Людина як продукт європейської культури є “щось, що має бути подолане”, це “брудний потік”, її щастя, розум, чесноти – “убогість, бруд, і жалюгідне задоволення”.
Аполлонівський, розум – це те, що ослаблює
інстинкти життя, це знаряддя слабких.
За доби еллінізму діонісійський та аполлонівський початки в людині були врівноважені. Однак увесь хід розвитку європейської культури призвів до порушення цієї рівноваги на користь аполлонівського первня, який спонукує слабких людей боротися за владу в суспільстві: “слабкі завжди будуть знову панувати над сильними завдяки тому, що вони становлять більшість і, при тому, вони розумні…”.
Історія має свою велич за собою, позаду: все найсуттєвіше в ній відбулося в минулі часи, зокрема в Стародавній Греції та Римі. Історія є історією людини, але людина – це лише “безформна маса, матеріал, камінь, що потребує ще майстра”. Вона є матеріалом, з якого має зродитися надлюдина.
“Усі істоти досі створювали щось вище від себе”. А людський рід?
Перед людством стоїть альтернатива:
Ø або стати “відливом цієї великої хвилі і повернутися до звірів” –
Ø або “подолати людину” і витворити істоту, що підноситься над людиною такою мірою, у якій людина підноситься над мавпою.
Попередній хід історії створив ілюзію безпечного світу для тоталізованої “малої” людини.
Доба нігілізму оголює ілюзорність цієї безпеки, ставить людину сам на сам з трагічними викликами життя: “Боги померли”.
Протистояти цим трагічним викликам може лише надлюдина,
настав її час.
Людина – це “линва, натягнута між твариною та надлюдиною –
линва над прірвою”.
Шлях до надлюдини Ніцше розкриває через три образи, які символізують три перетворення духу:
Верблюд – прагнення до найтруднішого та найтяжчого, уміння нести хрест життя, “тяжко навантажений поспішає він у свою пустелю”.
Лев – свобода, “священне НІ перед обов’язком та сила”. “Лев”, відкидає чужу волю й утверджує свою власну як єдиний закон свого буття.