• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політика більшовиків щодо релігії та церквиv 20-30-ті рр.

У 1926 р. радянська влада наступ на парафії, наклавши високі податки та обмеживши їх діяльність. Зруйновано тисячі церков і храмів, розгорнуте гоніння проти священиків і віруючих. У 1930 р. була примусово розпущена українська автокефальна православна церква. У 5-річку 33-37 рр. оголосити 5-річкою знищення релігії.

63. Початок другої світової війни, її причини і характер. Українське питання напередодні та на початку другої світової війни.

Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і ропь українського фактора у внутрішньому⁷ житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - цс питання про умови і механізм возз'єднання українських

чсмсль та про створення власної української державності

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн. -«цікавлених у вирішенні українського питання Перша група - СРСР. Польща. Румунія. Чсхословаччина - країни, до складу яких входили українські чсмлі. їхня основна, мста - втримати вже підвладні чсмлі і приєднати нові Друга група - Англія. Франція і частково США (тобто країни що праглії задовольнити свої інтереси). Третя група - Німеччина, яка. борючись ча "життєвий простір", активно претендувала на українські чсмлі. і Угорщина, яка, будучи нсвдоволсною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р.. активно дома­галася повернення Закарпатської України

Український народ не міг вирішити свого національного питання, все чалсжало від інтересів річних, насамперед великих держав і від співвідношення сил. які могли ці інтереси чахистити.

Після приходу фашистів до влади (у бсрсчні - травні 1933 р.) Рочснбсрг чдійснюс напівофіційні візити до Локарно і Лондона, де під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує „план поділу Росії шляхом відриву від Радянської України".

Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацичм ч більшовичмом. уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську чмову (29 - ЗО вересня 1938 р.). що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословацька проблема у цей період стала центральною у європейській політиці, а питання про подальшу долю Закарпатської України - однією з головних складових частин цієї проблеми.

Річ у тім. що. крім Німеччини, свою зацікавленість у подальшій долі Закарпатської України енергійно демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території. •заселеної угорцями, і надання словакам і західним українцям права на самовизначення. Такс „піклування" хортистів мало на меті не що інше, як приєднання до Угорщини усієї Чехословаччини та Закарпаття. Польща підтримувала угорські загарбницькі плани, сподіваючись на тс. що, коли буде встановлено спільний угорсько-польський кордон у Карпатах, вона матиме змогу створити під власним керівництвом „інтермаріум" - блок малих і середніх держав між Балтійським / Чорним морями і, таким чином, стати важливим суб'єктом європейської політики.

З проголошенням автономії Карпатської України Гітлер майстерно використовує українське питання як засіб тиску і шантажу у відносинах не тільки з противниками, а й із потенціальними союзниками. У цей період в Німеччині, очевидно, не лише з пропагандистською метою вивчається питання про створення „Великої України"

2 листопада 1938 р за рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні Карпатська Україна мусила віддати Угорщині 1856 км² своєї території з населенням 180 тис. жителів, куди входили два найбільші міста: столиця Ужгород і Мукачів. Це рішення було своєрідним авансом Угорщині, яку Німеччина намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас, зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму активі серйозні засоби тиску не тільки на Угорщину, яка не отримала всього. чого бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена „Велика Україна'.

Отже, через низку обставин "українське питання" напередодні Другої світової війни займало одне з центральних місць у міжнародній політиці. В тому чи іншому варіанті у його вирішенні були зацікавлені три групи країн: ті. які володіли україн­ськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на "українській карті", На жаль, український народ не міг самостійно вирішити свої проблеми. У цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

64. Радянсько-німецький пакт про ненапад 23 серпня 1939 р. та таємний додатковий протокол до нього, їх зміст та вплив на подальший розвиток подій у світі

Пакт "Молотова-Ріббентропа"

23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький Договір про ненапад на 10 років (пакт "Молотова-Ріббентропа") . До договору додавався секретний протокол про розмежування сфер впливу сторін в Свропі. Секретний протокол, існування якого радянське керівництво протягом півстоліття заперечувало, давав можливість Сталіну збільшити територію СРСР майже до кордонів Російської імперії 1913 р. Німеччина давала згоду на приєднання до Радянського Союзу Фінляндії, Естонії, Латвії, Західної Білорусі. Західної Волині та Східної Галичини. В свою чергу. Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.

Початок другої світової війни

Пакт "Молотова-Ріббентропа" перетворив СРСР на фактичного союзника фашистської Німеччини І розв'язав руки Гітлеру в його агресії у Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це був початок другої світової війни.

65. Входження Західної України, Північної Буковини до складу СРСР. Політика сталінського уряду па західноукраїнських землях.

28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. Згідно з домовленістю, кордон пройшов по так званій "лінії Керзона". Переважна більшість території Західної України увійшла у межі СРСР. Проте. бажаючи домогтися контролю над Литвою, Сталін не наполягав на приєднанні до УРСР Лсмківщини. Посяння. Холмщини і Підляшшя. Тому ці українські етнічні території (майже 16 тис. км² з 1,2 млн. населення) опинилися під німецькою окупацією. Та Сталін був задоволений, про що свідчить його "тріумфальний" підпис (довжиною 58 сантиметрів) на карті-додатку до тексту протоколу.

Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате договором про ненапад, Гітлер дуже влучно назвав "шлюбом за розрахунком". Є серйозні підстави вважати, що таким воно було і для радянського керівництва, оскільки принципові моменти процесу "збирання" українських земель під крило СРСР вирішувалися саме на німецько-радянській дипломатичній кухні. 23 червня 1940 р., на другий день після офіційної капітуляції Франції і підписання перемир'я у Комп'єні, Молотов у зверненні до німецької сторони зазначив, що "вирішення бессарабського питання не терпить більше зволікань", піднімав він також питання і про Буковину.

Серйозність намірів радянського керівництва була підтверджена 26 червня 1940 р. заявою до уряд)' Румунії про необхідність мирного вирішення питання про повернення Радянському Союзу Бессарабії. а також про передачу йому Північної Буковини, населеної переважно українцями. Вимога передачі цієї території СРСР обґрунтовувалася також тим. що

ще у листопаді 1918 р. народне віче Буковини, прийняло рішення щодо вочч'єднання ч Радянською Україною.

Німеччина, побоюючись того, що у рачі виникнення радянсько-румунського збройного конфлікту вона може позбутися румунських поставок продовольства. (|)уражу і особливо нафти, порадила уряд\ Румунії піти на поступку. При цьому Берлін чапсвнив. що ця "поступка" буде мати тимчасовий характер (як скачав Гітлср. "Віддайте, я скоро поверну!") і що Німеччина допоможе не тільки повернути втрачену територію, а й -«воювати нові.

28 червня 1940 р. румунський уряд чаявив про свою чгоду передати Радянському Соючу Бсссарабію і Північну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину і Південну Бсссарабію до складу УРСР. а ч решти Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р створено Молдавську РСР.

Ще раніше. 1939 р. рішення Установчих Народних чборів Західної України про вочч'сднання Західної України ч УРСР було чатвсрджсне Верховними Радами СРСР (1 листопада) і УРСР (14 листопада). Завдяки цьому населення України чбільшилося на 8809 тис. осіб і на середину 1941 р становило 41 657 тис., а територія рочширилася до 565 тис. км~. Процес консолідації української нації вступав у чавсршальний етап.

Бсчпсрсчно, що процес, чавдяки якому чахідноукраїнські чсмлі опинилися у складі УРСР не одномірний, а навпаки -багатоплановий. При його рочгляді та аналічі слід мати на увачі той факт, що хоча було чдійснсно етнічне вочч'єднання і чахідноукраїнські чемлі формально увійшли до складу УРСР. фактично на практиці відбулася інкорпорація, тобто "входження до складу" СРСР. Передування рішення Верховної Ради Радянського Соючу про вочч'єднання аналогічному рішенню Верховної Ради України підтверджує цю думку. Модель суспільно-скономічних перетворень у новостворсних ча.хідних областях України була майже однаковою, її суттю була активна радянізація. В цілому чміни. що відбувалися, мали суперечливий характер. З одного боку, експропріація маєтків польських чемлевласників. псрсрочподіл їхньої чсмлі між українськими селянами: українічація системи народної освіти, державних установ, судочинства; поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі; націоналічація промислових підприємств; ліквідація бсчробіття та ін 3 іншого - руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної місцевою українською інтелігенцією (перестали функціонувати всі колишні українські партії, а також культурні установи, чокрема. "Просвіта". Наукове товариство імені Шевченка тощо); насильницька колективізація; антицерковні акції; репресії проти так званих "буржуачних спеціалістів"; масові депортації населення (із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, що становило майже 10% населення).

Однак, попри всю неоднозначність та суперечливість політики сталінського режиму в західноукраїнських чемлях. більшість істориків дійшли висновку, що возз'єднання українців у межах однієї державної структури вперше за багато століть було надзвичайно визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.

Між тим "медовий місяць" радянсько-німецького "шлюбу за розрахунком" підходив до кінця. 18 грудня 1940 р. Птлер підписує директиву № 21 (план "Барбаросса") — план нападу на СРСР, основна ідея якого була висловлена ще п'ятнадцять років тому у "Майн кампф": "Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені їй окраїнні держави... Ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації..."

Отже, наприкінці 30-х — на початку 40-х років було здійснено етнічне возз'єднання і західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, фактично ж на практиці відбулася інкорпорація цих територій, тобто їх "входження" до складу СРСР. Об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій, незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в західноукраїнських землях, було визначною подією. важливим кроком у розв'язанні українського питання.

66. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої радянських військ на Україні.

У 1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу І. згідно з "планом Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів поступала до Сталіна. Але. замість відповідних заходів по приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало "чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору. Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків. 21 червня 1941 р. на повідомлення радянського військового аташе у Франції генерала Суслопарова про те. що війна розпочнеться 22 червня. Сталін написав: "Довідайтесь, хто автор цієї' провокації, і покарайте його".

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз, її союзниками виступили Фінляндія. Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.

Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР друга світова війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

План "Барбаросса" передбачав "бліц-кріг" - блискавичну війну: протягом 2-2.5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному - на Ленінград. центральному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.

Погляд:

“Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тіш самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але й розв'яжемо усі проблеми, які стоять перед Німеччиною…” - А.Гітлер

За планом "Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій "Південь" на чолі з фельдмаршалом Рупдштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.

Н;І північному напрямку німецькі пінська просунулись углиб радянської території н;І 500 км . н;І центральному напрямку - на 600 км Червона армія '«І перші три тижні війни втратила 850 тис чоловік (у 10 рачів більше, ніж Німеччина). 3.5 тис літаків. 6 тис. ґанків

Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Соючу.

Причини порачок радянських військ:

Історичні реалії свідчать про тс. що напередодні нападу Німеччини радянський соку, володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-скономічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і "малою кров'ю". Причини тяжких порачок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР. а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

- прорахунки радянського керівництво в оцінці воснно-політіїчної ситуації, переоцінка люченая ра<)янсько-ІІімицьких договорів, прорахунки v визначенні строків нападу Німеччини на І'адянськин ( 'оюз;

- неукомплектоваиість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі і яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20% командного складу Червоної армії). /Іоні командири були погано підготовлені, не­компетентні. На початку 19-11 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. 1'ішлер, обізнаний 'її станом Червоної армії, глузливо називав її "глиняним колосом без голови ";

- незавершеність заходів по зміцненню західних кор<)онів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини):

- Німеччина, яка завоювала більшу частину Скропи, за воснно-економічним потенціалом значно перевершувала Радянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в .живій силі І техніці. Так, армія Німеччини і її союзників, що виступила проти СРСР, налічувала 5,5 мли. солдат і офіцерів, у той час як радянські війська -2,9 мли.

Оборонні бої літа-осені 1941 р.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала ч 7 липня по 26 вересня 1941 р І відволікала значні сили ворога. Проте, німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування чахисників Києва: в полон по­трапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було чнищсно командування Південно-Західного фронту. Причиною трагедії спіли прорахунки вищого військового командування, чокрема те. що Сталін не давав чгоди на відведення військ ч-під Києва

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р. ) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (ЗО жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.) Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну. Однак, ціною величезних .жертв, героїчного опору народу план "блискавичної війни" був зірваний. Сталінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед чагибеллю. мусила тепер рятувати її.

- 22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С. Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

- 29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила план оборони і евакуації;

- ЗО червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, що об'єднав у своїх руках усю державну, господар­ську і воєнну владу в країні;

- розпочато формування дивізій народного ополчення, винищувапьних батальйонів, мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд;

- почалася перебудова економіки на воєнний лад.

Гасло "Все для фронту, все для перемоги!", що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.

В умовах военно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серпня 1941 р. і №227 від 28 липня 19,42 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на загибель цілі з'єднання.

Остаточна окупація України

Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сили на Москву, де з ЗО вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої. 5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км. Перемога під Москвою остаточно поховала гітлерівський план "бліцкрігу". рочвіяла міф про непереможність вермахту.

Успіх під Москвою всупереч пропозиціям військових радників Сталін вирішив використати для розвитку загального наступу. Він дав вказівку про проведення багатьох часткових і розрізнених наступальних операцій. Погано продумані і слабо забезпечені у матеріально-технічному відношенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно-Західного фронту на чолі з С. Тимошепком і М.Хрущовим у травні 1942 р.: загинуло три армії, у полон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км. 22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.

67. Рух Опору в тилу фашистських військ. Радянські партизани і підпііьники. Політика ОУН. Створення і діяльність

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л.Фейєрбаха
12. Асортиментна політика

Переглядів: 1031