Питання 1/в.

Автором теорії матеріалістичного розуміння історії є Карл Маркс (1818 –1883) – філософ, економіст, автор “Капіталу”, співавтор «Маніфесту Комуністичної партії».

В основі його соціальної концепції лежить постулат:

природа, суспільство і людське мислення розвиваються за одними й тими самими законами діалектики.

Джерелом розвитку, за Марксом, як і за Геґелем, є єдність і боротьба протилежностей. В індустріальному (капіталістичному) суспільстві протилежностями є два соціальні класи: буржуазія і пролетаріат. Боротьба протилежностей – це боротьба класів.

Центральний пункт матеріалістичного розуміння історії – це вчення про суспільно-економічні формації:

Суспільно-економічна формація – це суспільство на певному історичному етапі еволюції, яке виникає на основі певного способу виробництва В історії людства існувало чотири способи виробництва

o азійський,

o античний – для нього характерне рабство,

o феодальний – для нього характерне кріпацтво

o буржуазний – для нього характерна наймана праця.

Історія Західної Європи знала три останніх.

Капіталізм, за Марксом, є останньою антагоністичною економічною формацією, на зміну якій прийде соціалістична, в якій не буде експлуатації, оскільки робітники фізичної праці будуть водночас і власниками на засоби виробництва і матимуть у руках політичну владу.

Суть своєї соціальної концепції Маркс виклав у праці “До критики політичної економії (Передмова)”, яка містить такі ідеї:

1) Концепція матеріалістичного розуміння історії визначальними в ході історичного процесу вважає матеріальні економічні взаємини людей, а ідеї, погляди, переконання тощо – похідними. “Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість”, – переконаний Маркс.

2)У суспільстві існують взаємини, які нав’язуються людям, хочуть вони цього чи ні. Щоб зрозуміти історичний процес, слід зрозуміти ці надіндивідуальні взаємини.

3)Рушійними силами історії є протилежності (це соціальні класи як локомотиви історії). В основі класової боротьби лежить суперечність між продуктивними силами (що знаходять вираження у продуктивності праці, яка зумовлена новими технологіями, рівнем науки, організацією праці) і виробничими взаєминами, які характеризуються взаєминами власності. Продуктивні сили в певні історичні періоди (революційні) вступають у суперечність із взаєминами власності та розподілу доходу між індивідами та класами. Ця суперечність виявляє себе в суспільстві як класова боротьба. У революційні періоди історії відживаючий клас (реакційний) прагне зберегти попередні виробничі взаємини, що виражається у формі власності, а “прогресивний клас” зацікавлений у нових виробничих взаєминах, новій формі власності, а отже, у розвитку продуктивних сил. У капіталістичному суспільстві клас буржуазії має в руках засоби виробництва (вони в приватній власності). Пролетаріат, як протилежний буржуазії клас, зацікавлений у позбавленні класу буржуазії приватної власності на засоби виробництва і встановленні колективної власності. Це, на думку Маркса, дасть новий потужний поштовх для подальшого розвитку продуктивних сил.

4) Суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами лягає в основу теорії революції. За Марксом, зміна соціально-економічніх формацій є історичною неминучістю, а революції є необхідним елементом при переході формацій від одної до іншої. Вони відбуваються при наявності об’єктивних і суб’єктивних передумов. Аналогом переходу від капіталізму до соціалізму є, за Марксом, Французька революція, що відкинула феодальні й створила капіталістичні взаємини. Соціалістична революція настане тоді, коли в надрах капіталістичного суспільства визріє суперечність між суспільним способом виробництва і приватнокапіталістичним способом привласнення.

Соціальна теорія Маркса з пророчим пафосом передрікає зміну історичних формацій, а після введення суспільної власності на засоби виробництва і планової економіки зникне й держава.

У XX столітті реалізація марксистської концепції суспільного розвитку призвела до історичного експерименту небачених масштабів - створення так званого „реального соціалізму, що зрештою призвело до її дискредитації"

Упродовж ста років сталися три великі кризи марксистськоїсоціально-політичної й філософської думки та ідеології, зазначає відомий французький соціолог Раймон Арон у книзі “Етапи розвитку соціологічної думки”:

o Перша – на початку ХХ ст. у формі так званого ревізіонізму, який виявив, що насправді в суспільстві класові антагонізми не загострюються, а тому не можна сподіватися на швидку революцію.

o Друга пов’язана з більшовизмом під керівництвом Леніна і створеної ним партії. Більшовики російської імперії, коли взяли у 1917 році владу, оголосили це перемогою пролетарської революції, владу партії – диктатурою пролетаріату, а радянський лад – пролетарським, що будує соціалізм і комунізм. Проте марксистські лідери Західної Європи стверджували, що диктатура марксистської партії в Радянському Союзі є не диктатурою пролетаріату, а диктатурою над пролетаріатом.

o Третя – наприкінці ХХ ст. стала її крахом. Не стало «соціалістичного табору». Розпалася “совєтська” імперія, а держави, які утворилися на її місці, прагнуть будувати не соціалізм, а громадянське демократичне суспільство з ринковою економікою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 1/б.	\|	Питання 1/г.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.