Структурні рівні матерії

Неорганічний

Органічний

Соціальний

Підрівні

Макросвіт (10^а—10^а см)	Організменний	Особистість Родина Плем'я
Мікросвіт (до 10~⁴³ їм)	Підорганізменний
Мегасвіт (до 10²⁸ см)	Понадорганізменний	Народність Нація Людство

Жива та нежива природа, а також соціально-упорядкована матерія на кожному із своїх підрівнів створюють деяку цілісність, яка за браком будь-якого з елементів втрачає власну сутність. Екологічна свідомість, до якої наближається сучасна цивілізація, передбачає цей системний «суверенітет» буття, якісну специфіку рівнів упорядженості матерії, неможливість їхнього взаємозведення та реконструкції одного за рахунок іншого. Або збалансована, укладена із взаємопов'язаних систем цілісність, що розвивається, або деструкція мертвущого хаосу — нічим іншим світ бути не може. З появою соціально упорядкованої матерії цей вибір бевпосередньо залежатиме від людини.

6. Спосіб та форми існування матерії.

Чи можуть рух та матерія існувати відособлено, або ж вони принципово метафізичний матеріалізм, ні ідеалізм не змогли віднайти відповідь на це питання. Ідея метафізичного матеріалізму щодо першопоштовху або версія теплової смерті Всесвіту, які передбачали абсолютний спокій у минулому або в майбутньому, цілком можуть бути сприйняті з позицій ідеалізму.

Думку щодо взаємозв'язку матерії та руху обстоювали ще деякі мислителі XVIII ст. (Д. Толанд, П. Гольбах та ін.). Уявлення про рух винятково як про атрибут матерії (Ф. Енгельс) і сьогодні не можна назвати досить поширеною в культурі і в буденній свідомості. Про це свідчить пошук філософських підстав сучасних дискусій щодо телекінезу, екстрасенсів та ясно-бачення, інших феноменів, часто пов'язаний не із спробами матеріалістичного пояснення непізнаного, а з містичною традицією. Ідея розз'єднаності матерії та руху ще з давніх-давен була філософським грунтом різноманітних концепцій — від твердження щодо світової енергії кундаліні до методології енергетизму (Оствальд, Гейзенберг та ін.) як програми тлумачення і розвитку фізики XX ст. Теза про нерозривність матерії та руху, таким чином, вносить істотні зміни до картини світу. Чому і за яким способом вони є нерозривними?

Насамперед рух у філософії розуміють як будь-яку зміну. Так, процес зростання людини, зміна клімату чи потемніння з часом фарб на картині, як і будь-які інші зміни у стані об'єктів, пояснюються певним їх рухом. Рух і є будь-якою зміною, а не лише механічним переміщенням, як тлумачили його метафізики.

Між поняттями «існування», «взаємодія» і «рух» існує глибокий зв'язок. Спробуємо міркувати «від протилежного». Якщо рух — це продукт неминучої взаємодії, то якими є характеристики гіпотетичного об'єкта, усунутого з ланцюга взаємодії? Чи спроможні ми пізнати його? Звичайно, що ні, бо такий об'єкт не взаємодіятиме з жодним з наших приладів, не зможе задіяти жоден з наших органів чуття. Отже, він приречений залишатися непізнаним. Чи, може, існують такі невловимі об'єкти? Якщо так, то яку вони мають будову?

Щоб мати будову, структуру, потрібно, аби елементи структури в будь-який спосіб відрізнялися один від одного і в той же час взаємодіяли, створюючи з елементів ціле. Але це для запропонованого гіпотетичного об'єкта є неможливим. Існувати означає взаємодіяти, взаємна дія — це є самий рух. Відтак, робимо висновок: матерії без руху не існує, або ж, як'кажуть філософи, рух є атрибутомматерії.

Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим рух має відносний характер, оскільки проявляється через конкретні форми (види) матерії, які мають відносно сталу природу. Так, Земля нерухома відносно людини, що мешкає на ній, але рухається відносно Сонця. Безглуздо питати, чи рухається Земля «насправді»; таке запитання передбачає абсолютну систему відрахунку, якої просто не існує, як це довела релятивістська фізика.

Ще гостріше постає питання про рух у немеханічних формах існування матерії. Чи змінюємося ми з вами? Звісно, так, адже кожна доросла людина колись була дитиною, будь-яка людина постійно відкриває для себе щось нове, коректує власні оцінки, упередження. Ми не лише змінюємося, а й залишаємося тотожними самі собі. І в цьому полягає діалектично поєднана суперечність абсолютності руху і відносності покою, сталості об'єктів природи, явищ суспільства і самої людини.

Світ (Всесвіт) не просто знаходиться в русі, а й розвивається. Будь-який розвиток є рухом, але не навпаки. Сучасною наукою відкрито закон дивергенції— встановлено факт необхідного зростання різноманітності форм упорядженості матерії. Матерія немовби надає нам усе нові несподіванки, природним шляхом щедро народжуючи безліч своїх форм. Так само, як-безкінечні форми матерії, нескінченні і різноманітні і форми руху. Виявлені нами структурні рівні упорядженості матерії відрізняються саме особливостями руху, що їй притаманні. Диференціюючи структуру світу, ми шукаємо закономірності того чи іншого рівня, вивчаючи взаємодії та зміни, які там відбуваються, тобто осягаємо особливості руху.

Проблема форм руху безпосередньо пов'язана з уявою про ієрархію структурних рівнів матерії і з пізнавальною активністю людини. Рівень розвитку науки визначає ту чи іншу класифікацію руху матерії. Отже, вони є історично мінливими.

В основу класифікації форм руху з позицій наукової раціональності покладені такі принципи: а) субстратний,що пов'язує форму руху зі специфікою його матеріального носія; б) функціональний, за яким-форма руху співвідноситься із закономірностями певного структурного рівня упорядженості матерії; в) генетичний, що вказує на входження нижчих форм у вищі та на походження вищих з нижчих; г) антиредукціоністський,який постулює принципову неможливість зведення вищих форм до нижчих.

Рух на органічному рівні, наприклад, має за носія ген, організм та інші (залежно від рівня), містить у собі нижчі форми руху, притаманні неорганічному світові, наприклад, механічне переміщення, але не може бути зведений до механічної, фізичної або хімічної форми руху.

«Скільки ж є форм руху матерії?» — часто задають таке питання, їх є стільки, скільки ми можемо виявити рівнів упорядженості матерії. Світ відкритий та багатий на несподіванки для допитливої думки.

Мабуть, важко знайти людину, яка б не мріяла про подорожі у часі і яку б не бентежили можливі парадокси, пов'язані з припущенням про можливість втручання у минуле. Чи може бути здійсненою в принципі подорож у часі? Скільки вимірів має простір?

У тлумаченні простору та часу історично склалися два основні підходи: субстанціональний і реляційний, або атрибутивний. Перший окреслений лінією Демокріт — Ньютон, другий походить від перипатетиків, а у філософії Нового часу його підтримав Лейбніц.

Якими є принципи .субстанціонального підходу? Простір і час є: а) самостійними сутностями, які незалежні від матерії та одна від одної («атоми», «порожнечі» Демокріта); б) абсолютними; в) універсальними; г) незмінними. Найпопулярнішим втіленням цих принципів є онтологізація геометрії Евкліда, за якою реальний світ вважається точнісінько таким, як його описав у геометрії Евклід.

Інший підхід з самого початку складався як опозиція до вищезгаданих принципів. Простір та час тут розуміють як невід'ємні від матерії способи упорядкування її, іншими словами,— це форми буття матерії. Так, Платон і Арістотель називали «ейдосом» визначеність тіла як певної цілісності, коли зовнішня пластика тіла виводиться з його внутрішньої структури. У цьому давньому понятті просторово-геометричні співвідношення елементів внутрішньої будови системи, що пов'язані функціонально, невід'ємні від буття. Сутність буття за Платоном — це ціннісна ієрархія ейдосів у царстві ідей, тобто буття є першопочатково зрощеним з просторово-часовими формами, відсутність яких означає безодню хаосу, смерть і небуття. Умоглядні уявлення давніх філософів одержали у XX ст. природниче обгрунтування. У загальній теорії відносності просторово-часові відносини визначаються як функція мас, що тяжіють, тобто без матерії вони позбавлені будь-якого смислового значення.

Відносність, взаємозалежність простору і часу встановлені природознавством XX ст. Глибокий слід у науці та культурі залишила дискусія про механізми передачі дії на відстані: чи миттєво, наприклад, передається тяжіння? Ньютон, відповідаючи позитивно, обстоював концепцію далекодії, а за посередника діївважав абсолютний простір як «вмістилище подій». Негативний результат пошуку ефіру (всепроникаючого, абсолютно твердого, невагомого, з допомогою якого начебто здійснюється миттєва далекодія) і створення спеціальної теорії відносності спростували концепцію далекодії, ознаменували відмову від субстанціонального тлумачення простору та часу.

Концепція незмінності простору і часу суперечить закону дивергенції, принципу синергетизму матерії, невичерпності та розвитку її. Просторово-часові характеристики такі ж мінливі, як і сама матерія, а тому і визначаються її специфікою. І досі вражають відкриті півсторіччя тому квантові ефекти просторово-часових характеристик фізики мікросвіту.

Проте, якщо хід розвитку наукового пізнання все більш обґрунтовує слушність реляційного підходу, то важливою є завчасна розробка теоретичних моделей просторово-часових відносин як можливого знаряддя для осягнення реальності, яку ми досліджуємо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Матерія» — це філософська категорія, яка позначає об'єктивну реальність, що її відображує людина в своїх відчуттях, але від них не залежну.	\|	Якими ж є основні способи осягнення людиною простору та часу?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.