Реалізація правових норм

Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми знаходять практичне втілення в суспільних відносинах, поведінці конкретних осіб, тобто тоді, коли вони реалізуються. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний результат даного різновиду організуючого впливу на суспільне життя.

Реалізація правових норм здійснюється у формі правомірної поведінки учасників суспільних відносин, які регулює право. Разом з тим не кожна об’єктивно правомірна за її зовнішніми ознаками поведінка являє собою підсумок саме правового регулювання, а отже і правореалізації. Вона може обумовлюватися впливом деяких неюридичних факторів, зокрема норм моралі, звичаїв, що збігаються за своїм змістом з вимогами юридичних приписів. Тому другою обов’язковою ознакою правореалізації є наявність хоча б опосередкованого причинного зв’язку між дією правових норм, що регламентують відповідні суспільні відносини, і станом упорядкованості цих відносин.

Реалізація правових норм може полягати у здійсненні одного або кількох конкретних вчинків, дій (наприклад, поверненні позичальником боргу, додержанні адміністрацією підприємства встановленого порядку звільнення працівника), досягненні певного результату (наприклад, виконанні, обумовленої цивільною угодою роботи) і в тому, щоб він мав систематичний (як, скажімо, періодична сплата підприємцем податків) або тривалий характер (наприклад, додержання землекористувачем заборони не погіршувати якість землі) характер. Але в будь-якому разі цей процес вважатиметься таким, що відбувся тільки за умови повного узгодження фактичної поведінки суб’єктів правореалізації з тими її програмами, які передбачені відповідними юридичними приписами.

Змістом реалізації більшості правових норм є здійснення (виконання) суб’єктами права, суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, що виникають на підставі цих приписів. Слід зазначити, однак, що таким чином реалізуються не всі, а лише так звані “класичні норми права” — норми-масштаби (уповноважуючи, зобов’язуючи, забороняючи), тобто такі, що містять вказівки на певні варіанти поведінки. Щодо іншого різновиду правових норм — спеціалізованих, або ж як їх ще термінологічно позначають — “нетипових правових приписів” (норм-принципів, норм-цілей, норм-дефініцій, оперативних, колізійних норм і т. ін.), то їх реалізація полягає в забезпеченні раціональної побудови, несуперечливого характеру правового регулювання, виконанні ряду допоміжних функцій у системі права.

У цілому реалізація норм права може бути визначена як процес їхнього фактичного втілення в суспільних відносинах через правомірну поведінку соціальних суб’єктів, що здійснюють належні їм суб’єктивні юридичні права і обов’язки.

Власне реалізацію правових норм, яку ще називають “безпосередньою правореалізацією”, слід відрізняти від іншого явища — реалізації права як такого. Реалізація права охоплює усі способи та форми зовнішньої об’єктивації права, його переведення на рівень реальної дійсності, становлення права як позитивного утворення. Зокрема для країн з романо-германською правовою системою, до яких належить і Україна, це пов¢язане передусім з прийняттям законів та підзаконних нормативних правових актів, що розвивають їхні положення, а також укладенням нормативних правових договорів, санкціонуванням звичаїв і т. ін.

Існуючі способи і форми реалізації правових норм можуть бути класифіковані низкою підстав.

Залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізняють правореалізацію, що відбувається в межах правових відносин, і правореалізацію, здійснювану поза ними. У першому випадку набуття суб’єктами правореалізації юридичних прав і обов’язків (що являють собою необхідну передумову даного процесу) обумовлюється фактом встановлення між цими особами згаданих правових зв’язків. У другому ж — юридичні права й обов’язки суб’єктів правореалізації витікають безпосередньо із закону, а отже, і здійснення ними приписів правових норм не залежить від будь-яких додаткових обставин.

За характером її суб’єктів реалізацію норм права поділяють на індивідуальну і колективну. Індивідуальна правореалізація полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) використовувати свої юридичні права і виконувати покладені на неї юридичні обов’язки. Колективна ж реалізація правових норм потребує для цього поєднання зусиль кількох суб’єктів. Зокрема конституційна норма (ст. 45 Конституції України), якою закріплене право громадян на відпочинок, може бути реалізована як у колективному, так і в індивідуальному порядку, тоді як інша норма Конституції (ст. 36), що передбачає право громадян України на об’єднання в політичні партії та громадські організації, — тільки в колективному.

Залежно від методів, якими забезпечується правореалізація, акти реалізації правових норм поділяються на добровільні і примусові.

За характером поведінки суб’єктів реалізації правових норм розмежовують активну (що обумовлює необхідність здійснення певних дій) і пасивну (що полягає в утриманні від деяких варіантів поведінки) правореалізацію.

За способами здійснення правових приписів розрізняють такі форми їх реалізації, як використання, виконання і дотримання.

Використання є формою реалізації уповноважуючих норм права і характеризується використанням особою юридично визнаних за нею можливостей для задоволення її потреб та інтересів. Використання може відбуватися як в активній, так і в пасивній поведінці правових суб’єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов’язуючих правових приписів, які покладають на особу юридичні обов’язки активного типу, і тому завжди пов’язане з необхідністю здійснення певних дій, що становлять зміст відповідного обов’язку.

Дотримання є формою реалізації забороняючих правових норм, якими встановлюються юридичні обов’язки пасивного типу, і полягає у відмові соціальних суб’єктів від юридично заборонених видів поведінки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механізм правового регулювання	\|	Контроль в системі управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.