Питання 1/б.

Суспільний прогрес – це поступовий перехід від мілітарного типу суспільства до індустріального, який є більш високим і досконалим, бо він служить благу індивідів краще, ніж мілітарний тип.

Карл Поппер (1902 – ), теоретик сучасної різновидності позитивізму – критичного раціоналізму, висунув концепцію

історії як переходу від трибалізму до цивілізації, або від закритого суспільства до відкритого.

o У трибалістськомусуспільстві регулятором соціального життя є звичай. Це «магічне», чи племінне, чи колективістське, суспільство – закрите: у своєму функціонуванні воно нагадує біологічний організм у концепції Спенсера, де ціле домінує над частинами. Його ідеологією, як у мілітарному суспільстві, є холізм (або колективізм). Критерієм моральності тут є інтерес цілого.

o За умов цивілізаціїпоширюється сфера особистих рішень та особистої відповідальності. Це суспільство, в якому люди живуть за своїми власними персональними рішеннями – відкрите суспільство. Воно є повною протилежністю закритому: його ідеологією є індивідуалізм, на якому ґрунтується етика та демократичний устрій права й держави, особистість є його головною цінністю.

Перехід до цивілізації почався ще в Давній Греції й продовжується в наш час. Ще й тепер існують соціально-політичні рухи, що прагнуть відкинути цивілізацію й повернутися назад до закритого суспільства. Усі форми тоталітаризму XX ст. є тому наочним прикладом.

Німецький філософ Макс Вебер (1864 – 1920) стверджує, що в основі сприйняття світу людиною лежать цінності. На початках людської історії основними елементами, що формували поведінку людей, завжди і скрізь були магічні та релігійні ідеї і закорінені в них етичні уявлення про обов’язок. Саме вони формували початкові «картини світу» у свідомості людей.

Центральне поняття його соціології – “соціальна дія”.

Дія називається соціальною, коли:

o вона спрямована індивідом на досягнення чітко усвідомленої мети

o заснована на застосуванні найдоцільніших засобів

o індивід розуміє смисл дії

o орієнтується на інших людей

o основою смислу і мети дії є певний зразок, схема, стандарт, властивий конкретному культурному середовищу.

Існує три культурно-історичні способи ставлення людини до світу:

o Конфуціанський або даосистський – пристосування до світу.

o Індуїстський – є втеча від світу.

o Іудаїстсько-християнський – оволодіння світом.

Основний напрям здійснення кожного з цих трьох векторів життя людини у світі є “раціоналізація”. Зростання раціональності в ході історії, за Вебером, науково можна зобразити через історію формування типів “соціальної дії”:

o традиційний – здійснюється унаслідок звички, традиції, «тому, що так роблять усі завжди»

o афективний – здійснюється унаслідок емоційних імпульсів, дія відбувається без усвідомлення її сенсу

o цілераціональний – здійснюється унаслідок усвідомленняумов і засобів досягнення поставленої мети

o ціннісно-раціональний – здійснюється унаслідок свідомої віри в певні цінності.

Хід історичного процесу характерний передовсім зростанням раціональності. Так, якщо в традиційному суспільстві переважають афективний і традиційний типи соціальної дії, то вже індустріальне суспільство прикметне цілераціональним та ціннісно-раціональними типами.

М. Вебер. «Протестантска етика і дух капіталізму» Раціоналізація соціальної дії, – це всесвітньо-історичний процес, наслідок ряду історичних факторів, які зумовили розвиток Європи за останні 300 – 400 років. У господарське життя входить формальна раціональність – можливість повного кількісного обліку всіх без винятку його реалій. На думку М. Вебера, капіталізм протиставив ірраціональному прагненню до збагачення, яке було притаманне людям в усі епохи і яке нерідко помилково ототожнюють з «духом капіталізму», механізм, що приборкує або принаймні раціонально регламентує це ірраціональне прагнення – точний розрахунок, спрямований на рентабельність підприємства, облік капіталу, планомірне використання ресурсів для одержання прибутку таким чином, щоб кінцевий результат діяльності перевищував вартість затрачених матеріальних засобів. Гроші стають за цих обставин вирішальною умовою і точним інструментом досягнення раціональності, бо вони забезпечують облік капіталу у грошовій формі чи то в сучасній бухгалтерській звітності, або хоча б у вигляді найпримітивнішого поверхневого підрахунку. М. Вебер наводить фрагменти з творів Бенджаміна Франкліна, де викладене його бачення моральних засад життя сучасної людини. У центрі уваги в цій моральній проповіді виявляється ставлення до грошей: «Пам’ятай, що час – гроші...» «Пам’ятай, що кредит – гроші...» „Пам’ятай, що гроші по природі своїй плодоносні і здатні породжувати нові гроші...» «Той, хто марнує одну монету в п’ять шилінгів, убиваєвсе, що вона могла б породити: цілі колони фунтів...» «Веди точний облік своїм витратам і прибуткам...» і т.д. . і т.п. [40, с. 71-73]. На цій основі Вебер робить висновок: ідеалом «філософії скупості», породженої «духом капіталізму», є кредитоспроможна добропорядна людина, моральний обов’язок якої полягає в примноженні свого капіталу як самоцілі, все існування людини має бути спрямоване на примноження грошей, яке стало метою її життя. «Капіталізм, який досягнув панування в сучасному господарському житті, виховує і створює необхідних йому суб’єктів... за допомогою економічного відбору»]. Стимулом для підприємців такого типу є не певні блага чи можливості, що знаходяться поза сферою підприємницької діяльності, а хіба лише почуття «добре виконаного обов’язку в рамках свого покликання». Розвиток «капіталістичного духу», за Вебером, найлегше зрозуміти в рамках загального розвитку раціоналізму. Його зміст має бути виведений із принципового підходу раціоналізму до граничних засад буття. Вирішальну роль в утвердженні цього підходу відіграв у європейській історії протестантизм. Він утвердив такі засади «капіталістичного духу»: · Найвище завдання морального життя людини – виконання обов’язку в рамках світської професії. Підтвердження своєї віри людина демонструє через світську професійну діяльність. · Крайня форма виключної довіри до Бога обертається повною духовною самотністю – не слід покладатися на допомогу та дружбу людей, довіряти слід лише Богові. Пуританин зайнятий лише собою, своїм спасінням. Тут слід бачити корені індивідуалізму, яким пройнята раціональна діяльність підприємця. · Християнська аскеза утвердила систематично розроблений метод раціональної життєвої поведінки, заснованої на «активному самовладанні», мета якого – створити умови для діяльного, осмисленого, просвітленого життя, а засіб – упорядкування способу життя людини. Наслідком розповсюдження цих принципів у країнах Західної Європи доби Реформації стало насичення світського повсякденного існування людини духом «раціонального життя у світі, але не від світу цього і не для світу цього». Протестантська мораль стверджує, що лише діяльність служить для примноження слави Господньої, головний і найтяжчий гріх – даремна трата часу, час безмежно дорогий, бо кожна втрачена години праці відібрана у Бога. Праця є поставлена Богом мета всього життя людини, небажання працювати є симптомом відсутності благодаті. Таким чином, релігійна аскеза зобов’язувала підприємця найкращим чином дотримуватися своїх ділових інтересів, а також надавала йому тверезих, сумлінних, надзвичайно працелюбних робітників, які сприймали свою працю як угодну Богові мету життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Узгодженості) думок.	\|	Питання 1/в.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.