пасіонарії ламають інерцію традиції, вони “...порушують звичну обстановку, тому що не можуть жити повсякденними турботами, без захоплюючої їх мети”. Пасіонарність є заразливою і тому здатна захоплювати деяких оточуючих людей. Обивателі ж “...забувають минуле й не хочуть знати майбутнє. Вони хочуть жити зараз і дія себе”. Вони також, як пише Гумільов, можуть бути мужніми, енергійними й талановитими, але те, що вони роблять, вони роблять для себе. “Вони також здатні до подвигів, але задля власної жадібності, шукають високого становища, щоб утішатися своєю владою, оскільки для них реальним є тільки теперішнє, над яким невідворотно підноситься своє, особисте...”

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні вищих і часто привілейованих верств суспільства, які здійснюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політичної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будьякого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).

Окрім масової та елітарної культур у контексті структури культури іноді виділяють також такі поняття, як контркультура, субкультура та альтернативна культура.

Субкультурою називають підпорядковану, неосновну культуру, або, іншими словами, культурну підсистему всередині системи базової, основної культури суспільства. Субкультура є частиною всієї культури суспільства, або “культурою в культурі”. Субкультура – це, так би мовити, внутрішня культура певної групи людей, яка визначає їх особливий стиль життя, ціннісну ієрархію, менталітет тощо. Ця група людей може відрізнятися від решти членів суспільства за професійними, віковими або навіть етичноправовими тощо ознаками. Так, поряд з поняттям “молодіжна культура” іноді вживається термін “молодіжна субкультура”.

Альтернативна культура – це різновид субкультури, що принципово розходиться за певними позиціями з основною, панівною в тому чи іншому суспільстві культурою. Відмінності її, як правило, задаються насамперед особливостями ціннісної ієрархії, яка не збігається із традиційною або панівною аксіологічною системою. При цьому альтернативна культура претендує на статус “правильнішого”, тобто істинного, більш перспективного способу життя, або й рятівної альтернативи розвитку. До альтернативних можуть належати молодіжні субкультури, нетрадиційні релігійні рухи, субкультури, що формуються в межах різноманітних “систем самовдосконалення”, і т.п.

Контркультура (від гр. “проти”) – в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть “офіційній” традиційній культурі, будьякі форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін “контркультура” вживається для означення форми протесту проти культури “батьків”, що поширилася серед частини американської молоді в 60х – на початку 70х років XX ст.

Для американської молодіжної контркультури була характерною відмова від стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, основні цінності якого – респектабельність, соціальний престиж, матеріальне благополуччя, але при тому вона не була зорієнтована і на культуру елітарну. Відмова виявлялась, як правило, в негативному ставленні до визнаних культурних досягнень людства, екстравагантності мислення, поведінки, зовнішнього вигляду.

Ідейнотеоретичне підґрунтя американської молодіжної контркультури являло собою довільне й еклектичне поєднання різноманітних положень екзистенціалізму, фройдизму, марксизму, анархізму, східної філософії, релігії та ін. Позитивні лозунги контркультури виходили з трьох основних положень: 1) виховання нового типу особистості, з новими формами свідомості й дії; 2) формування нових стосунків між людьми; 3) формування і прийняття нових цінностей, соціальних і моральних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв. Для практичного втілення цих положень організовувалися різноманітні комуни. Невід’ємними складниками контркультури були наркокультура та сексуальна революція.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Міжкультурні непорозуміння як основа світових конфліктів XXI ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.