Соціологічна творчість І. Франка.

Іван Якович Франко(1856 – 1916) залишив певний слід в історії української соціологічної думки. Він є автором таких соціологічних праць як: “Про соціалізм”, “Про працю”, “Що таке поступ?”, “Мислі о еволюції в історії людськості”, “Наука та її становище щодо працюючих класів”, “Найновіші напрямки в народознавстві” та ін.

Кінцевою метою науки І. Франко вважає людину та її благо. Оскільки людина поєднує в собі тілесне й духовне, вона є об’єктом наук фізичних та антропологічних. Останні відрізняють людину від природного світу, розглядають її як специфічно соціальну істоту, як людину “в справжньому значенні цього слова” з її особливим світом мислення, відчуттів, співпраці з іншими людьми тощо. До наук антропологічних входять логіка, психологія, педагогіка, історія, етнологія та “економія суспільна” – наука про працю, яка є основою людського добробуту й щастя. Пізніше І. Франко пише про те, що, оскільки людина є суспільною істотою, то вона є предметом ряду окремих наук – наук соціологічних, котрі досліджують її в зв’язку з суспільним, вивчають розвиток суспільної праці, думок, вірувань й “іншої культури”. Особливо велике значення має “найвища наука – етика”, яка вчить людину жити по-людськи, допомагає їй виробити певне коло понять про людське життя, про поводження з людьми, дає розуміння вірності, справедливості, правди, дружби й добра, що лежать в основі моралі.

Щодо методів наук про суспільство І. Франко пише, що вони замість теорій та гіпотез повинні виходити із фактичних відносин, а при використанні паралелей та аналогій – звертати таку ж увагу не лише на подібність, а й на відмінність між досліджуваними явищами. Одним з важливих методів соціального дослідження він вважає історичний метод, оскільки він, на його думку, допомагає науці запобігати спекулятивних апріорних конструкцій, які не грунтуються на конкретних фактах. У своїх працях І. Франко обгрунтовує необхідність постійної та ретельної соціальної статистики, яка б і надавала необхідний матеріал суспільним наукам. Цей матеріал може бути почерпнутий і у фольклорі. Також І. Франко аналізує певні суспільні процеси, які відбувалися в Галичині, зокрема причини масової міграції галичан до інших земель.

Підкреслюючи велике пізнавальне значення еволюційного погляду на світ природи та людську історію, І. Франко загалом поділяв марксистські погляди на еволюцію суспільства, однак шляхом до ідеалу він вважав не революцію, а “соціалістичну реформу”, прогрес вбачав не у зростанні антагонізмів, а в кооперації людей, владу ж розглядав як наслідок поділу праці, а не розподілу власності. Тому він дуже обережно ставився до ідеї створення суспільства на основі спільної власності, праці та споживанні. Аналізуючи ідеї К. Маркса, котрого визнавав великим соціалістом, І. Франко говорить, що К. Маркс суб’єктом історичного процесу розглядає переважно промислових робітників та ставить на меті прихід до влади міських жителів. Тоді як залишається не визначеним, що буде із селянами та сільськими жителями. Майбутнє людства І. Франко вбачає у прогресі техніки, науки, культури, освіти й моралі. Він переконаний, що останній акт соціальної революції буде настільки спокійним, наскільки освіта й наука зможуть прояснити масам робочого люду її мету ті засоби. Однак підкреслює, що, яким саме буде майбутнє суспільство, сказати наперед неможливо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ідеї та діяльність М. Драгоманова в українській соціології кінця XIХ—початку ХХ ст.	\|	Проект створення наукової соціології Б. Кістяківського.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.054 сек.