Особисті немайнові відносини

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Крім того, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Законодавством забороняються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Закон вимагає дотримання особою моральних засад суспільства при здійсненні цивільних прав особи.

Цивільні обов'язки також виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Суттєву роль у виникненні цивільних прав та обов’язків відіграють правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Розрізняють односторонні та дво- чи багатосторонні правочини (договори).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Необхідною умовою вчинення правочину є наявність у особи, що його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Так, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному засвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У письмовій формі належить учиняти:

• правочини між юридичними особами;

• правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, визначених законодавством;

• правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімумудоходів громадян (крім випадків, передбачених законодавством);

• інші правочини, щодо яких законом установлена письмова форма.

У деяких випадках законодавством вимагається нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину.

Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ЦК України. Розрізняють нікчемні правочини (такі, шо визнані законом недійсними - без рішення суду) та оспорювані правочини (недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом — за рішенням суду).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття юридичної особи	\|	Кабінет Міністрів України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.