Міжнародно-правовий статус біженців.

Проаналізувати їх самостійно!!!

Термін «біженці» з'явився в міжнародно-правовому вжитку після Першої світової війни, під час якої тисячі людей покидали країни (переважно їх громадянства) через переслідування, надзвичайні обставини, воєнні дії чи були вислані зі своїх країн за розпорядженням військової або цивільної влади. Ще більших масштабів цей процес набув під час Другої світової війни, що змусило держави впритул зайнятися вирішенням проблем таких осіб.

У рамках ООН створюється Управління Верховного комісара у справах біженців (статут Управління схвалено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 428 (V) від 14 грудня 1950 p.), укладається Конвенція про статус біженців від 25 липня 1951 p., а згодом приймається Протокол стосовно статусу біженців (набрав сили 4 листопада 1967 p.). Певні кроки було зроблено й на регіональному рівні (заходи в рамках ОБСЄ, Конвенція про специфічні аспекти проблем біженців у Африці 1969 р. та ін.).

Під біженцями розуміються особи, які покинули свою країну внаслідок зовнішньої агресії, окупації, іноземного панування, подій, які серйозно порушили публічний порядок у країні в цілому чи в її окремій частині; через стихійні лиха природного характеру (засухи, землетруси, повені і т. п.), через руйнування матеріальних основ їхнього існування; через наявність об'єктивної небезпеки переслідувань за расовою, національною ознаками, у зв'язку з належністю до певної соціальної групи чи політичними або релігійними переконаннями.

Конвенція 1951р. закріплює за біженцями такі самі права, як і за іноземцями, якщо для них не передбачений більш сприятливий статус. Зокрема, біженцям надається національний статус у сфері деяких соціальних прав (плата за працю, початкова освіта, виїзд за межі країни, користування медичними послугами, засобами масової інформації тощо).

В Україні статус біженців визначається Конституцією, Законом «Про біженців» (1993 р.) та іншими нормативно-правовими актами. За біженцями закріплені права на освіту, охорону здоров'я, судовий захист, здійснення культурних і релігійних заходів, на оплату праці, пенсії та ін.

Вимушені переселенці - порівняно нове явище в міграції населення. Поштовхом до їх появи стали події в Югославії, країнах колишнього Радянського Союзу, коли певні категорії населення покидали обжиті місця через загрозу етнічних чисток, виселення, позбавлення майнових чи інших законних прав.

Сучасне міжнародне право не регулює питань вимушених переселенців. Раніше вважалося, що вони з'являються, як правило, внаслідок громадянських війн, внутрішніх заворушень і конфліктів, а тому не підпадають під міжнародно-правове регулювання. На сьогодні проблеми вимушених переселенців набули міждержавного характеру, але це ще не засвідчено окремими угодами. «Укладена в рамках СНД угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям (1993 р.) є першою ластівкою в цій справі. Проте в ній не беруть участі навіть деякі держави цього об'єднання. Переміщені особи населення, силоміць вивезені із країн окупованих гітлерівською коаліцією під час Другої Світової війни, для примусових робіт на благо фашистської Німеччини і її союзників. Повоєнне міжнародне право не визнало перемішених осіб як категорію населення з особливим міжнародно-правовим статусом . Найчастіше їхній статус прирівнювали до статусу біженців, що не зовсім правильно. З поміж наявних міжнародних договорів, у 2х визнається особливий характер статусу переміщених осіб слід виділити післявоєнні угоди (в основному двосторонні про повернення таких осіб на їхню батьківщину (договори репатріації) та укладені останнім часом угоди про відшкодування таким особам і їхнім спадкоємцям збитків матеріального та морального характеру.

Трудящі-мігранти.Особи, що працювали, працюють чи працюватимуть за плату в державі, громадянами якої вони не є, вважаються трудящими-мігрантами. На сьогодні це - одна з найбільш незахищених міжнародним правом категорій людей. їх не бажають прирівняти до біженців чи апатридів, водночас держави не дуже охоче йдуть на надання їм національного режиму. Міжнародно-правову базу захисту трудящих-мігрантів неможна вважати розвинутою: дві конвенції МОП про трудящих-мігрантів (1939р. і 1975р.), Європейська конвенція про правове становище трудящих-мігрантів (1977р.), у рамках ООН Конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей (1990р.), кілька інших регіональних і двосторонніх конвенцій, що стосуються інтересів трудящих - мігрантів, - увесь нарубок у цій сфері. Але справа полягає не стільки в кількості укладених міжнародних договорів, скільки в ставленні до них держав. У приєднанні до таких договорів часто бувають не-заінтересованими як держави, в яких працюють трудящі-мігранти (хоч у них вони виконують найважчу і низько оплачувану роботу, інколи підтримуючи цілі галузі економіки),такі держави їхнього громадянства (незважаючи на те, що для них трудящі мігранти є важливим джерелом інвалютних надходжень, надходження професійно підготовлених кадрів, крім того, завдяки їм знижуються безробіття, соціальні витрати та ін.). Тому часто вже в ході підготовки відповідних міжнародно-правових актів провідні держави заявляють, що вони їх не підпишуть.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правовий статус іноземців.	\|	Право притулку щодо біженців

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.