Поняття функцій держави

Розділ V. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

З самого початку свого виникнення держава, як політична форма людського соціуму, виступає суб’єктом управління суспільними справами. Її управлінське (функціональне) призначення полягає в тому, що, здійснюючи вплив на суспільні процеси в різних сферах життя, вона долає суперечності між інтересами різних соціальних груп і таким чином забезпечує нормальний розвиток суспільства. Цей вплив здійснюється завдяки різним видам діяльності держави, основні з яких у теорії держави і права мають назву функцій.

Отже, функції держави — це основні напрямки її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства. Вираження у функціях держави її сутності — найбільш глибинного і усталеного в ній — показує, заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил слугує. З’ясувати це означає встановити, якою мірою її воля і зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів усього суспільства, а якою — певної панівної еліти.

Відображення у функціях держави її соціального призначення є проявом їх обумовленості потребами розвитку суспільства. Держава існує заради здійснення певних функцій, у цьому полягає її соціальне призначення. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті.

Кожна функція держави має свій зміст і об’єкт впливу.

Зміст становить множина однорідних доцільних постійних дій, через які держава здійснює вплив на конкретні сфери суспільного життя і через які розкривається її соціальне призначення. З’ясування змісту функцій дає відповідь на питання: що робить держава; які цілі переслідує; які завдання вирішує вона на певному етапі її розвитку? В сукупності функції дають уявлення про державу з точки зору її динаміки, тобто як вона живе, діє, розвивається, змінюється.

Об’єктом функції є певна сфера суспільних відносин (економіка, політика, культура та ін.), на яку спрямований державний вплив. Об’єкт є критерієм розмежування функцій держави.

Функціям держави притаманний ряд ознак.

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності. Поняття “основний напрямок діяльності” дозволяє виокремити функції із множини різних проявів державної діяльності як найбільш широкі і загальні за обсягом. Функціями визнаються такі напрямки діяльності, які мають своїм об’єктом широке коло схожих суспільних відносин в окремих сферах соціального життя (політика, економіка, культура, соціальна сфера, екологія та ін.); є комплексними за своїм змістом і структурою; являють собою один із вирішальних напрямків впливу держави на суспільні відносини всередині країни або за її межами; здійснюються всіма або багатьма ланками державного апарату.

2. У функціях держави знаходить свій вираз і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення. Зміна сутності й соціального призначення закономірно відбиваються на змісті її діяльності, оскільки функції є найбільш “чутливішими” до сутнісних змін.

3. У функціях держави різних типів проявляються й об’єктивізуються притаманні їм особливості й закономірності розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у житті суспільства. Зокрема, саме цим обумовлюється зміна функцій сучасної української держави, які кардинально модифіковані порівняно з попередніми періодами їх розвитку в складі Союзу РСР.

4. Функції держави — це стійка, усталена предметна діяльність, що означає їх постійний характер на довгому періоді існування держави.

5. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій, конкретики задач, які вирішуються державою на певних етапах розвитку суспільства. Характерним для форм і методів здійснення функцій держави є їх можливість змінюватися, тоді як головні напрямки діяльності держави залишаються постійними. Так, наприклад, нині на зміну командно-адміністративним методам здійснення економічної функції в Україні прийшли методи опосередкованого, м’якого впливу на економіку.

6. Функції держави характеризуються спадкоємністю, яка обумовлюється тим, що вони піддаються могутньому впливу етнокультурних пластів життя суспільства — національних, територіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держави, який з’являється в розвитку конкретного державного організаційного суспільства, у відвертій або прихованій формі може зберігати і навіть розвивати окремі старі функції. Наприклад, окремі функції царської Росії зберігав і розвивав СРСР, хоча формально наявність такого функціонального змісту в офіційній ідеології і політиці соціалістичної держави суворо заперечувалася. Разом з тим поряд із зберіганням спадкоємності в державності діє механізм оновлення функцій. На появу нових функцій впливає система об’єктивних і суб’єктивних факторів, і особливо їх залежність від зміни типу та форми держави.

Функції держави є засобом (інструментом) вирішення задач та досягнення цілей, що постійно постають перед суспільством. Цілі державної діяльності — це ті кінцеві результати, яких необхідно досягти. Як вихідні моменти державної діяльності вони визначають доцільність існування задач, які повинні бути поставлені для їх вирішення. Цілі є різні. Так, залежно від змісту політики, яку проводить держава в тій чи іншій сфері суспільного життя, вони поділяються на економічні, політичні, національні, юридичні та ін.; за часом, за черговістю і за стадіями державної діяльності — на ближні, проміжні, кінцеві тощо. Задачі державної діяльності — це ті конкретні соціально-значущі і життєво-необхідні проблеми (питання), на вирішення яких спрямовані зусилля держави.

У співвідношенні функцій держави з задачами і цілями пріоритет належить останнім. Щодо функцій держави то вони є їх безпосередньою передумовою, визначаючи послідовність їх виникнення, зміну та розвиток. Так, наприклад, першочергове значення вирішення політичних задач призводить до набуття в діяльності держави ключового значення політичної функції; підвищення уваги до сфери економіки концентрує увагу державної влади до реалізації економічної функції.

Слід відрізняти поняття функцій держави від функцій окремих гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, та функцій окремих державних органів. Вирізнення цих функцій відображає механізм реалізації державної влади. Однак, хоча законодавчі, управлінські, судові функції за деякими характеристичними даними і наближаються до функцій держави, вони не є їм тотожними. Зокрема, вони є меншими за обсягами, виконуються тільки органами, які належать до однієї із гілок влади. Аналогічно більш вузький, локальний характер притаманний, порівняно з функціями держави, мають і функції окремих державних органів — певні напрямки реалізації їхньої компетенції відповідно до їх місця та призначення в державному апараті.

Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути радикальні соціальні переміни в суспільстві, зміни типу, форми держави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості задач і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, традиції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які проживають на території країни; науково-технічний, інтелектуальний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації суспільства, створення загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.

§ 2. Класифікація функцій держави

Класифікація функцій держави — це їх поділ на окремі види, групи залежно від тих чи інших критеріїв, що має практичне значення для вироблення рекомендацій по удосконаленню певних напрямків її діяльності.

Класифікація функцій держави повинна проводиться за різними критеріями.

Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах здійснюються функції держави, їх можна поділити на загальносоціальні і захисту групових інтересів.

Загальносоціальні функції — це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів суспільства в цілому, всіх його верств. У юридичній літературі радянського періоду вважалося аксіомою, що нема і не може бути надкласових, тобто загальносоціальних функцій. Такий підхід суперечив очевидному факту: в суспільстві можливі не тільки боротьба, а й взаємодія і співробітництво різних класів, соціальних груп, окремих прошарків населення, чиї загальні справи й інтереси реалізуються державою. Як суб’єкт загальносоціальної діяльності держава виступає механізмом управління загальними справами суспільства.

Про це свідчить і історичний досвід розвитку держави і суспільства, їх взаємодії. Наприклад, ведення землезрошувального господарства у країнах далекого і близького Сходу зумовило необхідність проводити організацію громадських робіт по спорудженню каналів і гребель, нагляду за зрошувальними роботами. В сучасних розвинутих країнах виникла об’єктивна необхідність суттєвого посилення втручання в ринкові відносини задля перерозподілу національного багатства, задля забезпечення достатнього матеріального рівня усім членам суспільства.

Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучасної держави в галузі захисту прав і свобод людини в демографічній, космічній сферах та в інших сучасних глобальних державних сферах. Вони є несуть великим демократичним потенціалом і спрямовані на задоволення інтересів всього суспільства, забезпечення суспільного розвитку на основі норм і принципів демократії, особистої безпеки і свободи громадян.

Поряд із загальносоціальними держава протягом тисячоліть виконує і функції захисту групових інтересів. Вони являють собою такі напрямки діяльності держави, що якнайповніше спрямовані на вираження й задоволення інтересів певних соціальних сил — правлячих угрупувань, за якими стоять ті верстви населення, які становлять соціальну базу здійснення державної влади. Держава використовується панівною елітою як владна політична організація правлячої соціальної групи в цілях обслуговування її інтересів. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні правлячій еліті. При цьому використовуються різні методи — стримування, виховання, прямого подавлення підвладних та ін.

У ХХ столітті, особливо в другій половині, в західних країнах ці функції відійшли на другий план у зв’язку з появою середнього класу, що значно пом’якшило існуючі в суспільстві суперечності.

Функції держави можна поділити залежно від її типу. Подібна класифікація залежить від того, за яким критерієм виокремлюється сам тип держави — формаційним чи цивілізаційним. Так, наприклад взявши за основу формаційну ознаку, можна виокремити функції рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави. Ця класифікація була домінуючою в радянській юридичній літературі. Відповідні функції є об’єктивною категорією, з чим пов’язана неприпустимість панівної в радянські часи надмірної ідеологізації вчення про них, наприклад, протиставлення функцій соціалістичної держави функціям буржуазної як демократичних антидемократичним. Спільним недоліком класифікації функцій за формаційною ознакою є їх абсолютизація, винятково з класових позицій, невизнання інших підходів, зокрема цивілізаційного.

За ступенем соціальної значущості в суспільному житті функції держави можна поділити на головні і похідні. До головних функцій належать найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення на конкретному етапі розвитку суспільства. Так, головними в умовах сучасної демократичної держави є функція захисту прав і свобод людини, економічна, соціальна функції. Вища ступінь їх соціальної значущості має безспірний і, до того ж, об’єктивний характер, оскільки їх здійснення є основою забезпечення нормального розвитку суспільства, особистої безпеки людей, їх матеріального благополуччя.

Похідні функції — це такі, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер. Наприклад, до них належить функція податкообкладання і фінансового контролю, яка має допоміжну природу щодо економічної та соціальної функцій.

Разом з тим така класифікація не означає “постійну прописку” одних функцій серед головних, а інших — серед похідних. “Переміщення” їх з одного розряду до іншого обумовлюється важливістю на різних історичних етапах задач, які вирішуються державою. Так, у разі кризи, в умовах ведення війни, екологічних та інших масових катастроф на перше місце в системі функцій можуть відповідно виступати політична, оборонна, екологічна.

За часом їх дії функції держави поділяються на постійні і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою впродовж тривалого часу і притаманні їй на усіх або більшості етапах її існування, функціонування та розвитку (політична, соціальна, організація оборони країни та ін.). Тимчасові з’являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного розвитку, необхідністю вирішення деяких невідкладних задач. У міру їх зникнення вони припиняють своє існування (керівництво військовими операціями під час війни, боротьба з епізоотіями, стихійним лихом та ін.).

Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх задач служить критерієм поділу функцій на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності держави в середині країни. Вони виразно проявляються в таких сферах життя суспільства, як економічна, екологічна, соціальна та ін.

Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені в галузі встановлення і підтримування відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку та ін.).

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відміни залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв’язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх задач вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури, розбудови збройних сил. З їх допомогою, держава може швидше і ефективніше вирішувати ті проблеми, які вона з тієї чи іншої причини не може вирішити самостійно, особливо тоді, коли для цього нема необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій є по суті продовженням внутрішніх, особливо в державах з однотипною соціальною базою. В сучасних демократичних державах процеси їхньої взаємозалежності привели до створення таких міжнародних утворень, як Європейська співдружність, Співдружність Незалежних Держав.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце держави в політичній системі суспільства	\|	Внутрішні функції держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.