• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Уроки 11-ої світової війни.

УПА.

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партичани і підпільники) та національно-визвольний рух опору па чолі з ОУН

Радянський рух опору прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів, їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С. Ковпаком, М.Попудренком, О. Сабуровім, О.Федороаим, І.Боровиком,

ІІ.ІІершигороІо, М.ІІаумоним та іншими Формами боротьби партизан були:

- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній чв'ячку. доріг, мостів:

- розгром ворожих штабів:

- диверсії на залізницях. Влітку 1943р. розгорнулася операція "рсіїкіїаа аійна ":

- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рсік) ('. Коапака).

В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У. 9 підпільних обкомів комсомол), які організовували диверсії, чдійснювали розвідувальні операції.

Загальна чисельність партичан і підпільників в Україні ча роки війни становила ча річними джерелами від 500 тис до 180-220 тис. чоловік. Найбільш масовою верствою населення, яка бсчвідмовно йшла '«І радянською владою, була молодь.

Створення Українського штаб)' партизанського руху на чолі ч '/'..І. Ст/мжачем. координація дій. матеріальна підтримка ч Ііе.чикої землі, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий фактор війни, фактично на справжній "другий фронт ".

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН:

Прагнув до відродження незалежної української держави До початку війни ОУН співробітничала ч німцями В німецькій армії був утворений "Легіон Vкраінськиx націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові ЗО червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало усіх членів новостворсного уряду на чолі з //. ("тецьком, керівника ОУН С.Банберу. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські чагони. які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (У1/А) на чолі з Романом ПІухеаичем (псевОонім -Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.

Розгорнутий терор протни західноукраїнських областей, членів ОУН. свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало антинімсцькі настрої, які переростали у рух опору, що з кожним днем ставав усе організованим і діяльнішим.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків.¹".

Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:

- німці та їх союзники;

- формування Армії Крайової та польське населення;

- радянські партизанські загони, а згодом -підрозділи Червоної армії.

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстансь­кий рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.

Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба. Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.

З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

68. Визволення України від фашистським загарбників. Початок відбудови народного господарства.

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок ко­рінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У всресні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня". Ціною величезних людських втрат ра­дянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:

- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);

- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Ровенсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944рр.);

- Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);

- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів:

- Східна-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників. У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів!

Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні

дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до районів дислокування частин УПА. командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини чавсршилася Велика Вітчичняна війна

2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії звершилася Друга світова війна. 1ІІдбу<)ова господарства:

Війна причвсла до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-вмробничий потенціал становив 48% проти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починалася відразу ж після вичволсння українських чсмсль. а вже в травні 1945 р було відбудовано 30% чруйнованих промислових потужностей.

У бсрсчні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план (1946-1950) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєнного рівня В Україні планувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р.

Особливості відбубони промисловості:

- Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Соючу. який не став учасником плану Маршалла (кредити надавалися ча умови виходу комуністів іч уряду).

Поставки за рахунок репарацій Іч Німеччини, допомога ч-за кордону були нсчначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

- Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і бачою перемоги світового соціалізму над капіталізмом.

В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу. Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

- Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так. інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

- Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

- Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго- і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.

- Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті: в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка - ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу. Фінанси:

3 метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3 000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 до 10 000 - з розрахунку 3:2. а понад 10 000 крб. - зменшувалися наполовину.

69. Післявоєнна відбудова народного господарства. Голод 1947р. Особливості відбудови сільського господарства:

- Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:

- скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней:

- ваоїским було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, па них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

- ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірна високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.

- Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.

- Здійснювалася політика "ножиць цін" стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.

У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940 р.

Голодомор 1946—1947рр. стався в період повоєнного відновлення господарства. Причини голоду:

1) повоєнна розруха;

2) відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства,

3) запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева);

4) розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі будь-яким коштом;

5) посуха 1946 р., що викликала неврожай усіх сільськогосподарських культур.

Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!»

У роки голодомору радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була спільницею в розгромі нацистської Німеччини. З СРСР ешелони з хлібом вирушали до цих держав.

У роки голоду в містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього.

Позицію держави було висловлено т;Ік: «продовольчі труднощі, які швидко й безболісно були ліквідовані».

Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нсстгпки». У результаті голоду в Україні померли близько 1 млн

чоловік .

71. Політично-ідеологічна реакцій а кіпці 19-ІО-х років - па початку 50-х рр. "Радяні'Іацін " Західної України.

У Західній Україні продовжувалася політика рндяні'іації, перервана війною "Радянізація" Західної України Основними напрямками перетворень були:

- насадження тоталітарного режиму, монополізація влади Комуністичною партією Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України Чому'.' По-перше, тому, що західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію. По-друге, радянська влада недовіряла місцевому населенню Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням:

- утвердження комуністичної Ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізм), приватнс-власницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР:

- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетворення, як:

- індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 р. і складало 10% промислового виробництва республіки:

- заходи в галузі освіти: забезпечено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах велося російською мовою

Таким чином, за декілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.

Рух опору в західноукраїнських землях.

Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього Цю боротьбу очолювали дві сили: греко-католнцька церква та ОУН-УПА.

Греко-католицька церква була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.

Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму та створенні незалежної укра­їнської держави. Великі надії покладалися на швидку радянсько-американську війну.

УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції.

Лише за період 1946-1948 рр. за "зв'язок з УПА" було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно селян.

Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 р. її головнокомандувача Р.Шухсвича. Окремі загони

повстанців діяли до сер. 50-х рр.

72. Суперечливий характер хрущовськихреформ. "Відлига".

Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов'язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

- люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

- відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

- зросла роль Рад - як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів наддержавними.

- викрито злочинну діяльність Л. Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.). розпочалася реабілітація жертв масо­вих репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. А з 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Так, 25 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про кримінальну відповідальність за державні злочини". У кримінальний кодекс було введено статтю "антирадянська аптація та пропаганда". Протягом 1954-1959 рр. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік;

- засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи і репресій - їх пояснювали рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Сокова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ особи самого Хрущова.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, залишилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-лені-нізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

Спроба розширення прав республік

Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, у т.ч. й України:

- українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О.Кириченка - першого українця на цій посаді (1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці

- розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ.

- активізувалася діяльність України на міжнародній арені Якщо в 1953 р республіка булл членом 14 міжнародних орга­нізацій, то у 1955 р. - 29;

- внаслідок реформи управління економікою в 1957 р під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

Зрушення у духовному житті після смерті Сталіна

Хрущовська "відлига" сприяла національно-духовному пробудженню І культурному розвитку України.

- Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок

Проте, з іншого боку, здійснювалися заходи, які послаблювали позиції української мови. У 1958 р був прийнятий закон про зв'язок школи з життям, за яким, зокрема, батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської. англійської чи німецької мов. однак могли відмовитися від української.

Непослідовність "українізації" особливо виразно спостерігалась на результатах книговидавничої справи. У 1959 р. книжки українською мовою становили 53% усіх книг, опублікованих в Україні, у 1958 р. - 60%. у 1960 р. - 49% Та вже в 1965 р. цей показник знизився до 41 % І далі неухильно зменшувався.

Вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська Радянська Енциклопедія". "Історія української літератури". Видаються фахові журнали українською мовою.

Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал". Було реабілітовано багатьох діячів української культури.

Шістдесятники. Зародження дисидентського руху

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-рр.). Провідними постатями серед них були письменники і поети 1 Драч. Л.Костенко. В.Симоненко. В.Стус. С.Гуцало та багато інших.

Експерименти в економіці

Поставивши завдання "наздогнати і перегнати Америку" і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм. М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки.

Економічні реформи, проведені в 50-ті роки, радикально змінили умови розвитку промисловості і сільського господарства.

Позитивні наслідки мали, зокрема:

децентралізація керівництва економікою, запроваджена у 1957 р. Керівництво промисловістю було передано раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території, незалежно вій профілю. В Україні було створено 11 економічних районів; і збільшення асигнувань на забезпечення науково-технічного прогресу; Ф підвищення самостійності колгоспів і радгоспів;

- ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам і радгоспам;

- збільшення закупівельних цін на зерно (у 7 разів), картоплю (у 8 разів), продукцію тваринництва (у 5,5 рази).

Друга пол. 50-х рр. стала періодом помітного економічного зростання, сільське господарство вперше стало рентабельним.

Сільське ж господарство стало справжнім полігоном для різного роду непродуманих реорганізацій і нововведень, нереальних понадпрограм (цілинна епопея, небачене розповсюдження кукурудзи і т.п.). що негативно позначилося на виробництві сільськогосподарської продукції.

У кін. 50-х - поч. 60-х рр. почалося падіння темпів економічного зростання.

Соціальні програми М.С.Хрущова:

- Пенсійна реформа 1956 р. підвищила середній розмір пенсій за віком більше ніж: у 2 рази, по інвалідності - v 1,5 рази. Пенсії почали виплачувати і колгоспникам.

- Приверталася увага на охорону здоров'я, освіту, скасовувалася плата за навчання в старших к.'Іасах середніх шкіл, v середніх спеціальних і вищих навчальних закладах.

- Збільшилися капіталовкладення в житлове будівництво, яке зводилося небаченими до того темпами. За 1950-1960 рр. кількість збудованих квартир у містах збільшилася в 17 разів, а в сільській місцевості -у 14 разів.

- Тривалість робочого дня скоротилася до 7 год., а для працюючих v вугільній і гірничорудній промисловості - до 6 годин.

У результаті цих та інших соціальних програм підвищився добробут населення. У цілому ж рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчування відставали від потреб населення.

Поразка хрущовських реформ

На поч. 60-х р. ситуація в СРСР різко погіршилася:

Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. По країні прокотилася хвиля протесту, а в 1962 р. у Новочеркаську відбулися страйки робітників, розстріляні військами.

Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було поставлене на межу голоду. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. Незадоволення народу зростало.

У цих умовах з ініціативи найближчого оточення М.Хрущова, у т.ч. М.Підгорного і П.Шелеста. пленум ЦК КПРС (жов­тень 1964 р.) звільнив М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ІДК КПРС був обраний Л.1.Брежнєв.

Реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок їх половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспільного життя не відбулося. Серія соціально-економічних програм була

науково необгрунтованою І нерідко межувала І авантю- ри (мом

73. Громадсько-політичне життя в умовах зміцнений авторитарно-бюрократичної системи (ІІ пол. 60-х – І пол. 80-х рр.).

Дисидентський рух а Україні

Дисидентський рух виник в Україні в сер 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами

Ядро українського дисиденства склали вже відомі Вам "шістдесятники": поети

Л. Костенко, М. Вінграновський, критики Г. Дзюба, І. Світличний, художниця А.Горська, перекладач М. Лукаш. Згодом до них приєдналися В. Стус, В. Голобородько, Ігор та Ірина Камінці, брати Горині, генерал Григоренко та інші

Етапи дисидентського руху

Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства. його ідеологічне та організаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти інакодумців. проблем демократизації. Поширилася безцензурна література -"самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М. Брайчевського, "Собор у риштуванні". Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу України із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм ".

За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.

1968-1976 рр. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля. Активізації діяльності дисидентів сприяли:

- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968р., що викликала хвилю обурень і протестів;

- видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Український вісник", головним редактором якого був В. Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху:

- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація, її членами стали 37 чоловік - усі найбільш активні дисиденти того часу: В. Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус,І.Кандиба та ін. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

- 3 середини 80-х рр. - з початком перебудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження. (Цей етап дисидентського руху висвітлюється далі - при огляді суспільно-політич­ного життя України в період перебудови).

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.

74. Наростання застійних явищ в економіці 1965-1985рр.

Після усунення М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом „стабілізація", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте, досягти цієї мсти, як зазначають дослідники цього періоду, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням Хрущова - ентузіазм і романтичну віру.

Спроби реформування економіки

З 1965 р, почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

Сільське господарство

Реформа в сільському господарстві передбачала:

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію:

- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

- перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

- заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему. Все це мало сприяло ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створенню достатка продовольства і сировини

зо

для промисловості Для забезпечення населення продовольством держав;! вимушена була закуповувати хліб •«І кордоном.

До цього слід додати безгосподарське кикористання земель: відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бсчдумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.

Промисловість

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

- перенесення піоприсмст« па госпрозрахунок;

- оцінку діяльності підприємств не по палок І іі, а по реалімміанііі продукції;

- створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів. створених Хрущовим, відновлювалася система управління чсрс'і союзні та союзно-рсспубліканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) "золотою" В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід - на ЗО %.

Проте, вже на поч. 70-х рр. з'явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху.

Посилення кризових явищ

Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:

- реформа не торкалася основ адміністрапшвно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

- партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою. Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і

технологічному процесі від розвинених країн Заходу. Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР. що стало однією із ключових причин спаду економічного розвитку. Продуктивність праці була нижчою, ніж у США: в промисловості - у 2 р., у сільському господарстві - у 5 разів!

Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли вищої категорії якості.

Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 80-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міністерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%. Консервативні правлячі кола лякалися змін, вбачали в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З'являється "культ сірості" в управлінні державою.

Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка.

Таким чином, у 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше).

Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

Рівень життя народу

Протягом 60-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати.

Проте, цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х рр. знаходилася серед країн, які займали 50-60-і місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. *

До того ж, відносний добробут народу 60-70-х рр. забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств - нафти, газу, вугілля, лісу.

Десятки мільярдів карбованців не використовувалися для модернізації народного господарства в цілому, для істотного покращення соціально-культурної сфери, а просто "проїдалися".

Населення не знало справжньої ціни свого "достатку", того, що він має нездоровий і тимчасовий характер.

Нафтовий "бум" 70-х рр. пройшов, а в бюджеті СРСР почали з'являтися багатомільярдні дефіцити.

Згортання демократи Поворот до неосталінізму

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися.

В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

- відновлено "престиж:" Сталіна;

- порушувалися громадянські права і свободи;

- демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

- здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери "помірного " страху.

У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне "п'яте управління" по боротьбі з "ідеологічними диверсіями", а в дійсності - з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.

Політика русифікації та жорсткого централізму

Адміністративно-командна система робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор.

Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська культура й українська мова опинилися в критичному стані, поставало питання про існування українського народу. Будь-яка спроба українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінювалася як націоналізм і нещадно каралася.

Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи. Узаконення безмежної влади

ЗІ

КПРС Конституція СРСР 1977 р. І Конституція УРСРІ978 р. в яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям Конституція формально узаконила безмежну владу комуністичної партії, оголосивши її "ядром політичної системи суспільства".

Політичне життя в СРСР у цілому і в республіці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат У самій партії посилюється прірва, що відділяє партійну верхівку від основної маси комуністів.

У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-дсржавного апарат), проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух (дисидент - від.адш. незгодний).

Читайте також:

1. N Уроки класного читання
2. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
3. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
4. Афро-азійський світ після Першої світової війни.
5. Близький Схід під час Другої світової війни.
6. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.
7. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
8. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
9. Висвітліть положення України в роки першої світової війни.
10. Вплив світової кризи на Україну та антикризова стратегія її соціально-економічного розвитку
11. Геополітичні зміни у світі після першої світової війни. Паризька мирна конференція. Версальська система мирних договорів
12. Глобалізація світової економіки: позитивні та негативні наслідки. Глобальні проблеми сучасності.

Переглядів: 662