Правова культура: поняття та структура

З правовою свідомістю нерозривно пов’язаний такий феномен, як правова культура, що є складовою духовного багатства суспільства. Це перша і найважливіша теза, мова йдеться про роль і місце правової культури в суспільстві. Хоча категорія “правова культура” є однією з якісних характеристик правової системи країни, а отже, посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права, існують певні складнощі щодо визначення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначного підходу до розуміння феномену культури — на сьогодні існує більш ніж 250 її дефініцій.

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття: 1) антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність усіх благ, створених людиною; 2) соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей і 3) найширший, філософський, згідно з яким культура — це певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

У філософських дослідженнях феномен культури, як правило, диференціюють на різні підвиди: моральна культура, естетична, політична, правова та інші, що потребує чіткого визначення їх змісту.

Під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та правовою культурою суспільства.

Правова культура особистості складається з таких елементів:

по-перше, знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії;

по-друге, повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;

по-третє, звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм;

по-четверте, вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб’єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов’язки;

по-п’яте, висока правова активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Правова культура особистості нерозривно пов’язана з правовою культурою суспільства.

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юридичної практики. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина. Про високий рівень правової культури суспільства свідчить ряд факторів. Серед них слід назвати такі.

Однією з важливих ознак правової культури суспільства є досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Показником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існування ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до Європейської Комісії з прав людини і далі до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи порушили його права, а він не зміг за допомогою усіх передбачених законодавством засобів їх захистити.

Не менш важливим для підвищення правової культури суспільства слід вважати впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, правовий характер законів, які відповідають конституції, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів.

Правова культура суспільства безпосередньо залежить також і від рівня правосвідомості громадян та посадових осіб державного апарату, тобто від ступеня засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливу передумову розвитку правової культури. Високому рівню правової культури суспільства відповідає законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх протиріч, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового характеру, застарілих норм та норм, які порушують або суттєво обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчить про невисокий рівень правової культури.

Правова культура суспільства визначається також станом законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.), є ще одним важливим показником високого рівня правової культури суспільства.

Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю традиційно позитивно впливає на зростання рівня правової культури суспільства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової системи, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового регулювання (правові пам’ятки, правові традиції, звичаї, доктрини).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості (правоустановленні) і правореалізації	\|	Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.