Нова економічна політика (неп) в Українській СРР.

На початку 20-х років народне господарство України було розвалено. Під час Першої світової та громадянської воєн, що точилися на території України з 1914-го по 1921 p., загинуло щонайменше 1,5 млн чоловік. її промисловість, сільське господарство були вщент зруйновані. 1921 р. Виробляло ся всього 5% довоєнної кількості металу, 4% - продукції машинобудування, збір зерна скоротився більш як у 5 разів порівняно з 1913 роком.

Занепадові економіки сприяла й політика "воєнного комунізму", яку провадила радянська влада. Продрозкладка з її насильницьким вилученням продовольства у селян, примусова праця робітників у промисловості, руйнація торгівлі, грошового обігу, ігнорування значення товарних відносин поглиблювали економічний занепад, призводили до зубожіння і голоду селян, робітників, усіх громадян, викликали масове невдоволення - повсюдні страйки робітників, заколоти в армії, повстання на селі.

Катастрофічна посуха 1921 p., що охопила Південь України, де вироблялося чимало товарного хліба, вкрай погіршила ситуацію. Від голоду в 1921-1922 pp. у селах України померло щонайменше 235 тис. чоловік. Він припинився лише 1923 p., коли було зібрано непоганий урожай.

Усе це спричинило крах воєнно-комуністичних ілюзій, спонукало до пошуку реальних шляхів і чинників економічного розвитку.

1921 р. запроваджується нова економічна політика (неп), яка означала перехід від спроб керувати народним господарством вольовими, директивними методами до регулювання його за допомогою ринкових відносин. Було скасовано продрозкладку і встановлено значно менший за обсягом продподаток. Селянин міг на власний розсуд використовувати ту частину продовольства, котра залишалася після виконання податку. 1923 р. натуральний продподаток було замінено грошовим. Необхідну кількість продуктів держава отримувала не в натуральній формі у селянина, а купувала за гроші на ринку. Почала розвиватися торгівля, відновилися базари, відроджувалися різноманітні форми кооперації. Чимало селян одержали в користування землю і були задоволені своїм становищем.

Держава зберегла за собою важку промисловість, шляхи сполучення, фінансово-банківську систему, монополію зовнішньої торгівлі. Водночас половину раніше націоналізованих підприємств було повернуто їхнім власникам або передано в оренду приватним особам. Було децентралізовано управління промисловості: головною ланкою її стали трести - об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або змішаною ознаками. Було відновлено товарні біржі та ярмарки. Створювались синдикати - організації, що здійснювали закупівлю сировини, планування торговельних операцій тощо. Була відновлена і розвивалась кооперація - виробнича, збутова, торгова.

У 1922-1924 pp. відбулася грошова реформа, в обіг надійшли забезпечені золотом радянські гроші - червінці. Це дало поштовх відновленню товарних відносин, створенню сталої грошової основи розвиткові народного господарства.

Відбудові й піднесенню економіки на індустріальній основі сприяв план ГОЕЛРО, який передбачав розвиток промисловості на базі новітніх науково-технічних досягнень, насамперед електрики. Ухвалений наприкінці 1920 p., цей план реалізовувався в умовах і з урахуванням нових непівських реалій і дав непогані результати.

Характерною його рисою була зорієнтованість на інтенсивні фактори розвитку промисловості. Основні зусилля й засоби передбачалось зосередити не тільки на будівництві нових підприємств, а й на відбудові та реконструкції наявних. Подвоєння до кінця 20-х років обсягу виробництва промислової продукції проти довоєнного рівня планувалося досягти при одночасному збільшенні чисельності робітників лише на 20%, витрачання палива тільки на 40%, а 70% приросту виробництва промислової продукції мало бути одержано за рахунок кращого оснащення машинами, впровадження досягнень науки і техніки, поліпшення організації праці. Україна в цьому плані була включена до Південного економічного району, де передбачалося спорудження низки державних районних теплових електростанцій (ДРЕС), Дніпровської ГЕС, реконструкція багатьох виробництв. На базі використання електроенергії мали постати заводи з виплавки металу, виробництва машин для металургії, транспорту і сільського господарства.

Всеукраїнський з'їзд рад (лютий-березень 1921 р.) схвалив цей план і для його реалізації утворив Комісію з електрифікації України (КЕУ).

Поєднання різних форм власності, зміцнення фінансів, активна підприємницька діяльність промисловців, власників і орендарів, торговців-оптовиків, комісіонерів, підвищення матеріальної зацікавленості робітників та інженерно-технічних працівників швидко вивели промисловість з економічного хаосу на шлях прогресу. До кінця 20-х с/г виробництво промислової продукції в Україні зросло майже вдвічі порівняно з 1913 p., було відбудовано й реконструйовано чимало велетнів індустрії, зокрема Дніпропетровський металургійний завод, споруджено Штерівську ДРЕС, а 1927 р. розпочалося зведення Дніпрогесу тощо. У 1921 р. в Україні було випущено перший трактор, а з 1924-го у Харкові розпочалося їх серійне виробництво. Таким чином, 20-ті роки стали періодом ефективної індустріалізації народного господарства.

У сільському господарстві значно зросло виробництво зерна - до 17 млн тонн у 1926 p., зміцнювалися індивідуальні господарства селян. Саме вони забезпечували продовольством суспільство. На селі вперше за багато років запанували спокій і мирна праця. Цього вдалося досягти без деформацій і суспільних катаклізмів, без величезних матеріальних і людських втрат, які були властиві воєнно-комуністичному штурмові періоду громадянської війни, а потім - у 30-ті роки. Характерно, що природний приріст населення - найбільш узагальнений показник стану суспільства - становив в Україні 1927 р. 22,5 чоловік на 1000 чоловік населення проти відповідно 18,8 чоловік у 1911-1913 pp.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.