Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Якими ж є основні способи осягнення людиною простору та часу?

Згадаємо, що людина відображує світ: а) переживанням; б) практичними діями; в) теоретично. Відповідно до цього ви­значимо основні форми опанування людиною простору та часу.

Формою соціального буття людини є передусім праця. Саме в ній складаються ті чи інші соціально-історичніуявлення прос­тору і часу. Навіть новонароджена, ще не соціалізована люди­на поступово одержує своє перше сприймання простору з усві­домлення руху власного тіла, а час — як наслідок чергування зусиль м'язів, зміни втоми і задоволення. У дії вона осягає влас­не Я, усвідомлює просторові межі власного тіла.

Кожній історичній епосі характерне особливе розуміння прос­тору і часу. Історико-культурні форми простору, та часу грун­товно класифікували та описали Е. Дюркгейм, Дж. Уітроу, М. Еліаде, О. Я. Гуревич та ін. Найдавнішою є ідея щодо цик­лічності часу, прагнення усунути мінливість з картини світу. Час праці тлумачився як природний, а не як соціальний чинник жит-_ тя. За Платоном час — це «рухомий образ вічності», проте вже М. Аврелій зневажливо порівнює Всесвіт з одними й тими са­мими набридлими театральними підмостками, а щасливий поря­тунок від вічного коловороту подій вбачає в смерті.

Картина сакральної історії є лінійною, в якій спокутна жерт­ва Христа робить її незворотним процесом. Поняття минулого та майбутнього набувають абсолютного, а не лише відносного значення. Проте полюси, на які розімкнувся час, мають не при­родний, а ідеальний характер: гріхопадіння — спокута — спасін­ня. Так само сакрально-етично тлумачиться і географічний простір: будь-яке середовище, в якому мешкає людина, орієнтоване за полюсами добра та лиха, порятунку і загибелі. У часи Серед­ньовіччя картина світу набуває сталої теоретичної цілісності. Індивідуальність опиняється перед необхідністю дати відповідь на запитання: як жити, аби врятуватися?

Кріпак був позбавлений права вільного пересування, індиві­дуальність нівелювалася божим промислом, проте господарча ініціатива заохочувалася. Тож окрема людина була вже не та­кою інтегрованою в суспільство, як це було за часів первісного тотема, де особистість розчинялася. Обмеженість натурального господарства не була повною не лише через умови виробництва та обміну. Відкритість культури заохочувалася просторовою ці­лісністю, яка релігійно тлумачилася, та часовою незворотністю. Тому за Середньовіччя й стали можливими іноваційні структу­ри, революційні зміни матеріально-технічної бази виробництва. Певний спосіб життя, історико-культурні умови праці безпо­середньо формують соціально-історичні уявлення щодо просто­ру і часу. До речі, тривалість життя окремої людини має, на від­міну від астрономічного її виміру, вимір соціальний, вона є функцією активності людини: ми встигаємо прожити «більше», коли життя наповнене великим, різноманітним змістом (за пев­ний відрізок астрономічного часу людина охоплює більш знач­ний соціально-культурний простір і час).

Істотно переломлюються об'єктивні просторово-часові відно­сини в іншій духовно-практичній галузі опанування людиною навколишнього світу. Як біологічний організм, який володіє ор­ганами чуття, людина має перцептуальне, біолого-психологічне відбиття простору та часу. Анатомо-фізіологічні та функціональ­но-психологічні властивості ока та вуха разом з особливостями нервової системи дають нам змогу несвідомо упорядковувати по­тік інформації, бачити одне одного, слухати одне після іншого — інакше все змішалося б у цілковитому хаосі.

Будь-які біологічні об'єкти мають просторову своєрідність: для живих молекул (на відміну від неживих) є характерними асиметрія, ліві модифікації, що відрізняє їх від симетричних кришталів. Інший просторовий атрибут нуклеїнових кислот та білкових молекул — їхня тривимірна конфігурація, без якої мо­лекули втрачають ферментативну активність. Настільки ж гли­боко, на ендогенному рівні, все живе має природжені біологічні годинники внутрішньоклітинних темпів та клітинних взаємодій. Існує і психологічний, укорінений в кору головного мозку меха­нізм умовних рефлексів на час, а це свідчить про те, що трива­лість може бути не менш ефективним подразником, ніж їжа. Фізіологічний, а часто і психічний темп життя, як переконують дослідження, зворотно пропорційний вікові організму. До перцептуального простору — часу належить також прос­тір (геометрія) нашого бінокулярного досвіду, який активно ви­вчається у XX ст. Філософи-ідеалісти, спираючись на наявність біолого-психологічного простору та часу, позбавляють просто-рово:часові відносини об'єктивного буття, незалежного від лю­дини.

Отже, акти життєдіяльності та сприймання тісно пов'язані з просторово-часовими відносинами, які переживаються перцептуально. Проте чи достатні вони для осягнення часу і простору? Людина не задовольняється несвідомістю (або незначною реф­лексією) переживань та культурно-історичною завданістю на­перед. Намагаючись осягнути об'єктивну реальність інтелекту­альними зусиллями, вона свідомо будує теоретичні моделі прос­тору та часу.

Простір має бути досить багатим, щоб до нього можна бу­ло вмістити рух. Саме тоді будь-які зміни об'єкта, що дослі­джується, будуть представлені траєкторіями в цьому просторі.

Математики розробляють різноманітні моделі простору, які могли б знадобитися. Ці моделі мають різні топологічні та мет­ричні властивості, наприклад; простори французького математи­ка А. Гротендика. З давніх давен відомі і досі актуальні апорії Зенона. Ось одна з них. У будь-який окремий момент часу стріла, що летить, знаходиться в точно означеній точці своєї траєкторії (тобто в стані спокою). Проте, в такому разі, як ми можемо вважати її за таку, що летить? Апорії ставлять пробле­му опису руху в логіці понять, тобто проблему достатності ба­гатства концептуальних просторів.

Друга головна проблема — як операціонально зіставити еле­менти простору з реальністю, що описується. Р. Декарт, спо­стерігаючи рух гілки, яка переміщається відносно віконної рами, вирішив завдання операціональної інтерпретації введенням си­стеми координат та описав траєкторію руху рівнянням, де координати змінюються за часом. А. А. Ейнштейн виявив враз­ливу ланку в цій системі: як операціонально, за допомогою експериментальних вимірів, встановити одночасність подій у від­далених точках? Відповіддю на це стала спеціальна теорія від­носності.

Абстрактні простори теорій, що моделюють реальність, є пев­ною безліччю точок, які вибрані в такий спосіб, щоб у даному випадку виконувалися потрібні властивості. То якими б ре­альними не були змодельовані властивості, що відображені на багатьох точках, їх можна звести до двох груп властивостей: топології та метрики простору. Топологія— це галузь матема­тики, яка вивчає властивості, що не змінюються за будь-яких перетворень. А від розмірності простору значною мірою залежить світосприймання. Топологічні характеристики, пов'язані із структурою причинності, мають зберігатися при перетвореннях певного типу (безперервному, одновизначеному). Ці характе­ристики описують: а) дискретність та безперервність; б) роз­мірність; в) зв'язність; г) орієнтованість.

До метричнихвластивостей належать: а) кривина; б) скінченність та нескінченність; в) ізотропність; г) гомогенність. У бу­денній свідомості під нескінченністю часто мається на увазі без­межність, проте, користуючись поняттям кривини, легко цю ома­ну розвіяти. Проблема анізотропії часу, термодинамічного і си­нергетичного тлумачення її є досить глибокою. Особливості просторово-часових відносин вже надали допитливому розуму чимало дивних відкриттів, однак і досі залишаються невичерп­ними і сприятливими щодо подальшого пошуку.

Простір і часце філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). ГЛейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І.Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г. Гегель — як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І.Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріло-видної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.

Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.

Природознавство XVIII—XIX ст., визначаючи об'єктивність простору і часу, розглядало їх, слідом за Ньютоном, як щось відірване одне від одного і від матерії і руху. Древні атомісти і природознавці аж до XX ст. ототожнювали простір із пустотою. Він вважався однаковим у всіх точках і нерухомим, а час — таким, що тече рівномірно. Сучасні науки (насамперед фізика, хімія, біологія, астрономія) відкинула старі уявлення про простір як пустоту, як пусте вмістилище тіл, і про час, як єдиний для всього безкінечного Всесвіту. Головний висновок теорії відносності Ейнштейна якраз і полягає в тому, що простір і час існують не самі по собі, відірвані від матерії, а перебувають в універсальному зв'язку з нею, є сторонами єдиного і багатоманітного цілого. Загальна теорія відносності доводить, що плин часу і протяжність тіл залежать від швидкості руху цих тіл і що структура чотиривимірного континууму (три просторові координати і одна часова координата) змінюються залежно від скупчення мас речовини і породжуваного ним поля тяжіння. Тепер відомо, що із наближенням швидкості руху тіла до швидкості світла її протяжність зменшується і плин часу теж уповільнюється: відбувається своєрідне стиснення простору і часу. Як бачимо, ці наукові відкриття, а також відкриття неевклідових геометрій (М.Лобачевський, Б.Ріман) спростовують як ідеалістичні, так і метафізичні уявлення про простір і час. Сьогодні у нас немає підстав суб'єкти візувати уявлення про простір і час.

Фантасти і науковці нерідко вживають вираз "багатовимірний або одно- чи двовимірний простір". Реальний простір має три виміри (З координати), час — один (від минулого через сучасне до майбутнього). Сучасна наука визнає простір і час взаємозалежними і використовує поняття чотиривимірний просторово-часовий континуум. Поняття багатовимірний простір має сенс лише як позначення формально-логічних об'єктів (наприклад, залежність між різноманітними параметрами того чи іншого тіла тощо). Філософи і науковці XX ст. багато уваги приділяють дослідженню простору і часу, їхніх властивостей, зокрема метрики, структурованості, симетрії тощо.

 

 


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
  3. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  4. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
  5. Аналіз паралельного інтерейсу з DSP-процесорами: запис даних в ЦАП, що під’єднаний до адресного простору пам’яті
  6. Аналіз паралельного інтерфейсу з DSP-процесорами: читання даних з АЦП, що під’єднаний до адресного простору пам’яті
  7. Арматура та вимірювальні прилади, якими обладнуються відцентрові насоси
  8. Артеріальний пульс, основні параметри
  9. Банківська система та її основні функції
  10. Бар’єри простору і часу.
  11. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
  12. Біологічні способи лікування ран.




Переглядів: 720

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структурні рівні матерії | Виникнення соціології як науки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.046 сек.