• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика правового статусу засуджених.

Заключна частина.

· формулюються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми;

· рекомендуються літературні та інші джерела;

· даються відповіді на запитання.

Вступ:

Недостатня теоретична розробка проблем правового статусу засуджених є одною з причин того, що в чинному законодавстві та відомчих нормативних актах деякі обов'язки і права засуджених формулюються нечітко; права засуджених визначаються так, що їх реалізація інколи ставиться в залежність від розсуду адміністрації.

Установи виконання покарань е складними структурними утвореннями і здійснюють різнобічні соціальні, юридичні, педагогічні, виробничо-господарські функції. Але всі вони носять яскраво виражений виховний характер і підпорядковані головній меті — ресоціалізації засуджених. Ось чому кожний працівник пенітенціарної системи як виконавець найгострішої форми державного примусу, як учасник вирішення найважливішого політичного завдання — виправлення злочинців, зміцнення дисципліни і законності, зобов'язаний глибоко знати правовий статус засуджених, оскільки від чіткого знання і уміння застосовувати відповідні норми законодавства залежить фактична реалізація засудженими своїх прав і виконання покладених на них обов'язків. Ця вимога е неодмінною умовою встановлення правильних (заснованих на законі) взаємовідносин між персоналом УВП і засудженими, а також підвищення ефективності роботи пенітенціарної установи.

Правовий статус — це юридично закріплене положення особи в дер­жаві й суспільстві.

В правовій доктрині виділяється декілька видів право­вого статусу:

1. загальний, або конституційний, статус людини і громадя­нина;

2. спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян;

3. індивідуальний статус громадянина;

4. статус іноземців, осіб без грома­дянства, осіб із подвійним громадянством;

5. галузеві правові статуси осо­би (кримінально-процесуальний тощо.)

Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (гро­мадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі та ін.).

У найбільш загальному вигляді правовий статус засуджених можна визначити як засновану на загальному статусі громадян України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права су­купність їх прав, законних інтересів і обов'язків, що залежать від при­значеного виду кримінального покарання та поведінки в період його відбування.

Зокрема, в ч. 4 ст. 7 КВК України встановлено, що

· право­вий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи з порядку і умов виконання та відбування конкрет­ного виду покарання,

· правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. З ст. 7 КВК України).

В цілому КВК України приділяє значну увагу регламентації правового статусу засуджених на відміну від Виправно-трудового кодексу України, де цьому питанню була присвя­чена лише одна стаття, що містила загальні норми щодо правового по­ложення осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі та ви­правних робіт. КВК України містить окрему главу «Правовий статус за­суджених» (статті 7-10), яка, як і розділ Конституції України про права, свободи та обов'язки людини і громадянина, розміщена на другому місці в Загальній частині кодексу і в якій закріплені основи правового статусу засуджених (ст. 7), основні права засуджених (ст. 8) та основні обов'язки засуджених (ст. 9). В окремій статті (ст. 10) закріплено право засуджених на особисту безпеку. Положення цих статей стосуються всіх засуджених незалежно від виду призначеного судом покарання. Додат­ково в главах Особливої частини розміщені ще й норми, які більш де­тально визначають правовий статус засуджених до окремих видів кримінальних покарань.

Зміст правового статусу, як окремі елементи, складають:

· суб'єк­тивні права,

· законні інтереси

· обов'язки засуджених.

Під суб'єктивними правом засудженого у науці кримінально-вико­навчого права традиційно розуміється закріплена законом і гарантова­на державою можливість певної поведінки засудженого або користуван­ня ним певними соціальними благами, що забезпечується юридични­ми обов'язками посадових осіб органів і установ виконання покарань, інших суб'єктів правовідносин, що виникають при цьому.

Зміст суб'єктивного права включає в себе:

· можливість засудженого вільно ко­ристуватися соціальними благами у межах, встановлених правом;

· мож­ливість вимагати виконання кореспондуючих даному праву обов'язків адміністрацією органів і установ виконання покарань, іншими суб'єкта­ми кримінально-виконавчих та інших правовідносин;

· можливість звернутися за захистом свого суб'єктивного права.

Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджений корис­тується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто на засуджених поширюються, як уже зазначалося, більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції Укра­їни. З цієї конституційної норми випливає і те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі і відом­чими, нормативно-правовими актами. В частині 1 ст. 7 КВК України додатково до положень Конституції України встановлюється, що дер­жава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціаль­ну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

При цьому слід виходити з того, що покарання по суті є заходом примусу і для досягнення його цілей права й свободи засуджених по­винні обмежуватися. Ступінь обмежень безумовно залежить від виду кримінального покарання, призначеного судом. Так, особи, засуджені до таких видів кримінальних покарань, як арешт, обмеження волі, три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбав­лення волі, більш обмежені в правах і наділені специфічними обов'яз­ками, ніж засуджені, наприклад, до виправних чи громадських робіт. Наприклад, у ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що таке конституційне право, як свобода пересування, обмежується щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення чи обмеження волі. За­суджені, які перебувають в установах виконання покарань, прямо чи побічно обмежені і в таких конституційних правах, як право на таємни­цю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції (ст. 31 Конституції України), право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у професійних спілках (ст. 36 Конституції України), право брати участь в управлінні держав­ними справами (ст. 38 Конституції України), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України), право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України) та ін. Вони побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, які передба­чені нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансово­го та інших галузей права. Наприклад, не можуть брати участь у вихо­ванні дітей, вільно користуватися більшою частиною своєї власності, розпоряджатися грошовими коштами, обирати місце роботи тощо.

Перелік всіх прав, так само як і їх, обмежень, визначити у законо­давстві неможливо. Тому КВК України закріпив лише основні з них.

Так, згідно із ст. 8 КВК засуджені мають право:

· на отримання інформації про свої права й обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

· на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

· звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 113 КВК України пропозиції, заяви і скарги засуджених до позбавлення волі, адресовані Уповноваженому Верховної Ради з прав людини та прокуророві, переглядові не підляга­ють і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю;

· давати пояснення і вести листування, а також звертатися з про­позиціями, заявами й скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим да­ються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відпо­віді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

· на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєд­нанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

· на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

· Засудженим гарантується також право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послу­гами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи.

· Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатич­ними представництвами і консульськими установами своїх держав, осо­би без громадянства, а також громадяни держав, що не мають диплома­тичних представництв або консульських установ в Україні, — із дип­ломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

До числа головних прав осіб, які відбувають покарання, кодекс відніс і право засуджених на особисту безпеку.

Стаття 10 КВК встанов­лює, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань із проханням про забезпечен­ня особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засуджено­го. У подальшому адміністрація установи виконання покарань повин­на вжити заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішити питання про місце по­дальшого відбування ним покарання.

Якщо є наявність небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація ус­танови виконання покарань повинна вжити заходів щодо забезпечен­ня безпеки таких осіб.

Крім того, до зазначених осіб можуть бути засто­совані такі заходи:

· ізольоване тримання,

· переведення в іншу уста­нову виконання покарань.

Законні інтереси засуджених — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими бла­гами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадо­вими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.

Зміст законного інтересу включає три елементи:

· прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духовне соціальне благо (отримання додаткових посилок чи передач, коротко­строкових чи тривалих побачень, дозволу на додаткову телефонну розмо­ву, переведення до дільниці соціальної адаптації тощо). Такі блага вказу­ються у правових нормах у якості мети, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти та позитивна оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кримінально-виконавчих відносин;

· можливість клопотати перед посадовими особами органів виконан­ня покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокурату­рою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів;

· можливість звертатися до компетентних органів за захистом за­конних інтересів. Таке звернення не означає автоматичного задоволен­ня клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.

Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. Наприклад, тільки за соціально-політичним призначенням їх можна поділити на:

· законні інтереси, направлені на отримання заохочення (напри­клад, заходів заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, передбачених ст. 1 ЗО КВК України, зміну умов тримання засуджених до позбавлення волі на підставі ст. 100 КВК України);

· законні інтереси, направлені на отримання пільг (наприклад, прид-бавання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби інвалідами, вагітними жінками, у випадках коли засуджені не працюють із незалежних від них причин; одержання важкохворими за­судженими, вагітними жінками, жінками, які мають дітей у будинках ди­тини при виправних колоніях, інвалідами додаткових посилок (передач) і бандеролей, лікарських засобів і виробів медичного призначення);

· законні інтереси, направлені на отримання благ, які за своєю суттю не є для засуджених ні заохоченнями, ні пільгами.

В одних випадках вони закріплені в законодавстві у вигляді законного інтересу з використан­ням таких формулювань, як «як правило», «як виняток», «за наявності можливості» тощо. Наприклад, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах; началь­ник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати корот­кострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у приміщеннях камерного типу (одиночних камерах), дис­циплінарному ізоляторі або карцері. В інших випадках законні інтереси закріплюються в законодавстві у вигляді суб'єктивних прав, але в силу слаб­кості гарантій не реалізуються в повному обсязі. Це, наприклад, право осіб, засуджених до позбавлення волі, на нормальне матеріально-побутове за­безпечення та працевлаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі на сьогоднішній день не може бути гарантоване як суб'єк­тивне право і являє собою законний інтерес засудженого.

Юридичні обов'язки засуджених — це встановлена в зобов'язуючих і забороняючих нормах права міра необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб.

Зміст юридичних обов'язків складають два елементи:

1) необхідність вчинення певних дій (наприклад, обов'язок засуджених до громадських робіт безоплатно відпрацювати певну кількість годин на суспільно ко­рисних роботах; обов'язок засуджених до штрафу сплатити встановле­ний судом розмір штрафу у місячний строк після набрання вироком суду законної сили; обов'язок засуджених до обмеження волі самостійно з'явитися до місця відбування покарання тощо);

2) необхідність утри­мання від встановлених законом дій (наприклад, заборона засудженим до позбавлення волі придбавати, виготовляти, зберігати і використову­вати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні; заборона засудженим до обмеження волі перебувати у вільний від роботи час поза гуртожитком без дозволу адміністрації виправного центру і т.ін.). Таким чином, юридичними обов'язками слід визнавати не тільки зобов'язуючі (позитивно зо­бов'язуючі) норми, а й забороняючі (негативно зобов'язуючі) норми. Заборони для засуджених повинні розглядатися як різновид обов'язків, а саме як обов'язок утримуватися від указаних у законі дій. Обов'язка­ми є заборони, встановлені у статтях 37, 41, 51, 59, 107 КВК України.

В першу чергу засуджені повинні виконувати свої конституційні обов'язки, а саме:

· додержуватися Конституції і законів України;

· шану­вати державні символи України; не заподіювати шкоди природі і від­шкодовувати завдані їй збитки;

· охороняти культурну спадщину; набу­вати повну загальну середню освіту; поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи;

· піклуватися про дітей та непрацездат­них батьків;

· сплачувати податки і збори;

· захищати Вітчизну, неза­лежність і територіальну цілісність України. Останній обов'язок для за­суджених має певні особливості. Так, ст. 15 Закону України «Про загаль­ний військовий обов'язок і військову службу» встановлює, що у мирний час призову на строкову військову службу не підлягають громадяни, які були засуджені до позбавлення волі.

Крім конституційних, основні обов'язки засуджених установлені у ст. 9 КВК України. Це ті обов'язки, виконання яких повинно сприяти забезпеченню правопорядку під час відбування покарання чи створюва­ти необхідні умови для діяльності органів і установ виконання покарань.

Засуджені зобов'язані також:

· виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян Ук­раїни, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших осіб;

· виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ вико­нання покарань;

· ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують уста­нови виконання покарань, а також до інших засуджених;

· з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконан­ня покарань.

Це найбільш важливі й універсальні обов'язки засуджених до всіх без вийнятку видів кримінальних покарань. Додаткові обов'язки засу­джених до різних видів кримінальних покарань встановлені у відпо­відних главах Особливої частини КВК України, які регулюють виконан­ня того чи іншого виду кримінальних покарань.

Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адмі­ністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою вста­новлену законом кримінальну, дисциплінарну і матеріальну відпові­дальність.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
9. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
10. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
11. Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.
12. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.

Переглядів: 2411