Правові системи сучасності ы критерії їх класифікації

Глава XV. Правові системи сучасності

У загальній теорії права “правова система” — поняття, яке характеризує сукупність усіх правових явищ дійсності з точки зору виразу їхньої цілісності і взаємозв'язку. Структура правової системи складається з статичних і динамічних елементів. Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

У динаміці правової системи вирізняють: правотворення, реалізацію права, що включає виникнення, зміну і припинення правовідносин, правове мислення. Дослідження правової системи у взаємодії з економічною, політичною, ідеологічною, моральною, релігійною та іншими суспільними системами, тобто зі всім комплексом соціальних інститутів і цінностей, властивих певній країні, становить поняття національної (внутрішньодержавної) правової системи як поодинокого явища. Національна правова система як конкретно-історична соціальна реальність відповідає поняттю правової системи у “вузькому” розумінні і в межах державного кордону має ознаки єдності і суверенності.

Множинний, неоднорідний характер національних правових систем викликав численні спроби розбити їх на групи, здійснити їх класифікацію за класами, типами, виходячи з тих чи інших критеріїв. Слід, проте, констатувати, що визначення кількості сімей, груп, класів, типів, правових систем і належна їх класифікація завжди були і є дискусійними питаннями.

Під правовою системою в “широкому” розумінні (правовою сім’єю) мають на увазі більш-менш велику сукупність, класифікацію типів національних правових систем, близьких за конструктивними, техніко-юридичними та іншими особливостями.

У різний час як критерії класифікації висувалися такі: різна роль правових джерел у правових системах, у зв'язку з чим розрізнялися: континентально-європейське, англо-американське та ісламське право (Леві-Ульман); національний критерій з виокремленням сімей: індоєвропейських, семітських, монгольських, права нецивілізованих народів (созе-Алль); ідеологічний і техніко-юридичний критерій з виокремленням трьох правових сімей: романо-германського, загального права і соціалістичної, а також “інших систем”, мало пов'язаних між собою, — ісламського, іудейського права, права країн Азії і Мадагаскару (Рене Давід); змістовий критерій, що залежить від ступеня “спорідненої близькості” при відмові від використання зовнішніх критеріїв — географічних, національних та інших, при цьому класифікація включала: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індійську правові системи (А. Армінджон, Б. Нольде, М. Вольф); історичне походження і розвиток правової системи, панівна доктрина юридичної думки і її специфіка, своєрідність правових інститутів, правові джерела і способи їх тлумачення, ідеологічні фактори у зв'язку з чим усі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загального права, соціалістичного права, права країн Далекого Сходу, ісламського права, індуського права (К. Цвайгерт, Х. Кетц) та багато інших.

Найбільш аргументованими, на наш погляд, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зокрема в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

а) історична ознака — спільність походження;

б) географічні ознаки;

в) своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;

г) техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

ґ) роль судових органів у правотворенні;

д) особливості механізму реалізації і застосування юридичних норм;

е) особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві.

Розрізняють такі основні структурні сукупності правових систем: романо-германське право (його називають ще континентальним), до якого також належить скандинавське, латиноамериканське право і право Японії; англо-американське право, або система “загального права”; соціалістичне право; релігійно-традиційні правові системи, включаючи мусульманське право, індуське, іудейське, канонічне, далекосхідне, традиційне право країн Азії та Африки. В окремих державах спостерігається переплетіння, множинність двох або більше правових систем. Ці правові системи інколи називають “гібридними”, оскільки їх важко віднести до якоїсь правової сім’ї, — це стосується правових систем Філіппін, Ізраїлю, Японії, Камеруна, Греції, Сомалі, Південно-Африканської Республіки, штату Луїзіани в США, провінції Квебек у Канаді, Шотландії та ін. Наприклад, правова система даної країни може мати певні особливості, завдяки яким їх відносять до конкретної правової сім’ї, але водночас вона може мати такі особливості, які не дозволяють цього зробити. Таке згладжування розбіжностей характерне для права в країнах Африки та Ближнього Сходу, де одні частини правової системи були наближені до західних ідеалів (у кримінальному праві, у торговельному праві та процесі), а інші (правовий статус особи, сімейне право та земельне право) продовжували існувати відповідно до традиційних принципів даного регіону. Такий феномен типовий не тільки для цих країн. Глибокі розбіжності можуть бути виявлені і поміж правовими системами, що, як узвичаєно вважати, належать до однієї правової системи. Американська система права, без сумніву, належить до сім’ї загального права, хоч численні відмінності відмежовують її від Англійського права, головним чином через те, що Англія — унітарна держава, а США — федерація.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право і політика	\|	Романо-германська правова система

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.