Правовий статус Запорізької Січі у другій половині 17 ст.

Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні.

Російський уряд у XVIIІ ст. встановив для українських земель офіційну назву - "Малая Россия" (Малоросія).

Главою України, як і раніше, вважався гетьман. Формально він обирався, але насправді призначався царем.

В 1663—1721 рр. в Україні діяв Малоросійський приказ як один із відділів державного органу Російського царства — Посольського приказу для відання українськими справами. Через Малоросійський приказ царський уряд підтримував зв’язки з українським керівництвом, здійснював контроль за політико-адміністративною діяльністю гетьманської адміністрації та царських воєвод в Україні.
Діяли в Україні також відділи колегії іноземних справ (1727—1734, 1750—1764). Їх метою було включити більше українських земель до складу Російської імперії.
Прямим порушенням автономних прав України було створення Малоросійської колегії. Перша Малоросійська колегія (1722—1727) діяла в складі президента, шести членів присутності, прокурора, канцеляристів. Усі члени М. К. призначалися імператором або Сенатом з числа російських офіцерів і цивільних службовців. Перебувала в Глухові. У цивільних справах підлягала Сенатові, у військових — головнокомандуючому російськими військами в Україні. Після смерті Петра І припинила свою діяльність.
Друга Малоросійська колегія (1764—1786) — вищий виконавчо-розпорядчий орган влади в системі малоросійського генерал-губернатора, створений 10 листопада 1764 р. після ліквідації гетьманства. Перебувала в м. Глухові. До складу колегії, крім чотирьох українських урядовців, входило четверо українців із числа генеральної старшини. Президентом було призначено графа П. Румянцева, який був водночас генерал-губернатором України і головнокомандуючим її збройними силами. Діяльність колегії була спрямована на остаточну ліквідацію залишків політичної автономії України. Формально колегія проіснувала до 1786 р.

Після приєднання України до Московської держави у другій половині 17 ст. Запорізька Січ сталаграти роль опозиційного центру. Проте на Запоріжжі не було стійкої орієнтації, його політичні орієнтири постійно змінювались. Договір з Москвою не всіх задовольнив, навпаки, він викликав протест тієї частини козацтва, що сталося вороже до політики Москви… Напрямки пошуку нових союзників коливаються від зв’язків з Кримом та Туреччиною до союзу зі Швецією.

За Андрусівським перемир’ям між Москвою та Польщею Запоріжжя формально підпорядковувалося двом державам – Росії та Речі Посполитій. Насправді ж запоріжці не визнавали цього протекторату. Ситуація не змінилася і після підписання «вічного миру» Москви з Польщею у 1686 році, коли Польща відмовилася від своїх прав на Запоріжжя. Москва була вимушена була визнати право на самоврядування Запорозької Січі.

Під протекторатом Московської держави (який мав суто економічний характер) Запорізька Січ проводила незалежну політику. Характерним було те, що в Запоріжжі збереглися давні традиції суспільно-політичного ладу. Найвищим органом влади та управління залишалася Військова рада, право в збираннях якої мали всі козаки. Головним виконавчим органом був Кіш на чолі з кошовим отаманом. До складу кошової старшини входили писар, суддя, осавул, обозний та хорунжий.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Договори (статті) гетьманів України з московським царем як кроки на шляху обмеження автономії України в другій половині XVII – XVIII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.