Правовий статус іноземців.

Іноземні громадяни. Іноземними громадянами вважаються особи, які не є громадянами країни перебування і мають громадянство іншої держави. Інколи формулу доповнюють: «мають докази належності їх до громадянства іншої держави». Але таке уточнення ставить у скрутне становище іноземних громадян, у яких викрали свідоцтва громадянства чи які їх втратили в державі перебування через будь-які інші обставини або термін дії свідоцтв яких під час перебування в іноземній державі закінчився. Часто термін «іноземні громадяни» ототожнюють із терміном «іноземці». Більш точним є термін «іноземні громадяни», і не лише тому; що саме він уживається в міжнародних угодах та національному законодавстві. В наукових публікаціях, засобах масової інформації термін «іноземці» часто застосовується як відносно іноземних громадян, так і апатридів.

Основні категорії іноземців в залежності від ступеня підпорядкованності юрисдикції країни перебування:

1-іноземці які володіють імунітетом від юрисдикції держави або привілеями в правовій сфері:

- громадяни, що володіють дипломат, консульськтим імунітетом

- члени міжнародних організацій, місій і делегацій.

- Військовослужбовці кораблів, літаків.

2.- іноземці які не володіють імунітетом від юрисдикції:

- ті що постійно проживають

- ті що тимчасово перебувають

Іноземних громадян за їх статусом можна поділити на три категорії:

1) ті, що користуються національним режимом;

2) ті, яким надано режим найбільшого сприяння;

3) іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (проживання).

За національним режимом іноземцям надаються права які в сукупності суттєво наближені до прав власних громадян. Інколи національний режим визначають як прирівнювання іноземців у правах із власними громадянами за винятками, встановленими законом, або як прирівнювання іноземців із місцевими громадянами за деякими винятками, або як прирівнювання іноземців у тій чи іншій галузі із громадянами держави перебування.

Неправильним є твердження, що надання національного режиму іноземцям - це встановлення їх статусу, адекватного статусові власних громадян. На сьогодні немає держав, де б іноземець був цілком прирівняний у правах до власного громадянина. Обмеження встановлено чи то щодо зайняття посад у державних структурах, чи щодо несення військової служби, чи участі у виборах та ін.

Національний режим надається на підставі укладених міжнародних угод або в порядку національного законодавства, на умовах взаємності чи в односторонньому порядку (формальна взаємність). У взаємності інколи вирізняють матеріальну взаємність - повну ідентичність обсягу прав іноземців і власних громадян і зворотну взаємність (протилежну матеріальній), коли обсяг прав іноземців за національним режимом звужується як відповідь на звуження прав власних громадян в іншій державі.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання іноземцям таких прав і встановлення таких обов'язків, які закріплені для громадян третьої держави, що мають на території даної держави найсприятливіший статус. Найсприятливіший статус відрізняється від національного статусу, бо національний режим визначається міжнародними угодами чи національним законом. Національний статус у правовому відношенні більш вигідний і пріоритетний для іноземців, ніж режим найбільшого сприяння. Саме тому для його введення вимагається укладення договору чи прийняття закону.

Режим найбільшого сприяння встановлюється найчастіше на умовах взаємності, нерідко без укладення відповідних договорів. Викликає заперечення твердження, що режим найбільшого сприяння визначається виходячи із прав, наданих громадянам будь-якої третьої держави, які перебувають на території даної держави. Адже «будь-якою третьою» може бути держава, громадяни якої користуються національним режимом, чи/та громадянам якої надано спеціальний режим.

Спеціальний режим установлюється на підставі міжнародних угод (украй рідко в односторонньому порядку національним законом і на визначений період) і передбачає надання громадянам іноземної держави прав і встановлення обов'язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян чи для іноземців за режимом найбільшого сприяння. Такі права і обов'язки визначаються міжнародною угодою або національним законом. Спеціальний режим найчастіше надається у сферах залучення іноземних інвестицій, оподаткування, прикордонного співробітництва, перетину кордонів прикордонними мешканцями, щодо статусу запрошених у країну іноземних збройних сил та ін. Спеціальний режим може стосуватися не лише привілеїв, а й обмежень, а саме: передбачати заборону обіймати посади командирів повітряних чи водних суден певної категорії, очолювати чи бути членом виборчої дільниці, проводити геологорозвідки та ін.

Практично важко вказати державу, яка б дотримувалася лише одного з названих режимів іноземців. Найчастіше національний режим надається у сфері цивільних, економічних та соціальних прав, а спеціальний або режим найбільшого сприяння - у сфері громадянських і політичних прав, державної служби.

Сьогодні міжнародна співпраця в галузі правового регулювання статусу іноземців здійснюється головно через укладання довгострокових угод. Норми і принципи універсального характеру закріплено в Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, у якій вони проживають, 1985 p., Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах, прийнятих у 1966 р. (Міжнародний пакт про громадянські й політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права) і відповідних факультативних протоколах, Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 p., Віденській конвенції про консульські зносини 1963 р. та інших універсальних і регіональних міжнародних договорах.

Згідно з Конституцією України «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України» (ст. 26). За ст. 33 Конституції України «кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом».

Закон «Про правовий статус іноземців» дозволяє в'їзд в Україну за дійсними національними паспортами чи документами, що їх замінюють; за наявності української візи, якщо інше не передбачено законом або міжнародними зобов'язаннями. Україна може не дозволити в'їзд іноземцю: якщо це загрожуватиме безпеці України, громадському порядку, охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів інших, хто проживає в Україні; коли для отримання візи подані свідомо брехливі відомості чи фальшиві документи; коли паспорт чи документ, що його замінює, чи наявна в ньому віза підроблені, зіпсовані або не відповідають встановленому зразку; при порушенні правил перетину кордонів України або порушенні законодавства України під час попереднього перебування в ній.

Обмеження на виїзд іноземця з України можуть застосовуватися в разі відсутності виїзної візи, якщо інше не передбачено законодавством, порушення вимог щодо паспорта чи документа, що його замінює, і візи, встановлених як умова на в'їзд; у разі розпочатого щодо іноземця дізнання чи попереднього слідства або розгляду судом кримінальної справи - до її завершення; на випадок засудження за вчинений злочин - до відбуття строку покарання і звільнення від покарання; коли виїзд загрожує безпеці України; якщо іноземець не виконав своїх майнових зобов'язань перед фізичними і юридичними особами - до їх виконання.

Законодавство України допускає висилку іноземця за її межі, якщо останній грубо порушив законодавство про статус іноземців в Україні або своїми діями створив загрозу безпеці України, громадському порядку, охороні здоров'я, правам і законним інтересам громадян України.

Правовий статус осіббез громадянства (апатридів).

Види апатризму:

- абсолютний апатризм- це коли особи немають громадянства з моменту народження

- відносний апатризм- через втрату громадянства

Основні документи:

- Конвенція про статус апатридів 1954 (проаналізувати самостійно)

- Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 (проаналізувати самостійно)

Правове становище осіб, яких жодна держава правомірно не вважає своїми громадянами, називається без громадянством. Інтернаціональна назва осіб без громадянства - апатриди. Особи без громадянства можуть бути такими з моменту їх народження (абсолютний апатризм) і через втрату громадянства (відносний апатризм). Частими є випадки, коли держава позбавляє своїх громадян прав громадянства, порушуючи при цьому норми міжнародного права. Проблема ускладнюється тим, що багато держав загалом не бажають брати участь у міжнародних договорах, які регулюють статус осіб без громадянства.

Підписана 30 серпня 1961р. в Нью-Йорку Конвенція про скорочення випадків без громадянства зобов'язує державу надавати своє громадянство особі, яка народилася на її території, якщо в противному разі вона стане апатридом. Державам забороняється позбавляти осіб громадянства з расових, політичних, релігійних чи етнічних підстав і якщо таке позбавлення робить особу апатридом та ін.

В Україні особам без громадянства, які перебувають у країні на законних підставах, надаються ті ж самі права і свободи і на них покладаються такі самі обов'язки, що й на громадян України (ст. 26 Конституції України). Винятки з цього можуть установлюватися лише на підставі Конституції, законів чи міжнародних договорів України. Конституція не поширює на апатридів обов'язку захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність чи відбувати військову службу (ст. 65), разом із тим не наділяє їх правом голосу на виборах і референдумі (ст. 70), правом брати участь в управлінні державними справами, обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 38). Конституція і закони України допускають деякі інші звільнення апатридів від правових обов'язків, які позбавляють їх певних прав.

Особливості правового статусу осіб, що володіють множинним громадянством регулюються такими міжнародно-правовими актами:

- Гаазька конв. про деякі питання, що стосуються колізії законів про гром-во 1930.

- Гаазький протокол про військові зобовязання в деяких випадках подвійного гром-ва 1930

- Євр. Конвенція про скорочення випадків множинного гром-ва 1963.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародно-правові питання громадянства	\|	Міжнародно-правовий статус біженців.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.