Буття. Матерія. Формування філософського поняття матерії

Тема 12 Буття і матерія

Література

Горський В.С. Історія Української філософії. Курс лекций – К.: Наукова думка, 1997.

Горський В.С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI – начала XII вв. – К., 1988.

Ільїн В.В., Кулагин Ю.І. Філософія (нариси з icтopiї розвитку філософської думки). – К., 1997.

Історія філософії на Україні. У 3 т. – К., 1987.

Історіа філософії Україниї / Тарасенко М.Ф., Русин М.Ю., Бичко І.В. та ін. – К.: Либідь, 1994.

Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. – М., 1973.

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні ідеї на Україні. – К., 1991.

Сковорода Григорий. Повний збірник творцов: У 2 т. – К., 1973.

Філософія Відродження на Україні. – К., 1990.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1992.

1. Буття. Матерія. Формування філософського поняття матерії.

2. Рух як спосіб існування матерії. Форми руху матерії.

3. Єдність матерії, руху, простору і часу. Сучасні природничонаукові теорії простору і часу і їх філософське значення.

4. Матеріальна єдність світу.

Серед численних філософських категорій, що складали структуру категоріального апарату як різних філософських шкіл, так і окремих вчень, категорія “буття” незмінно займає центральне місце. Вона по праву вважається початковою і найбільш загальною категорією філософії, оскільки виражає саму головну, суттєву характеристику будь-якого предмета, явища, а саме – їх здатність бути, прямо або непрямо виявлятися, взаємодіяти і тому подібне. Ця загальна властивість будь-якого об’єкта, будь-якої частини реального світу є тим, з чим передусім стикається людина при перших же спробах зрозуміти самого себе і навколишню дійсність.

Буття в широкому значенні слова є всеохоплююча реальність, граничне загальне поняття про існування, про суще взагалі. Буття є все те, що існує: це і матеріальні речі,і процеси, і властивості, і зв’язки, і відносини. Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне. Воно є, таким чином, щось реально суще.

Проблеми буття і небуття, існування і неіснування, а також виявлення суті всього того, що володіє цією якістю, склали широке коло питань, особливу область філософських знань, що отримала назву онтологія. Цей термін вживається в філософії тільки з XVII віку, маючи грецьке коріння, і означає – вчення про суще. Онтології належить особливе місце в філософії, оскільки як категорія вона одна з самих стародавніх філософських категорій.

Які б форми буття ми не розглядали, всі вони мають своєю граничною основою, своєю субстанцією матерію. В єдності з матерією існує і визначається через неї і духовна реальність. Матерія і дух – гранично загальні філософські поняття.

Потрібно підкреслити, що визначення поняття матерії через принцип первинності матерії – це теоретичне визначення матерії. Емпіричний рівень розуміння матерії характерний для наївного реалізму (матерія – збірний термін, абстракція властивості, властиві всім речам). Берклі, апелюючи до здорового глузду, говорив, що поняття матерії укладає суперечність: є будинки, що чуттєво сприймаються, ріки, але немає матерії, що чуттєво сприймається.

Теоретичне визначення матерії було знайдене матеріалізмом ще на шляху виділення властивостей, загальних всім різноманітним матеріальним явищам (хоч і цей момент був необхідним етапом в історичному розвитку поняття матерії). Справа була у виявленні основи існування всього різноманіття матеріальних явищ.

Короткий екскурс в історію філософського матеріалізму покаже, як відбувався рух філософського пізнання до створення послідовної матеріалістичної теорії, тобто до розв’язання проблеми: яким повинен бути спосіб існування матерії, щоб в розгортанні конкретного різноманіття явищ матерія могла породити свідомість як свою протилежність?

Як предметний аналог поняття матерії в античності розглядалися речі – першооснови (вода, вогонь, повітря). Різноманіття було зведене до єдності. Труднощі виведення різноманіття з єдності античними філософами не усвідомлювалися. Їх помітив Арістотель і наділив формотворчими здібностями ідею, надавши матерії роль пасивного субстрата.

Взагалі відмінність між матеріалізмом і ідеалізмом не у визнанні або невизнанні тілесності матерії (навіть суб’єктивні ідеалісти розглядали тілесність як чуттєвість). Ідеалісти оцінюють матерію як субстрат, не здатний до самоформування, бо він формується ідеєю. Матеріалісти характеризують матерію як здатну до самоформування субстанцію. Ця лінія розвитку поняття матерії матеріалізмом представлена іменами Дж. Бруно і Б. Спінози.

Бруно писав, критикуючи середньовічну схоластику, орієнтовану на Арістотеля: “Вульгарна філософія не визнає за матерією нічого, крім здатності бути субстратом формоутворення, насправді ж матерія знаходиться в дії і незмірнo багатше, ніж арістотелівські форми і ентилехії”[16].

Спіноза розглядав природу як субстанцію, що є причиною самою себе (causa sui) і що має в собі достатні основи для свого існування. Протяжність і мислення є атрибутами (невід’ємними властивостями) субстанції. Таким чином, Спіноза підходить до питання про спосіб існування матерії, знімає жорстке зіставлення матерії і свідомості.

Друга лінія розвитку поняття матерії – матерія як сукупність властивостей. Вона проводилася метафізичним матеріалізмом XVII-XVIII вв. Звичайно, малися на увазі особливі просторово-геометричні властивості (Локк, Гельвецій). Як предметний аналог матерії розглядалися властивості.

Гольбах намагався з’єднати спінозівську субстанцію і матерію як сукупність властивостей. Матерія – субстанція, а її джерело самопорождения, спосіб існування, – рух. Однак мова йде тільки про механічний рух. У Гольбаха є і гносеологічне визначення матерії – “все те, що дано у відчутті”. Це визначення сформульоване вже на рівні загального, але носить збірний характер. Головне те, що зв’язок матерії і свідомості не даний ще генетично, оскільки за межами матерії, що ототожнюється з природою, залишилося суспільне буття (ідеалізм в історії).

Умова вирішення проблеми відношення матерії і свідомості на рівні теорії – це представлення відношення не як спочатку даного, а як історично виникшого. Такий підхід диктується діалектичним методом.

Визначальний внесок робіт К. Маркса і Ф. Енгельса в створення діалектико-матеріалістичної теорії матерії полягає в тому, що матеріалістичне розуміння історії є основою послідовно матеріалістичного розв’язання основного питання філософії. Таке рішення створює умову для генетичного підходу до відношення матерії і свідомості, для діалектичного розгляду процесу розвитку матерії і виникнення на певному етапі цього розвитку свідомості як властивості високоорганізованої матерії і продукту суспільного розвитку.

В.І. Ленін розвинув вчення про матерію в боротьбі з суб’єктивним ідеалізмом. Він дав визначення матерії як об’єктивної реальності через відношення до свідомості як суб’єктивної реальності: “Матерія є філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них”[17]. В ознаках ленінського поняття матерії виражене розв’язання основного питання філософії, обох його сторін, причому матеріалістичне розуміння об’єктивної за реальності дає тільки єдність цих сторін.

Дійсно, якщо для зіставлення матеріалістичної точки зору на матерію суб’єктивному ідеалізму досить першої ознаки поняття матерії (існування поза свідомістю), то протиставити об’єктивному ідеалізму розуміння об’єктивної реальності (існуючої незалежно від свідомості суб’єкта) як матерії можна лише, вказавши на данність її у відчутті (тобто на її пізнаваність). Ідеалістично зрозуміла об’єктивна реальність – бог, абсолютна ідея, – не володіє можливістю бути даною у відчутті.

Зрозуміти матерію як субстанцію – значить розкрити спосіб її існування як саморух, як єдності речей, що виникають і що розвиваються по законах, що не залежать від свідомості.

Якщо відвернутися від способу існування матерії, то вона виступала б як абстракція. Ф. Энгельс говорив про такий розгляд: “Матерія як така, це – чисте створення думки і абстракція”.

З такого абстрактного розгляду різноманіття речей не виводиться. Існування матерії як суті буття знаходить вираження в категорії “руху”, з допомогою якою філософська думка робить наступний крок в процесі аналізу загального. Це крок від суті до існування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософська думка в Україні XX віку	\|	Рух як спосіб існування матерії. Форми руху матерії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.