Дитя – це символ невинності, доброти, не опосередкованої розрахунком, “новий початок, гра, коло, що котиться само собою, перший рух, святе “так”, ствердження”. Це образ відновленої рівноваги між діонісійським та аполлонівським початками в людині.
Надлюдина постає як творець, що має волю будувати новий світ, утверджувати цінності нової доби.
У передчутті трагічних викликів ХХ століття Ф. Ніцше звертається до людини з суворим, але сповненим глибокого гуманізму меседжем:
ти маєш у собі все необхідне,
щоб здолати катастрофічні проблеми нової доби.
Німецький філософОсвальд Шпенґлер (1880–1936), продовжуючи ідеї філософії життя Ф. Ніцше, вважає: всі країни і народи Європи вступили у “всесвітньо–історичну фазу” згасання західної культури.
Сутність нового підходу до суспільства, висунутого О. Шпенґлером, - це концепція колообігу локальних культур-організмів.
До кінця ХІХ ст. соціальна філософія розглядала життя людства як лінійну еволюцію єдиної системи, всі елементи якої підпорядковані спільному порядкові: історія сприймалася як поступальне сходження від періоду Давнього світу через античність та середньовіччя до наших днів.
За Шпенглером, історія людства –
це ряд паралельних світів, які називаються культурами.
Кожна культура – це окремий організм,
який свого часу народжується з хаосу буття,
здійснює закладені в ньому можливості й гине.
Кожна культура має свою “душу”, яка виражається у притаманних їй цінностях – релігії, наукових знаннях, мистецтві, моралі, стилі та законах мислення, соціальних та політичних інститутах тощо.