Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Політика українізації.

Українізація – це політика в національ­но-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і pp. і була складовою політики коренізації яка проводилась в межах СРСР. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

lвисування українців на керівні посади;

lвпровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

lрозвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

lстворення відповідних умов для куль­турного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на прове­дення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної бо­ротьби українців 1917-1921 pp. і прагнули забезпечити собі підтримку усього насе­лення України. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і pp. керували прибічники національ­ного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації:

· 20-і pp. стали періодом подальшого на­ціонального відродження. У 1930 p. чисельність шкіл з україн­ською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діло­водства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше по­ловини книжок і журналів. Кількість укра­їнців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %. Українізація сприяла залученню до ра­дянського культурного будівництва укра­їнської інтелігенції. З еміграції поверну­лися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.

· Відбувався бурхливий розвиток україн­ської культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багато-чисельні літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

· Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильо­вий, М.Зеров, Г. Косинка, М.Рильський, В. Яловий, В.Сосюра, Л. Курбас, О.Довжен­ко, Г.Верьовка і багатьом іншим.

З кінця 20-х pоків політика українізації посту­пово згортається, оскільки. вона почала виходити за дозво­лені центром рамки:

· вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

· зростав прошарок української інтелі­генції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

· українізація сприяла зростанню націо­нальної свідомості українців, стимулюва­ла націонал-комуністичні настрої. При­бічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати усім народам ро­сійський шлях до комунізму, що кожен на­род, в т.ч. і український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського націо­нального комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 pp. О.Шумський, економіст М.Волобуєв. „Хвильовизм”, „шумськізм” і „волобуєвщина” були оголошені проявом „буржуаз­ного націоналізму”, небезпечним „націона­лістичним ухилом”.

У 1933 p. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це озна­чало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політи­ки, активних учасників українізації було репресовано.


Читайте також:

  1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
  2. Аграрна політика
  3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  4. Активна і пасивна державна політика.
  5. Активна політика зайнятості
  6. Антиінфляційна державна політика
  7. Антиінфляційна політика держави
  8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
  9. Антимонопольна політика держави.
  10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  11. Асортиментна політика
  12. Асортиментна політика.




Переглядів: 527

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Форсована індустріалізація в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.