Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. – класицизм. Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб - гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них такі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Сагайдачний.Найпоширенішим жанром української музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основні сфери: боротьбу козацтва проти чужоземних поневолювачів у часи татаро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання.В баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної традиції й типові національні риси. Козацькі пісні глибоко ліричні й водночас драматичні. Розквіт пісенної лірики припадає на XVII—XVIII ст. Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. За доби козацтва в Україні набув поширення позацерковний духовний спів. Духовні пісні створювали відомі культурні діячі, богослови й письменники .У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов , послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Драми на історичні теми присвячували реальним подіям і видатним постатямБарокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічногоСюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп.На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем.Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухові. Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини.Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, в яких були зайняті кріпаки. Згодом театри діяли переважно в містах. У 1789 р. в Харкові виник перший постійний театр в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Б. Основа.	\|	Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.