Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Історія розвитку системного підходу

Основною змістовною складовою понять “системний підхід”, “системний аналіз”, “системне дослідження” є термін “система”, який вперше з’явився в Давній Греції 2500-2400 років тому й означав “сполучення”, “організм”, “організація”. Метафоризацію слова “система” започаткував Демокріт (460-360 рр. до н. е.). Далі відбувалася подальша універсалізація значення цього слова, наділення його узагальнюючим змістом, що дозволило використовувати його як для фізичних (матеріальних), так і штучних об’єктів. Отже, в античній філософії термін “система” характеризував упорядкованість і цілісність природних об’єктів. З виникненням науки і філософії епохи Відродження трактування буття як космосу перетворюється у розуміння його як світової системи.

При цьому ця система розглядається незалежною від людини, що володіє власним типом організації, ієрархією, іманентними законами і структурою. Наука епохи Відродження виробила певну концептуальну базу, найважливішими категоріями якої є предмет і властивість, ціле і частина, субстанція й атрибут, форма та зміст. Ідея системної організації наукового знання глибоко і ґрунтовно розроблена в німецькій класичній філософії XVIII-XIX ст. Структура наукового знання, принципи й основи побудови теоретичних систем стали предметом спеціального філософського, логіко-методологічного аналізу.

Так, математик і філософ Й. Г. Ламберт (1728-1777) зазначав, що “будь-яка наука, як і її частина, постає як система, оскільки система є сукупністю ідей і принципів, котрі можна трактувати як ціле. В системі повинна бути субординація і координація”.

Новий етап в інтерпретації системності наукових знань пов’язаний з іменем І. Канта (1724-1804), заслуга якого полягає в перетворенні проблеми системного характеру науково-теоретичних знань у методологічну, розробці процедур і засобів системного конструювання знання. Цю лінію ще більше проводить Й. Г. Фіхте (1762-1814), вихідна теза котрого – наукове знання є системним цілим. Г. Гегель (17701831) запропонував історичне трактування системи відповідно до принципу сходження від абстрактного до конкретного.

Теоретичне природознавство ХІХ-ХХ ст. вказує на відмінності предмета й об’єкта знання. Підкреслюючи активний характер людського пізнання, нове трактування передбачає, що предмет дослідження – це те, що створене людиною в процесі освоєння природи. Ціле розуміється вже не як проста сума, а як функціональна сукупність, що формується під впливом певних раніше заданих відношень між елементами. При цьому фіксується наявність особливих інтегративних характеристик цієї сукупності, тобто цілісність, незведеність до простої суми складових елементів. Сама ця сукупність, відношення між елементами (їхня координація, субординація тощо) визначаються певним правилом або системоутворюючим принципом.

Марксистська гносеологія висунула власні підходи до аналізу системності наукового пізнання. До них, зокрема, належать історизм, єдність змістовної і формальної сторін наукового знання, трактування системності знань не як замкнутої системи, а як послідовності понять і теорій, що розвиваються.

Становлення системного підходу пов’язане з роботами

О. О. Богданова (справжнє прізвище Малиновський; 1873-1928). Він розглядав усі явища як неперервні процеси організації та дезорганізації, а рівень організації тим вищий, чим сильніше властивості цілого відрізняються від простої суми його частин (пізніше цю властивість назвали емерджентністю). Важливим аспектом є те, що основна увага звертається на закономірності розвитку, розгляд співвідношень між стійкістю і змінністю, врахування власних цілей організації, відкритість системи. Філософ довів, що в історії розвитку кожної системи є такий момент, така

кризова ситуація, коли необхідна докорінна, “вибухова” перебудова її структури, тому необхідно досліджувати й аналізувати динамічні процеси в системі та передбачати її розвиток.

Відчутний вплив на формування системного підходу справили наукові праці, передусім “Кібернетика”, американського вченого Н. Вінера (1894-1964). З кібернетикою пов’язаний розвиток таких системних уявлень, як типізація моделей систем, виявлення особливого значення зворотних зв’язків для функціонування системи, виокремлення принципу оптимальності в управлінні та синтезі систем, усвідомлення значення інформації та можливостей її кількісного описання, розвиток методології моделювання, особливо проведення кількісних експериментів із застосуванням ЕОМ (що обумовило розвиток важливого напрямку моделювання – імітаційного). Л. фон Берталанфі першим із західних вчених сформулював загальну теорію систем (ЗТС). У своїй теорії він узагальнив принципи цілісності, організації, еквіфінальності (досягнення системою одного і того ж кінцевого стану при різних початкових умовах) та ізоморфізму. У 1940-50 рр. вчений розвинув ідеї, що містилися в теорії відкритих систем, і розробив програму побудови ЗТС, котру можна розглядати як узагальнену теорію організації. Остання є спеціальною науковою дисципліною. Разом з тим вона виконує певну методологічну функцію, оскільки внаслідок загального характеру досліджуваного предмета – системи дає змогу охопити одним формальним апаратом значне коло спеціальних систем.

Отже, з епохи античності розпочалося стихійне, неусвідомлене використання елементів системності в окремих галузях пізнання. Це становило перший етап історичного розвитку системного підходу. З середини ХХ ст., з появою складних і великих технічних, соціальних та економічних систем, виникла потреба у спеціальному теоретичному обґрунтуванні методологічного характеру, розробці методів, які дали б змогу аналізувати складні проблеми як ціле, забезпечували би розгляд багатьох альтернатив, кожна з яких описується великою кількістю змінних, допомагали вносити кількісну вимірюваність у процес наукового дослідження, давали можливість відтворювати об’єктивні й суб’єктивні невизначеності. Отриману в результаті розвитку й узагальнення широку та універсальну методологію вирішення проблем назвали “системним аналізом”. Нова методологія розроблялася насамперед для вирішення військових проблем і спочатку використовувалася саме в цій галузі. Однак швидко з’ясувалося, що цивільні проблеми, тобто проблеми фірм, маркетингу, аудиту, державного управління та інші не лише припускають, а й вимагають обов’язкового використання цієї методології. Системний підхід дуже швидко перетворюється у важливий загальнонауковий метод пізнання, і це становить другий етап історичного розвитку системного підходу.

Сучасний розвиток системного підходу характеризується тим, що акцент робиться не на використанні складних математичних прийомів, які виявилися неефективними при аналізі комплексних проблем з множиною параметрів, а переважно на розробці нових діалектичних принципів наукового мислення, логічного аналізу систем з урахуванням взаємозв’язків і різнонаправлених тенденцій. При такому підході на перший план висувається логіка системного аналізу, впорядкування процедури прийняття рішень. Отже, в сучасних умовах під системним підходом найчастіше розуміють певну сукупність системних принципів наукового пізнання.

 


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  9. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
  10. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  12. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.




Переглядів: 2539

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність системного аналізу та його предмет | Нецінові фактори попиту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.