Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Структурні рівні матерії

Неорганічний

Органічний

Соціальний

Підрівні

Макросвіт (10а—10а см) Організменний Особистість Родина Плем'я
Мікросвіт (до 10~43 їм) Підорганізменний    
Мегасвіт (до 1028 см) Понадорганізменний Народність Нація Людство

Жива та нежива природа, а також соціально-упорядкована матерія на кожному із своїх підрівнів створюють деяку ціліс­ність, яка за браком будь-якого з елементів втрачає власну сут­ність. Екологічна свідомість, до якої наближається сучасна ци­вілізація, передбачає цей системний «суверенітет» буття, якісну специфіку рівнів упорядженості матерії, неможливість їхнього взаємозведення та реконструкції одного за рахунок іншого. Або збалансована, укладена із взаємопов'язаних систем цілісність, що розвивається, або деструкція мертвущого хаосу — нічим ін­шим світ бути не може. З появою соціально упорядкованої ма­терії цей вибір бевпосередньо залежатиме від людини.

 

6. Спосіб та форми існування матерії.

Чи можуть рух та матерія існувати відособлено, або ж вони принципово метафізичний матеріалізм, ні ідеалізм не змогли віднайти відповідь на це питання. Ідея метафізично­го матеріалізму щодо першопоштовху або версія теплової смер­ті Всесвіту, які передбачали абсолютний спокій у минулому або в майбутньому, цілком можуть бути сприйняті з позицій ідеа­лізму.

Думку щодо взаємозв'язку матерії та руху обстоювали ще деякі мислителі XVIII ст. (Д. Толанд, П. Гольбах та ін.). Уяв­лення про рух винятково як про атрибут матерії (Ф. Енгельс) і сьогодні не можна назвати досить поширеною в культурі і в буденній свідомості. Про це свідчить пошук філософських під­став сучасних дискусій щодо телекінезу, екстрасенсів та ясно-бачення, інших феноменів, часто пов'язаний не із спробами ма­теріалістичного пояснення непізнаного, а з містичною традицією. Ідея розз'єднаності матерії та руху ще з давніх-давен була фі­лософським грунтом різноманітних концепцій — від твердження щодо світової енергії кундаліні до методології енергетизму (Оствальд, Гейзенберг та ін.) як програми тлумачення і роз­витку фізики XX ст. Теза про нерозривність матерії та руху, та­ким чином, вносить істотні зміни до картини світу. Чому і за яким способом вони є нерозривними?

Насамперед рух у філософії розуміють як будь-яку зміну. Так, процес зростання людини, зміна клімату чи потемніння з часом фарб на картині, як і будь-які інші зміни у стані об'єк­тів, пояснюються певним їх рухом. Рух і є будь-якою зміною, а не лише механічним переміщенням, як тлумачили його метафі­зики.

Між поняттями «існування», «взаємодія» і «рух» існує гли­бокий зв'язок. Спробуємо міркувати «від протилежного». Якщо рух — це продукт неминучої взаємодії, то якими є характеристи­ки гіпотетичного об'єкта, усунутого з ланцюга взаємодії? Чи спроможні ми пізнати його? Звичайно, що ні, бо такий об'єкт не взаємодіятиме з жодним з наших приладів, не зможе задіяти жоден з наших органів чуття. Отже, він приречений залишати­ся непізнаним. Чи, може, існують такі невловимі об'єкти? Якщо так, то яку вони мають будову?

Щоб мати будову, структуру, потрібно, аби елементи струк­тури в будь-який спосіб відрізнялися один від одного і в той же час взаємодіяли, створюючи з елементів ціле. Але це для запро­понованого гіпотетичного об'єкта є неможливим. Існувати озна­чає взаємодіяти, взаємна дія — це є самий рух. Відтак, робимо висновок: матерії без руху не існує, або ж, як'кажуть філософи, рух є атрибутомматерії.

Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії та­кож є абсолютним. Разом з тим рух має відносний характер, оскільки проявляється через конкретні форми (види) матерії, які мають відносно сталу природу. Так, Земля нерухома віднос­но людини, що мешкає на ній, але рухається відносно Сонця. Безглуздо питати, чи рухається Земля «насправді»; таке запи­тання передбачає абсолютну систему відрахунку, якої просто не існує, як це довела релятивістська фізика.

Ще гостріше постає питання про рух у немеханічних формах існування матерії. Чи змінюємося ми з вами? Звісно, так, адже кожна доросла людина колись була дитиною, будь-яка людина постійно відкриває для себе щось нове, коректує власні оцінки, упередження. Ми не лише змінюємося, а й залишаємося тотож­ними самі собі. І в цьому полягає діалектично поєднана супереч­ність абсолютності руху і відносності покою, сталості об'єктів природи, явищ суспільства і самої людини.

Світ (Всесвіт) не просто знаходиться в русі, а й розвиваєть­ся. Будь-який розвиток є рухом, але не навпаки. Сучасною на­укою відкрито закон дивергенції— встановлено факт необхідного зростання різноманітності форм упорядженості матерії. Мате­рія немовби надає нам усе нові несподіванки, природним шля­хом щедро народжуючи безліч своїх форм. Так само, як-безкі­нечні форми матерії, нескінченні і різноманітні і форми руху. Виявлені нами структурні рівні упорядженості матерії відрізня­ються саме особливостями руху, що їй притаманні. Диферен­ціюючи структуру світу, ми шукаємо закономірності того чи ін­шого рівня, вивчаючи взаємодії та зміни, які там відбуваються, тобто осягаємо особливості руху.

Проблема форм руху безпосередньо пов'язана з уявою про ієрархію структурних рівнів матерії і з пізнавальною активніс­тю людини. Рівень розвитку науки визначає ту чи іншу класи­фікацію руху матерії. Отже, вони є історично мінливими.

В основу класифікації форм руху з позицій наукової раціо­нальності покладені такі принципи: а) субстратний,що пов'я­зує форму руху зі специфікою його матеріального носія; б) функціональний, за яким-форма руху співвідноситься із за­кономірностями певного структурного рівня упорядженості ма­терії; в) генетичний, що вказує на входження нижчих форм у вищі та на походження вищих з нижчих; г) антиредукціоністський,який постулює принципову неможливість зведення вищих форм до нижчих.

Рух на органічному рівні, наприклад, має за носія ген, ор­ганізм та інші (залежно від рівня), містить у собі нижчі форми руху, притаманні неорганічному світові, наприклад, механічне переміщення, але не може бути зведений до механічної, фізич­ної або хімічної форми руху.

«Скільки ж є форм руху матерії?» — часто задають таке пи­тання, їх є стільки, скільки ми можемо виявити рівнів упоря­дженості матерії. Світ відкритий та багатий на несподіванки для допитливої думки.

Мабуть, важко знайти людину, яка б не мріяла про подорожі у часі і яку б не бентежили можливі парадокси, пов'язані з при­пущенням про можливість втручання у минуле. Чи може бути здійсненою в принципі подорож у часі? Скільки вимірів має простір?

У тлумаченні простору та часу історично склалися два ос­новні підходи: субстанціональний і реляційний, або атрибутив­ний. Перший окреслений лінією Демокріт — Ньютон, другий по­ходить від перипатетиків, а у філософії Нового часу його під­тримав Лейбніц.

Якими є принципи .субстанціонального підходу? Простір і час є: а) самостійними сутностями, які незалежні від матерії та одна від одної («атоми», «порожнечі» Демокріта); б) абсо­лютними; в) універсальними; г) незмінними. Найпопулярнішим втіленням цих принципів є онтологізація геометрії Евкліда, за якою реальний світ вважається точнісінько таким, як його опи­сав у геометрії Евклід.

Інший підхід з самого початку складався як опозиція до ви­щезгаданих принципів. Простір та час тут розуміють як невід'­ємні від матерії способи упорядкування її, іншими словами,— це форми буття матерії. Так, Платон і Арістотель називали «ейдосом» визначеність тіла як певної цілісності, коли зовнішня плас­тика тіла виводиться з його внутрішньої структури. У цьому дав­ньому понятті просторово-геометричні співвідношення елемен­тів внутрішньої будови системи, що пов'язані функціонально, не­від'ємні від буття. Сутність буття за Платоном — це ціннісна ієрархія ейдосів у царстві ідей, тобто буття є першопочатково зрощеним з просторово-часовими формами, відсутність яких оз­начає безодню хаосу, смерть і небуття. Умоглядні уявлення давніх філософів одержали у XX ст. природниче обгрунтування. У загальній теорії відносності просторово-часові відносини ви­значаються як функція мас, що тяжіють, тобто без матерії вони позбавлені будь-якого смислового значення.

Відносність, взаємозалежність простору і часу встановлені природознавством XX ст. Глибокий слід у науці та культурі за­лишила дискусія про механізми передачі дії на відстані: чи мит­тєво, наприклад, передається тяжіння? Ньютон, відповідаючи позитивно, обстоював концепцію далекодії, а за посередника діївважав абсолютний простір як «вмістилище подій». Негативний результат пошуку ефіру (всепроникаючого, абсолютно твердого, невагомого, з допомогою якого начебто здійснюється миттєва далекодія) і створення спеціальної теорії відносності спростува­ли концепцію далекодії, ознаменували відмову від субстанціо­нального тлумачення простору та часу.

Концепція незмінності простору і часу суперечить закону дивергенції, принципу синергетизму матерії, невичерпності та розвитку її. Просторово-часові характеристики такі ж мінливі, як і сама матерія, а тому і визначаються її специфікою. І досі вражають відкриті півсторіччя тому квантові ефекти просторо­во-часових характеристик фізики мікросвіту.

Проте, якщо хід розвитку наукового пізнання все більш об­ґрунтовує слушність реляційного підходу, то важливою є зав­часна розробка теоретичних моделей просторово-часових відно­син як можливого знаряддя для осягнення реальності, яку ми досліджуємо.


Читайте також:

  1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  2. Аналіз статистичних даних про склад та плинність кадрів, які обіймали керівні
  3. Буття. Матерія. Формування філософського поняття матерії
  4. Бюджетний контроль на місцевому рівні
  5. Бюджетний процес на місцевому рівні
  6. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.
  7. Вертикальні рівні CLA
  8. Вивчення географії на профільному рівні здійснюється за підручником «Географія», 10 клас, авт. Т.Гільберг, Л.Паламарчук, В.Безуглий.
  9. Вивчення географії на рівні стандарту
  10. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
  11. Визначення ефективності на рівні галузі
  12. Визначення процедури державної реєстрації на місцевому рівні




Переглядів: 2264

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Матерія» — це філософська категорія, яка позначає об'єк­тивну реальність, що її відображує людина в своїх відчуттях, але від них не залежну. | Якими ж є основні способи осягнення людиною простору та часу?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.043 сек.