• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Умови розвитку культури

Народ.

Терміни і поняття ........................................................................................ 146

Конституція незалежної України.............................................................. 139

Україна в сучасну добу (1991—1997 рр.)......................................................... 123

Перебудова” і розпад СРСР (1985 – 1991 рр.)................................................ 117

Період «застою» і кризи радянського суспільства (1964—1985 рр.).......... 107

Період хрущовської «відлиги» (1953—1964 рр.)..............................................100

Україна в повоєнні роки (1945—1955 рр.)....................................................... 91

Тотальна війна на знищення (1941—1945 рр.).............................................. 74

Україна напередодні трагічних випробувань (1939—1941 рр.)................. 71

Депортація кримських татар Згідно постанови ДКО СРСР татарам було дозволено «взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд і харчів у кількості до 500 кг на родину». Але ж їм мало відвели часу на збори, швидко грузили у вагони і вивозили. На новому місці часто не було належних умов для проживання ( видавалася допомога по 5 тисяч карбованців на родину, але цього не вистачало). На новому місці не було ліків. Багато людей, особливо літнього віку, померли від хвороб. З часом татари почали працювати на заводах і в колгоспах. Всього в Узбецьку РСР і Марійську АРСР з Криму було вивезено 225 тисяч людей. Подібна доля спіткала грецьке, вірменське – пізніше болгарське населення. Над ними довгий час було тавро «зрадників». В Криму залишилося обмаль греків і татар, окремі райони обезлюдніли, занепало господарське життя. 3. Визволення Західної України і вигнання нацистів з нашої землі

Початок заключного етапу визволення

Влітку 1944 року розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників. В цей час становище Німеччини та її союзників значно погіршилось. 6 червня 1944 року англо-американські війська відкрили ІІ фронтв Нормандії та на півдні Франції. Це дозволило відтягнути з радянсько-німецького фронту на Захід 60 дивізій ворога.

Радянське командування провело у Білорусії широкомасштабну операцію «Багратіон», що була блискуче завершена на кінець серпня 1944 року.

У цій операції 200 українських воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу. Влітку 1944 року І Український фронт під командуванням Івана Степановича Конєва розпочав наступ на Рава-Руському та Львівському направленнях.

Фрагменти битви під Бродами у фільмі «Ми з майбутнього- 2»

«Бродовський котел»

На підступах до Львова, у липні 1944 року, радянським військам в районі міста Броди вдалося оточити 8 німецьких дивізій. У «Бродовський котел» потрапила також українська дивізія «СС Галичина», наспіх сформована з колишніх поліцаїв і колабораціоністів( командир – Ф.Фрайтаг). Але воювати з регулярними частинами радянської армії, під залпами «катюш», виявилося значно важче, ніж з партизанами. Німці використали дивізію як «гарматне м'ясо», майже вся вона загинула. У «Бродовському котлі» було знищено 38 тисяч німецьких окупантів, 17 тисяч були захоплені у полон.

Зустріч І Укр. фронту у передмісті ЛьвоваЖителі Львова прямують на святковий мітинг з нагоди звільнення

Останні бойові операції

З 13 липня по 29 серпня 1944 року тривала Львівсько-Сандомирська операція радянських військ. Її проводили силами трьох Українських фронтів. Було знищено групу німецьких армій «Північна Україна». 27 липня радянські війська звільнили Львів, а також СтаніславіПеремишль. Частина німецьких військ відступила до Карпат, а частина втекла за Віслу. На початку серпня радянські війська визволили Дрогобич, Самбор і Борислав.

З 20-29 серпня 1944 року радянськими військами була здійснена Яссо-Кишинівська операція. ІІ Український фронт (командуючий з травня 1944 р. Р.Малиновський) і ІІІ Український фронт( командуючий з травня 1944 року Ф.Толбухін) розгромили німецьку армію «Південна Україна»(22 дивізії), визволили Ізмаїльську область іМолдавію. Румунія заявила про свій вихід з гітлерівської коаліції і оголосила війну Німеччині.

Окремо проводилася складна операція по визволенню Карпат.

Переправа загону через Південний БугЖителі Чернівців вітають радянських воїнів

З 8 вересня по 28 жовтня 1944 року здійснювалася Карпатсько-Ужгородська операція. Війська ІV Українського фронту( з серпня 1944 року командуючий Є.Петров) 8 жовтня 1944 року визволили останній населений пункт УРСР у довоєнних межах – село Лавочне Дрогобицької області.14 жовтня в Києві відбулося урочисте засідання з нагоди повного визволення України. Але радянські війська, ввійшовши на територію фашистської Угорщини, продовжували визволення української території Закарпаття. Жителі радісно зустрічали прихід радянської армії, раділи визволенню від гніту диктатури Хорті. 26 листопада 1944 року І з’їзд Народних комітетів Закарпаття прийняв Маніфест про воз’єднання Закарпатської України з УРСР.

27 жовтня радянські війська здобули Дрогобич, а згодом визволили інші населені пункти Закарпаття. Таким чином, 28 жовтня 1944 року уся Україна була звільнена від ворога. Битва за Радянську Україну тривала майже 2 роки. Україна була вільна від загарбників, але пограбована і зруйнована.Тільки прямі збитки коштували 300 мільярдів карбованців.

Урочисте засідання у Києві з нагоди визволення України1 секретар КП(б)У М.Хрущов на мітингу

4. Боротьба радянських партизан, розвідників і підпільників 1944 року

Нові риси партизанського руху

Партизанський рух у 1944 році набуває нових рис:

· окремі партизанські загони були розформовані, а бійці влилися у регулярну діючу армію;

· інші великі загони були поділені на менші, але більш маневрені загони і групи;

· в тил до фашистів засилалися нові групи, загони, які складалися з більш професійних, добре підготовлених бійців.

Нові рейди радянських партизан у тил ворога

Загалом в цей період на Україні діє 101 загін і 37 розвідувально-диверсійних груп, добре навчених, оснащених радіозв’язком, різноманітною зброєю тощо. У 1944 році відбулися нові глибокі рейди партизанських з’єднань в тил противника(рейди здійснили 19 партизанських з’єднань і 25 партизанських загонів).

Актор М.Волонтир у ролі П.Вершигори. Співдружність українських і польських партизан(кадри з фільму Т.Левчука «Від Бугу до Вісли»

З 5 січня по 1 квітня 1944 року відбувався Львівсько-Варшавський рейд І Української дивізії С.А.Ковпака під командуванням Петра Петровича Вершигори(1905-1963). Герой Радянського Союзу Петро Вершигора народився в Молдавії в українській учительській сім’ї. У юності завідував хатою-читальнею, служив у Червоній Армії, дослужився до старшини. Дуже цікавився літературою і мистецтвом і у 1938 році закінчив Московську кіноакадемію. Працював на Київській кіностудії режисером-постановником документальних фільмів, писав п’єси, сценарії, повісті. З 1941 року йде добровольцем бити фашистів. У перший же день війни показав себе геройськи: вступив у вогньовий поєдинок з німецьким автоматником, переміг, замінив пораненого командира взводу. Пізніше став професійним розвідником. У 1942 році його і дівчину радистку закинули у тил ворога у районі Брянська з метою диверсії на залізничному вузлі та для виконання розвідоперацій. Невдовзі П.Вершигора був нагороджений орденом Червоного Прапора, отримав звання полковника. Згодом воював у партизанському загоні С.А.Ковпака,(там його прозвали «Борода»), а у 1944 році керував Львівсько-Варшавським рейдом. Узявши старт з Житомирської області УРСР, І Українська дивізія ім. С.А.Ковпака пройшла по тилам ворога близько 2100 км до кордону Східної Прусії нацистської Німеччини через окуповані області Рівненської, Волинської та Львівської областей УРСР, згодом – через Люблінське і Варшавське воєводства Польщі. Повернулася назад через Польщу до Білорусії.

У травні-липні 1944 року дивізія П.Вершигори здійснила Неманський рейд, завдавши сильного удару по стратегічно важливим об’єктам противника у Гродненській області Білоруської СРР. Усього П.Вершигора брав участь у 5 партизанських рейдах. За вміле командування, героїзм та мужність він отримав звання Героя Радянського Союзу, був удостоєний військового звання «генерал-майор». У 1944 році радянські партизани продовжили операції «Концерт», «Рейкова війна». Було здійснено 1037 диверсій, знищено 11 тисяч залізничних вагонів з зброєю, снарядами ворога.

Діяльність розвідників-підпільників. М.Гефт і В.Авдєєв

Меморіальна дошка М.Гефта у ОдесіАктор Л.Норейка у ролі М.Гефта(зліва) у фільмі «Повість про чекіста»

Радянські розвідники-підпільники, з ризиком для життя, проникали у тил ворога, для здобуття важливої інформації, здійснення спецоперацій. Легендарний розвідник , Герой Радянського Союзу Микола Артурович Гефт(1911-1944) народився в Одесіу родині українських німців. До війни закінчив Інститут інженерів водного транспорту. У 1941 році, коли гриміла війна, Гефт з молодою дружиною й синами був евакуйований до безпечного Казахстану. Але потім прийшов до органів радянської розвідки, розповів свою біографію і запропонував свої послуги у розвідувальній діяльності. Йому повірили(він добре знав німецьку), направили до розвідшколи. У 1943 році Гефт з парашутом вистрибнув з літака у районі захопленої гітлерівцями Одеси. У німецькому штабі видав себе за червоноармійця - перебіжчика, що є противником радянської системи. Як німцю за національністю, йому повірили. Микола Гефт став працювати на Одеському судоремонтному заводі, показавши себе знаючим, досвідченим інженером - фахівцем. Ніхто з нацистів не підозрював про справжні погляди й наміри Гефта. Він створив підпільну групу радянських патріотів, здобував цінну інформацію, здійснював крупні диверсії на німецьких кораблях. Розвідник діяв настільки вміло і професійно, що його підпільна група не втратила жодної людини, виконала завдання й дожила до визволення Одеси радянськими військами. Потім, у складі розвідгрупи «Авангард», Гефт здійснював розвідку у Польщі, в районі Кракова. Під час цієї операції він загинув у бою з фашистами у 33-річному віці. М.Гефт удостоєний багатьох нагород. Ще один розвідник-чекіст Василь Дмитрович Авдєєв(1908-1944) організовував боротьбу донецького підпілля проти німців. Він розпочав свою кар’єру ще у період громадянської війни .У 30-х роках сміливо засудив сталінські репресії, за що отримав кілька років таборів. На початку війни його звільнили. У 1944 році, за завданням радянської розвідки організувати повстання, Авдєєв проник у захоплену фашистами Одесу. Він здійснив декілька терористичних актів проти німців і румун. З двома помічниками десантниками Д.Гавшином і Є.Баркаловим він розпочав підготовку анфашистського повстання у Одесі. Але румунські фашисти вислідили розвідника і після довгої погоні й переслідування поранили його. Авдєєва відправили до лікарні під охороною. Прийшов до тями у палаті. Знаючи, що його чекають нелюдські знущання і допити, під час яких він може не витримати і видати товаришів, Василь Авдєєв, дочекавшись, коли охоронник покинув палату, покінчив життя самогубством. Посмертно він був нагороджений Орденом Червоного Прапора.

Євген Березняк – легендарний майор Вихор

Є.С.БерезнякАктор Вадим Бероєв в головній ролі фільму «Майор Вихор»

Також всесвітньовідомим розвідником став Герой України Євген Степанович Березняк(нар.1914 року), більше відомий як «майор Вихор». Він походив з Катеринослава(Дніпропетровська). До війни вчителював, а згодом одяг військову форму. У 1943 році відмінно закінчив школу військової розвідки у Москві, окрім української та російської мов добре знав німецьку і польську. У серпні 1944 року, Березняк(майор Вихор), разом з розвідгрупою «Голос»(радистка, мінер) десантувався у лісі, поблизу окупованого фашистами польського міста Кракова. У Кракові, з-за зрадництва зв’язкового, Березняк був схоплений агентами гестапо. Під час допитів відважний розвідник вдався до хитрої тактики. Зізнавшись, що він є радянським розвідником, Є.Березняк сповістив, що з іншими розвідниками з групи «Голос» він повинен зустрітися на міському ринку у найближчий четвер. Але проходячи по ринку з переодягненими під міщан гестапівцями, Вихор, скористашись натовпом, втік з під охорони.

Актор В.Бероєв у ролі Вихора-Березняка (фільм «Майор Вихор»). Фото м. Кракова(Польща) Потім знаходився на нелегальному становищі, увійшов у контакт з польським підпіллям. Березняка відрізняли холодний розум, інтелект, винахідливість, відважність, що межувала з значним ризиком. Група Є.Березняка-Вихора повністю розвідала Краківський укріп район, зібрала і передала у штаб І Українського фронту інформацію про дислокацію нацистських військ. Було отримано план замінування Кракова і перешкоджено знищенню цього унікального міста.

За врятування Кракова Євген Березняк після війни отримав від уряду Польщі Золоту Відзнаку Кракова, Срібний Хрест Польщі і звання «почесного громадянина Кракова».Також був нагороджений орденами і медалями СРСР і України.

Президент України В.Ющенко сповіщає про надання Є.Березняку звання «Герой України»

5. УПА і ОУН на завершальному етапі війни

Утворення УГВР і нові задачі УПА

Голова президії УГВР Кирило ОсьмакЛистівка –заклик УГВР про підтримку серед інтелігенції

Ще у 1943 році у середовищі головного командування Української Повстанської армії (УПА) вини­кла ідея створення такого представницького органу, що мав об’єднати усі націоналістичні сили і керувати визвольною боротьбою в Україні. Тому, у липні 1944 року, неподалік від Самбора на території, захищеній УПА, відбувся уста­новчий Великий Збір ОУН-УПА, на якому відбулося утворення Української головної визвольної ради(УГВР). Головою президії УГВР став Кирило Осьмак, членами президії— І. Вовчук, І. Гриньох, В. Мудрий. Головою уряду — Генерального секретаріату УГВР став Роман Шухевич. УПА була формально підпорядкована УГВР. Але об’єднати усі сили не вдалося. Представники ОУН-М відмо­вилися увійти в УГВР, оскільки ОУН-Б зберігала фактичний контроль над повстанською армією.

УГВР поставила перед УПАнаступні задачі:

· боротися з окупантами України, перешкоджати радянській владі при відновленні УРСР, та протистояти Польській Армії Крайовій відновити контроль над окремими західними землями України;

· добитися щоб області України не визнавали радянську владу; передача усієї влади УГВР;

· щодо питання про боротьбу УПА з нацистською Німеччиною, було вирішено, що «політично зв’язуватися сьогодні з Німеччиною неможливо».

Тому, наказом від 22 серпня 1944 року по групі УПА «Захід—Карпати» війна ОУН і УПА з Німеччиною остаточно згорталася. В наказі заз­началося, що «німці з опущенням української території перестають бути для нас окупантом і головним ворогом». Внаслідок цього наказу­валося «оминати усякі удари як з німцями, так і з мадярами».

Взагалі, протинімецькі збройні акції УПА, що відбувалися до середини 1944 року не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом.

Загін УПА (фото липня 1944 року) Вхід до схрону УПА

Антирадянська і антипольська боротьба УПА

У той же час УПАпродовжувала боротьбу з частинами Червоної Армії та Армії Крайової Польщі. Так, 24 квітня 1944 року відбувся великий бійпоблизу селищаГурбина РівненщиніміжУПА-Південь(командир М.Свистун-Ясин)тарадянським військом (командир генерал Д.Марченко). Не маючи достатнього озброєння УПА потерпіла поразку(загинуло 3588 повстанців, 1,5 тис. здалися в полон). «Служба Безпеки»ОУН-УПА активізувала свої дії(з перемінним успіхом) і проти Армії Крайової на Волині, під час яких обидві сторони мали чималі втрати. Були й випадки примирення українських і польських повстанців, їх планів сумісної боротьби з червоними, але це тривало недовго.

Сподіваючись укріпити український національно-визвольних рух у боротьбі з радянською владою, німці у вересні 1944 році випустили з концтабору лідерів націоналістичного руху Степана Бандеру, Ярослава Стецька і Андрія Мельника. Вони сподівалися на відновлення співпраці. Але С.Бандера виступив за самостійність дій ОУН-УПА (було вирішено лише використати допомогу німецьких саперів у будівництві схронів – спецсховищ під землею, де були розташовані склади зброї і окремих харчів, штаби і казарми, шпиталі, друкарні, радіостанції тощо).Для поповнення УПА і розгортання антирадянського фронту залучалися представники інших національностей, «ображених» радянською владою: татари, вірмени, греки(сотник В.Плетінь-Шум побував навіть на Кубані, щоб підняти тамтешніх українців). За лютий 1944-грудень 1945 року вояки УПА здійснили близько 6600 нападів на гарнізони Радянської Армії, частини НКВС, та села, що визнали радянську владу, втративши при цьому у відкритих боях 150 тисяч бійців. 29 лютого 1944 року група УПА П.Олійника смертельно поранила з засідки командувача І Українського фронту генерала армії Миколу Ватутіна. Після цього випадку розгорнулася повномасштабна війна радянських загонів НКВС і УПА. Обидві сторони вдавалися до жорстоких дій. Радянська влада захоплювала заручників, практикувала масове виселення людей з окремих західних сел до Сибіру за підтримку УПА. У той же час УПА діяли згідно наказу Р.Шухевича страчувати усіх, хто буде співпрацювати з радянськими органами влади, «не жаліючи ні їхніх дітей, ні батьків…Катування застосовувати в присутності населення». Руйнували колгоспну техніку, вбивали сільських активістів. Після визнання митрополитом А.Шептицьким радянської влади(написав листа до Й.Сталіна), та візиту групи уніатських священиків на чолі з Й.Сліпим до Москви, Служба Безпеки УПА стратила 60 священиків.

Усього в операціях Червоної Армії та підрозділів НКВС проти УПА з лютого 1944 року по жовтень 1945 року було вбито до 90 тисяч повстанців, взято в полон 104990, здалися добровільно – 48880осіб. При цьому втрати радянських військ склали 13420 вбитими і пораненими.

Володимир Кубійович Павло Шандрук Плакат, що закликав вступати у дивізію СС «Галичина»

Дивізія СС «Галичина»

Дивізія СС «Галичина» не має відношення до діяльності ОУН-Б і УПА, хоча окремі оунівці у ній брали участь. Одним з ініціаторів її утворення став діяч національного руху, географ Володимир Кубійович, що був прихильником співробітництва з німцями. «Ми не можемо перемогти, бо не маємо добре підготовленої армії»,- говорив Кубійович. Він очолив створений ним Український центральний комітет у Кракові(1941-1944), діяльність якого координувалася німецькими окупаційними властями(у 1944 році він був підпорядкований т.з. Українському національному комітету під керівництвом бригадефюрера СС П.Шандрука). Кубійович і УЦК були наближені до ОУН-М, певний час їх підтримував митрополит УГКЦ А.Шептицький. Після перемоги радянських військ у Сталінградській битві, за ініціативою губернатора Галичини О.Вехтера і В.Кубійовича, при підтримці рейсфюрера СС Г.Гіммлера, 28 квітня 1943 року було оголошено про формування стрілецької дивізії СС «Галичина»(14 гренадерська дивізія Ваффен СС Галичина). Вояки набиралися з жителів дистрикта «Галичина». Незабаром дивізія нараховувала 11 тисяч чоловік. Агітатори запевняли, що дивізія служитиме «українській справі», хоча вона була, за словами історика С.Кульчицького, «типовим колабораціоністським утворенням». Бійці складали присягу:

На фото: бійці дивізії СС «Галичина»(1943-1944 роки) Незважаючи на німецьких інструкторів, дивізія була погано навчена і озброєна, найчастіше використовувалася для каральних функцій, та як «гарматне м’ясо» у боях. ЇЇ кидали проти українських та білоруських радянських партизан, вона брала участь у спаленні села Гута у Польщі (разом з загоном «Сіромахи»). У липні 1944 року дивізія СС «Галичина» нарешті отримала честь брати участь у справжній битвіпроти Червоної Армії – під Бродами, де майже вся загинула (див. попередній матеріал). Вона втратила 3700 чол., багато потрапили в полон і розбіглися.

Бійці Дивізії СС «Галичина» під Бродами(1944)Радянські танкісти у битві під Бродами (1944) З серпня 1944 року дивізію набирають заново, перетворюють у «І Українську Армію»(П.Шандрук). Вона брала участь у придушенні Варшавського та Словацького повстань, у боротьбі проти югославських партизан Й.Броз-Тіто, а у 1945 році здалася військам союзників СРСР.

Галицький крайовий провід ОУН-Б засудив діяльність цієї дивізії, як «шкідливу» для українського національного руху. Відмовився підтримати її й лідер ОУН-М Андрій Мельник. 6. Початок відбудови України

Україна, зруйнована війною(фото 1944-1945 рр.)

Наслідки війни

Наслідки війни для України були вражаючими. Республіка була пограбована і зруйнована, загинуло багато людей(див. таблицю).

І секретар КП(б)У М.Хрущов і полковник Л.БрежнєвУ.Черчілль, Ф.Рузвельт і Й.Сталін у Ялті(1945)

Заходи уряду

Лекція 8. Українські наука і мистецтво в роки війни

1. Освіта

Становище на окупованих територіях

Війна завдала величезних збитків вітчизняній освіті і науці. Тисячі шкіл, вузів, технікумів було спалено, зруйновано, багато дітей не навчалося, десятки тисяч вчителів були на фронтах. Нацистська Німеччина спробувала встановити свій варіант освіти на окупованих територіях. Рейхміністр східних територій А.Розенберг писав Е.Коху: «можливо допустити утворення початкових і професійних шкіл…». В навчальній програмі зазначалося: «навчити елементарним розрахункам до 500, дати грамоту в межах 4-класної школи». Пропагандувалося обов’язкове вивчення німецької мови, викладання географії обмежувалося знаннями про розташування Німеччини і столиці рейху – Берліну. Радянських вчителів, що залишилися в окупації, безжально знищували. Тільки в одному Києві німці вбили і замучили близько 200 вчителів, що виступали проти такого навчання. Але все ж окупанти ненадовго дозволили існування невеликої кількості українських шкіл, але вже у 1942 році вони були закриті.

Онімечений навчальний заклад (фото 1942р.) Німецька пропаганда і агітація(реконструкція)Вузи працювали під тотальним контролем нацистів. Проводилися розстрілиукраїнської наукової інтелігенції, що не хотіла працювати на німців. В Харкові фашисти розстріляли близько 7 тисяч вчених.

Радянська школа в евакуації

Велика кількість шкіл і вузів були евакуйовані радянською владою в тил. В Саратові, Куйбишеві, Новосибірську, у Пермській, Свердловській областях, у Середній Азії працювали школи з українською та російською мовами навчання, викладало близько 5,5 тисяч українських педагогів. Але все ж обладнання, приміщень та вчителів не вистачало. В класах часто було по 40-45 учнів. На 1943-1944 роки навчалося 1,77 млн. учнів. На жаль, не всі учні закінчували навчання. Старші діти залишали школу, ставали до станка на заводі, щоб працювати на оборону Батьківщини.

Школа в радянському тилуПовернені з евакуації

Вищі учбові заклади

Були евакуйовані також і вузи. У 1942 році у Кзил-Орді(Казахстан) почав працювати Об’єднаний Український Університет, де викладали педагоги Київського і Харківського університетів. У Туркменію переїхав Одеський державний університет, до Ташкенту – Київський інженерний інститут тощо. Загалом, близько 70 вузів продовжували роботу в тилу, надаючи вищу і спеціальну освіту.

У жовтні 1944 року, коли з України радянські війська вигнали фашистів, було відновлено роботу 133 вузів.

2. Наука. Українські вчені – фронту

Налагодження наукової роботи

З початком війни науково-дослідні центри УРСР були передислоковані на Схід. Евакуйовано майже 400 академіків, членів-кореспондентів, інших науковців. Академія Наук УРСР, під керівництвом академіка Олександра Олександровича Богомольця спочатку знаходилася в Уфі, а з 1943 року – у Москві. При АН УРСР було створено Науково-технічний комітет сприяння обороні, який також очолював О.Богомолець. Дослідження проводилися у галузі фізики, хімії, математики, біології. На оборону працювали 8 лабораторій.

О.О.БогомолецьЄ.О. Патон В.П.Філатов С.П.Корольов

Вчені внесли чималий вклад у зміцнення боєздатності Червоної Ар­мії.

Вклад українських вчених в оборону

Швидкісне автоматичне зварювання корпусів танків уперше впровадив на танкових заводах колектив Інституту електрозварювання АН УРСР на чолі з академіком АН УРСР Євгеном Оскаровичем Патоном, який отримав звання Героя Соціалістичної праці. Впроваджувалося дугове електрозварювання і при виготовленні авіабомб. Завдяки цьому значно зріс випуск найкращих у той час танків Т-34 і КВ, інших видів зброї. Інститут чорної металургії випробовував бойові якості нових снарядів. Були розроблені прилади для авіації, радіолокації, пеленгації, різноманітні міни, снаряди нової, більш сучасної конструкції. Група вчених під керівництвом Миколи Доброхотова досліджувала виплавку броньованих сталей. Академік О.Богомолець, разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Академік Олександр Палладін з Інституту біохімії створив спеціальний препарат для згортання крові. Плідно працювали українські медики. Микола Стражеско вивчав методи лікування ранової інфекції і ранового сепсису. Відомий офтальмолог Воломир Філатов досяг успіхів у пересадці рогівки ока пораненим бійцям. Завдяки досягненням у галузі польової хірургії стали відомі М.Коломійченко, Р.Кавецький, інші. Завдяки досягненням вітчизняних медиків на 15% знизилася смертність серед поранених радянських бійців. Учені врятували життя мільйонам людей.

У госпіталіДопомога пораненому на полі бою

Український вчений з Житомира Сергій Корольов, (що був незаконно репресований перед війною), у 1941 році, разом з російським вченим Андрієм Туполєвим розпочинає роботу у спецлабораторії Казані над проектом літака-бомбардувальника ТУ-2, а згодом розробив реактивний двигун для пікіруючого бомбардувальника ПЕ-2. У 1944 році С.Корольова включають до складу комісії з вивчення ракетної техніки.

Вчені – суспільствознавці своїми публікаціями зміцнювали моральний стан діючої армії, розвінчували ідеологію фашизму, проводили лекції на воєнно-історичну тематику, збирали матеріал для історичних досліджень. Багато учених воювали на фронтах, брали участь у русі Опору: П.Буйко, Д.Пойда, Л. Павлюченко, М.Бакулін, В.Сиротенко інші.

3. Українська література в роки війни

Книговидавництво, преса і радіомовлення

В роки війни продовжувалося видання української преси, книг. В тилу виходили газети «Радянська Україна», «Правда України», «Література і мистецтво», журнали – «Україна», «Українська література», «Перець». Багато письменників воювали, бували на фронтах у якості воєнних кореспондентів. Фронтовиками були О.Гончар, Ю.Збанацький, О.Бердник, П.Воронько, П.Вершигора, М.Дашкієв інші. О.Довженко, бувши воєнним кореспондентом, добровольцем прибув на Південно-Західний фронт, брав участь в боях і за героїзм був нагороджений орденом Червоного Прапора. Багато письменників загинули на фронтах Вітчизняної війни: поет В.Булаєнко, поет В.Левицький, письменник М.Трублаїні. Під час війни писалися твори патріотичного, публіцистичного характеру.

Журнал «Перець»О.Довженко і А.Малишко Остап Вишня У 1943 році було перевидано «Кобзар» Т.Шевченка(20 тисяч примірників). Примірники було відправлено у партизанський край, на окуповану територію. Вірші Шевченка надихали бійців на боротьбу з ворогом, на захист рідного краю.У період Великої Вітчизняної війни ще більше зросла роль радіомовлення як засобу масової інформації та ідейно-політичної роботи. Вже в листопаді 1941 року почали функціонувати радіостанції ім. Т. Г. Шевченка у Саратові «Радянська Україна» в Москві, а з 1943 року — пересувна радіостанція «Дніпро» у прифронтовій смузі. Інформацію з фронту яскраво і виразно читала диктор, письменниця Марія Пригара. Ці радіостанції щодня інформували населення радянського тилу і окупованої території про найважливіші новини й події фронтах і в цілому в країні. За прослуховування радіостанції ім. Шевченка фашисти страчували людей.

Павло ТичинаОлександр КорнійчукМикола Бажан

Кращі твори української літератури

Війна активізувала творчі сили української радянської літератури. Високим патріотичним пафосом, ненавистю до ворога й глибокою вірою в перемогу сповнені поетичні, прозові, драматичні й публіцистичні твори письменників. Павло Тичина видав збірку «Творча сила народу», відомий вірш «Я утверждаюсь»; Максим Рильський - поему «Народ безсмертен », тонкий трагедійний вірш «Слово про рідну матір». Свою поему «Клятва», з словами «Ніколи Вкраїна не буде рабою фашистських катів», Микола Бажан читав на радіостанції ім. Т.Шевченка у Саратові. На ній же сміливу доповідь «Київ в історії України» прочитав М.Рильський, за що навіть мав зауваження від ідеологічного апарату ВКП(б). Перед мікрофоном виступали з власними творами О.Довженко, В.Василевська, Л.Первомайський, О.Корнійчук, А.Шиян, Іван Ле. Андрій Малишко виступив з циклом віршів «Україно моя», Ярослав Галан - з серією публіцистичних творів «Фронт в ефірі». Серед відомих і значних творів того часу варто відзначити твори Ю.Яновського «Земля батьків», «Україна», «Київська соната» , О.Левади - «Плач полонянок», а також драматурга О.Корнійчука, який написав актуальні п’єси «Фронт», «Партизани в степах України»(отримав Сталінську премію»). Звільнений нарешті після несправедливого звинувачення Остап Вишня написав блискучу гумореску «Зенітка».Як самобутній яскравий письменник виступив Олександр Довженко. Його реалістичних і одночасно героїко-романтичних творах «Ніч перед боєм», «Воля до життя», «Мати»,«Україна в огні», розкриваються мужні характери воїнів Червоної армії, кращі якості людей України. Під час війни поет Володимир Сосюра виступив з високопатріотичним віршем «Любіть Україну», що ввійшов у збірку «Щоб сади шуміли»(Сталінська премія 1948 року).

Часто українські письменники в складі агітбригад, концертних колективів виїжджали на фронт і між боями виступали перед бійцями Червоної Армії.

4. Мистецтво України в роки війни

Театр і музика

Під час німецької окупації було дозволено відкрити декілька українських театрів, які ставили переважно класичні твори. Але не вистачало досвідчених режисерів і акторів(більшість їх евакуювалися в тил СРСР), тому вистави не були високого ґатунку. Окупанти вимагали концертів і вистав німецькою мовою, а згодом й взагалі закрили театри на Україні.

Співак Іван Паторжинський Актор Юрій Тимошенко(Тарапунька)Актор Юхим Березін (Штепсель)

В тил СРСР, на Схід, переїхало 50 театрів. Активно діяли Київський театр опери і балету ім. Т.Шевченка, Полтавський театр ім. М.Гоголя, Дніпропетровський і Одеський театри опери і балету, що об’єдналися у єдину мистецьку установу. Театри висилали на фронт бригади, влаштовували між боями для бійців концерти, декламації, давали уривки п’єс. В цій діяльності відзначилися З.Гайдай, І.Паторжинський, відомі актриси Наталія Тимошенко і Світлана Коваль, що виступали з читанням творів І.Франка, Т.Шевченка, Л.Українки, сучасних авторів. Актори І.Паторжинський і М.Литвиненко-Вольгемут сотні раз виконували на фронті, в госпіталях дует Карася і Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм». Бійцям дуже подобалися гумористичний дует Ю.Тимошенка(Тарапуньки) і Ю. Березіна(Штепселя), Ансамбль української пісні і танцю під кер. Л.Чернишової. Вони виступили на 7 фронтах – дали 2850 концертів для 800 тис. воїнів. Здобули визнання також нові музичні твори - кантата «Гнів слов'ян» М. Вериківського,присвячена єднанню слов'янських народів у боротьбі проти спільного ворога, «Клятва» Ю. Мейтуса, «Український квінтет»Б. Лятошинського, багато інших.

Оператор В.Орлянкін Кінорежисер М.Донськой Кінорежисер І.Савченко Українська кінодокументалістика Глибокого патріотизму було сповнене й кіномистецтво. Евакуйовані українські кіностудії (Київська — до Ашхабада, а Одеська—до Ташкента), як і вся радянська кінематографія в той час, брали участь насамперед у створенні короткометражних фільмів, що виходили на екрани у вигляді кінозбірок. Знімалися кінорепортажі, документальні фільми, оборонно-інструктивні фільми. Вже у 1941 році вийшов документальний фільм «З фронтів війни». У 1943 році на екрани вийшов перший номер кіножурналу «Радянська Україна». 50 українськихоператорів, ризикуючи життям, знімали на фронті, підготували 300 документальних фільмів. Оператор Я.Давидзон знімав знаменитих партизанських керівників, бійців, дітей-героїв. Оператор Борис Вакар знімав знаменитий Карпатський рейдС.Ковпака і загинув в одному з боїв. Київський оператор В.Орлянкін пройшов з Волги до Дунаю, знімав «будинок Павлова», генерала В.Чуйкова, чеського героя Л.Свободу, льотчика О.Покришкіна. Особливе серед воєнної кінопубліцистики посідають документальні фільми Олександра Довженка «Битва за нашу радянську Україну» (1943) й «Перемога на Правобережній Україні».

Кадри з фільму «Райдуга». У головній ролі Наталія Ужвій

Художні фільми часів війни Продовжувалася робота і над художніми фільмами, особливо відомими з яких стали «Олександр Пархоменко» режисера Л. Лукова, «Як гартувалася сталь»М. Донського, «Партизани в степах України» І. Савченка. Та найвищим досягненням радянського кіномистецтва умовах війни вважався фільм «Райдуга» режисера Марка Донського сценарієм Ванди Василевської. Героїня фільму, партизанка, проста селянка Олена Костюк( у цій ролі відома актриса Наталія Ужвій) повертається у рідне село в свою хату, щоб народити дитину. Фашисти захоплюють в полон Олену, жорстоко допитують її, не гребуючи ніякими засобами, щоб здобути свідчення про партизан. Гине дитина Олени. Драматургія фільму побудована на зіткненні двох крайнощів: силі духу простої українки і дикості та жорстокості завойовника. Жінка йде на смерть, впевнена, що її шлях вірний. Ця картина одержала чимало призів і серед них «Оскара» — премію Академії мистецтва США. Фільм викликав неабияке захоплення у президента Ф.Рузвельта. Інший фільм М. Донського — «Нескорені» — одержав Золоту медаль на VII Венеціанському міжнародному кінофестивалі.

В.Литвиненко «Україна вільна»В.Корецький «Воїн, врятуй!»В.Касіян «Т.Шевченко» Образотворче мистецтво

Захист Вітчизни, теми патріотизму, мужності стали головними для українських художників. Створені ними плакати, листівки, картини, скульптури, «агітвікна», що розповсюджувалися вже з перших днів війни, закликали до боротьби із загарбниками, виявляли звірячу сутність фашизму. Особливо сильний вплив мали плакати Василя Касіяна «На бій, слов'яни» і геніальна серія «Гнів Шевченка — зброя перемоги» (вісім робіт на тексти творів Т. Г. Шевченка). Написані блискучі плакати «У фашистській неволі», «Відомсти!». Відомий плакат В.Корецького «Воїн, врятуй!» зображує українську жінку з дитиною перед фашистським багнетом. Найкращим став плакат В.Литвиненка «Україна вільна», де відтворено образ воїна-визволителя. Серед картин кращими роботами стали «Ворог наближається»Т.Яблонської, «Оживуть степи і озера» М.Дерегуса. Працювали художники О.Довгаль, Р.Мельничук, О.Шовкуненко, О.Пащенко. Скульптор К.Діденко створив скульптурні портрети партизанських командирів С.Ковпака, О.Федорова, С.Руднєва.

5. Церковне життя

Стан церкви під час війни

Фашистські окупанти, щоб протиставити свою політику більшовицькій, дозволили відкрити 2 тисячі православних храмів, відновити службу та обряди. Але відносини між Українською автокефальною православною церквою(архієпископ Полікарп) і Українською автокефальною православною церквою Московського патріархату(митрополит Олексій) залишалися напруженими.

У той же час багато представників церкви допомагали радянській владі, духовно підтримували бійців і командирів Червоної Армії у її боротьбі з головним Злом - фашизмом. Збиралися кошти на будівництво танків, літаків, закупки медикаментів і харчування.

Митрополит Сергій Виступ Патріарха Всея Русі Повернутий православний храм

Зміни в становищі церкви

У вересні 1943 року в Кремлі відбулася зустріч Й.Сталіна з митрополитом Сергієм, митрополитом Олексієм і екзархом України, Київської і Галицької митрополій Миколаєм. Було отримано дозвіл про обрання патріарха Московського і усієї Русі (ним став митрополит Сергій). Утворено Священний Синод, повернено церкві багато храмів, дозволено обрядову службу тощо. Церква зробила свій внесок у боротьбу з фашизмом, її стан значно полегшився і укріпився.

Але у той же час радянська влада, при радянізації західно - українських земель, переслідувала українську греко-католицьку церкву(УГКЦ), насильно навертаючи греко-католиків у православ’я. УГКЦ було розпущено, єпископи Комишин, Конциловський ув’язнені.

6. Внесок українців в перемогу над ворогом

Українці-захисники своєї Батьківщини

Український народ, разом з народами Радянського Союзу, здобув впевнену перемогу над страшним і сильним ворогом-фашизмом. Багато українців в перші дні війни без усякого примусу встали у ряди захисників Вітчизни. Мільйони синів і дочок України билися з ворогом у рядах Радянської(Червоної)Армії і ВМФ. У 650 винищувальних батальйонах налучувалося 150 тисяч бійців. До народного ополчення вступило 1,3 млн. чоловік. 2 млн. людей брали участь у будівництві укріплень. Усього воювало близько 6 мільйонів українців, кожен шостий загинув на фронті за свою Батьківщину та визволення народів Європи від фашизму.

Незважаючи на усі прорахунки і втрати початку війни, механізовані з’єднання України у липні 1941 року біля Дубно, Луцька, Броди і Рівно змогли надовго затримати фашистську навалу, надати можливість іншим фронтам підготувати війська, а цивільному населенню евакуюватися. Добре билися й прикордонники, утримуючи пункти по 2-3 дні, всупереч сподіванням нацистів. В складних умовах в липні-жовтні 1941 року з України було евакуйовані більше 500 підприємств, які продовжували роботу у різних куточках СРСР. Яскраві сторінки в бойовий літопис війни вписали захисники Києва, Одеси, Севастополя, та інших міст. У Голосієві, під Києвом, вперше гримнув залп легендарних «катюш». Герої оборони міст України, Донбасу, Дніпропетровщини та Криму врятували від загарбання Центральну Росію, Кавказ, Урал, зірвали німецький план «блискавичної війни».

Великий внесок в оборону внесли трудівники тилу. Український вчений, академік Євген Патон на Уралі у стислі строки розробив швидкісні методи сварки броньованих корпусів літаків(для штурмовиків ІЛ-2)і танків, за що у 1943 році був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці.

Гніт українського народу і Опір

За роки німецької окупації Україна зазнала величезних втрат, була нещадно пограбована. У концтаборах і гетто загинула велика кількість людей. До 1944 року гітлерівці знищили 5 мільйонів чоловік мирного населення та військовополонених. 2,5 мільйони вивезені у рабство до Німеччини. Нерідко ці люди зазнавали страждань і гинули. Більше 250 сел були спалені окупантами дощенту. Провалилися політичні наміри ОУН створити з дозволу нацистів незалежну Україну. Міністр східних територій А.Розеберг писав: «Згідно з концепцією фюрера про незалежну Україну не може бути й мови. На наступні 25 років вже заплановано німецький протекторат».

Не могла Україна терпіти такої наруги над собою. На Західній Україні виникла УПА. Гнів народу на окупованій території був страшним. І малі і старі, переповнені ненавистю утворювали підпільні організації. Полум’я партизанської війни охопило країну. Українські радянські партизани і підпільники знищили майже півмільйона гітлерівців, зірвали майже 5 тисяч ворожих ешелонів.

Пам’ятник радянському Воїну-Визволителю у Берліні і у Харкові

Українці- визволителі своєї Батьківщини і народівЄвропи

Після перемоги у Сталінградській і Курській битвах 1943 року розпочинається визволення України від нацистів. Радянські війська, реорганізувавшись у 4 Українські фронти, провели ряд блискучих військових операцій, визволивши Харків, Донбас, з великими труднощами форсувавши Дніпро і подолавши Східний вал. 6 листопада 1943 року було визволено«матір міст руських» - Київ. Внаслідок добре спланованих і талановито проведених операцій – Корсунь-Шевченківської, Кримської, Львівсько-Сандомирської, Карпатсько-Ужгородської та інших, війська Німеччини та її сателітів на Україні були знищені, територія республіки визволена. Було також визволено та приєднано до УРСР Закарпаття. У 1944 році І Український фронт брав участь у визволенні Польщі, разом з Білоруським фронтом, штурмував Берлін, провів «Празьку операцію». Українець Ф.Зінченко, командир стрілецького полку став комендантом захопленого рейхстагу. ІІ, ІІІ і ІV Українські фронти, в яких воювало багато українців, звільнили від фашистського ярма Румунію, Угорщину, Болгарію, Югославію, Австрію, Чехословаччину. ІІ Український фронт брав участь в розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії на Далекому Сході.

Герої і нагороди

2,5 мільйонів українців нагороджені орденами і медалями, 2072 - отримали звання Героя Радянського Союзу(при загальній кількості нагороджених по СРСР 11605). 33 нагороджених українці – двічі Герої Радянського Союзу і 4 чоловіки – тричі Герої Радянського Союзу. Черкащанин І.Драченко і херсонець П.Дубинда є одночасно Героями Радянського Союзу і повними кавалерами Ордену Слави.

Серед Героїв: О.Федоров, С.Ковпак, І.Бабюк, І.Вдовенко, С.Супрун, І Кожедуб, Л.Брежнєв, С.Половинець, інші. У 2005 році Героя України отримав колишній лейтенант О.Берест, що брав участь у піднятті прапору над рейхстагом. Чимало українських полководців прославилися в боях, командували арміями, фронтами. Серед них С.Тимошенко, Р.Малиновський, А.Єрьоменко, П.Рибалко, І.Черняхівський, С.Руденко, М.Ватутін, К.Москаленко, П.Жмаченко, І.Кириченко, Я.Черевиченко, М.Кирпонос, Ф.Костенко, інші.

Зазнавши у Другій Світовій війні величезних людських втрат, руйнувань, українці зробили величезний внесок в розгром фашистської Німеччини та її сателітів, героїчно захищали як свою землю, так і землі інших народів. Деякі сучасні історики роблять спробу переглянути характер війни, дати їй нову оцінку, стверджуючи, що війна це була лише «акція відстоювання інтересів сталінської імперії».Але це зовсім не так. Народ захищав свою, власну землю від жорстокого і зухвалого агресора, що плюндрував нашу Батьківщину, грабував її, чинив насильства та знищення народу. Тому для нашого народу війна стала по справжньому Вітчизняною, Визвольною, Справедливою.

Тема 2.Україна у 1945-1953 роках

Лекція 9. Перехід до мирного життя. Відбудова

1. Перехід до мирного життя

Солдат на руїнах ЛавриЗруйнований Київ

Загальні втрати України

Процес повернення України до мирного життя відбувався у дуже важких,неблагоприємних умовах. На думку фахівців, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, с/г угідь, загибелі скількох людей. Спалено, зруйновано 714 міст, 30 тисяч сел. Знищено близько 17 тисяч підприємств, 28 тисяч колгоспів, 1300 МТС, 18 тисяч лікувальних і 33 тисячі навчальних і наукових закладів, 19 тисяч бібліотек. Вкрай важким було становище сільського господарства, яке у 1945 році дало лише третину довоєнного річного врожаю. Загинуло8 мільйонів людей: 2,5 млн. у боях і 5,5 млн. цивільних осіб і військовополонених. Якщо додати померлих від хвороб, депортованих і «мобілізованих» у рейх, то це буде велика цифра-14,5 млн. людей. Загальна кількість збитків державі УРСР – 1,2 трлн. карбованців.

Соціальні проблеми

Величезними залишалися соціальні проблеми. Без даху залишилися 12 мільйонів людей. Жили в підвалах, руїнах, погребах, землянках, тимчасових бараках, наметах. Не вистачало продуктів. Ця проблема виникла також й з-за катастрофічної посухи 1946 року. Не вистачало предметів першої необхідності, електроенергії, палива, машин, технічних пристроїв. Госпіталі були переповнені пораненими. Багато було скалічених, що потребували матеріальної допомоги.

Здавалося: відродження країни – справа багатьох десятиріч. СРСР втратить статус великої держави. Але народ вистояв. Перемога у важкій і кровопролитній війні породила надії на краще майбутнє. Усі люди раділи, що немає війни і сподівалися, що усі негаразди з часом зникнуть.

Підписання Статуту ООН у 1945 році Герб УРСР 1949-1992 років Прапор УРСР 1949-1992 років

Адміністративні і політичні заходи

Після війни в радянській Україні відбулися наступні зміни:

· поступово відновлювалася радянська влада(1947 рік – проведені вибори до Верховної Ради УРСР, а у грудні 1947 року – до місцевих Рад);

· зростає вплив КП(б)У(адже з діяльністю її та ВКП(б) багато людей пов’язували перемоги у війні); У 1949 році в КП(б)У нараховувалося вже 784 тисячі чоловік; І секретарем КП(б)У залишається Микита Сергійович Хрущов.

· ліквідовано систему управління воєнного часу;

· відмінено ненормовану працю; підприємства, організації перейшли на 8 – годинний робочий день, відновлено відпустки;

· апарат управління, навпаки, перейшов майже на цілодобову працю, що було вимушеним кроком в умовах відбудови народного господарства;

· підвищився міжнародний статус УРСР: 26 червня 1945 року на конференції Об’єднаних Націй у Сан-Франціско делегація УРСР під головуванням Д.Мануїльського підписала статут ООН ;

· УРСР бере участь в роботі міжнародних конференцій, у діяльності різних структур і підорганізацій ООН;

· у 1946 році назва українського уряду – Рада народних комісарів отримує нову назву – Рада міністрів УРСР, відбувається його реорганізація;

· у 1949 році Верховна Рада УРСР затвердила зміни до державного Прапору УРСР: він став двоколірним – верхня частина – червона з серпом і молотом, зіркою, нижня – світло-блакитна (як поступка національним прагненням); змінився й Герб;

· у 1950 році було затверджено Державний Гімн УРСР(музика А.Лебединця, слова П.Тичини і М.Бажана, де були наступні слова: «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянському Союзі ти щастя знайшла, між рівними рівна, між вільними вільна, під сонцем свободи, як цвіт розцвіла»).

Але були в українському житті й негативні тенденції:

· спроби сталінського уряду поставити під тотальний ідеологічний контроль наукову і творчу інтелігенцію – так звана «жданівщина»(див. н

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів

Переглядів: 1206