• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види правових актів державного управління. Вимоги, що ставляться до актів державного управління.

Відоб­ражаючи усю різноманітність державного управління як найширшої діяльності держави, акти управління також різноманітні й великі за чисельністю.

Незважаючи на цю ознаку, вони можуть бути класифіковані, упорядковані в однопорядкові групи, що й дає можливість чіткіше визначити міс­це кожного акта управління в їх загальній кількості, від­найти вірний, науковий підхід до відбору актів управління при їх систематизації.

Наукова класифікація актів управління дає можливість глибше з'ясувати їх правову природу, визначити роль і значення в управлінському процесі, в розв'язанні загаль­них і спеціальних завдань державного управління, вироби­ти найбільш чіткий і досконалий порядок їх видання, роз­робити дійові заходи щодо забезпечення контролю за їх здійсненням.

За основу класифікації правових актів державного уп­равління беруться найзагальніші і найістотніші їх ознаки і властивості. Такі ознаки і властивості, які відіграють ви­значальну роль у характеристиці правової природи кон­кретних актів. Важливо зазначити, що класифікація має не лише суто теоретичне, а й практичне значення.

У теорії адміністративного права правові акти дер­жавного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:

1. за юридичними властивостями;

2. за межею дії;

3. за характером компетенції органів, які приймають акти;

4. за положенням органів, що видають акти, за ієрархією.

Розглянемо класифікацію цих критеріїв.

1. За юридичними властивостямиусі правові акти дер­жавного управління поділяються на дві великі групи: нор­мативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адмі­ністративного права). Нормативні акти безпосередньо виражають регулятив­ну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загаль­ні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулю­вання однотипних суспільних відносин і не мають персо­ніфікованого (конкретного) адресата.

Правотворче призначення — важлива властивість нор­мативних актів. Нормативний акт не просто викладає від­повідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.

Правотворча роль нормативних актів державного уп­равління знаходить прояв у:

Ø конкретизації норм вищої юридичної сили;

Ø визначенні типових правил поведінки в галузі дер­жавного управління (митні правила, правила дозвільної системи);

Ø втіленні в життя різних соціально-економічних про­грам (програми приватизації);

Ø визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;

Ø встановленні необхідних обмежень і заборон;

Ø формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємо­дії різних учасників управлінських відносин;

Ø забезпеченні охорони встановленого у галузі держав­ного управління порядку відносин.

Ненормативні (індивідуальні)правові акти державного управління мають яскраво виражений правозастосовчий (правовиконавчий) характер. Ці акти завжди є актами за­стосування норм права. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має дер­жавно-владний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.

Основні ознаки акта застосування норм адміністратив­ного права такі:

а) має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису;

б) має державно-владний характер і обов'язковий для всіх, кому адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави. Такі акти не завжди містять владні приписи особі, до якої звернена норма безпосередньо. Ін­шими словами, сам акт може бути звернений до однієї особи, а вміщені в ньому приписи — до іншої. Наприклад, наказ про нагородження цінним подарунком. Такий акт безпосередньо звернений до тієї особи, яка таким пода­рунком нагороджена. Водночас вміщені в ньому держав­но-владні приписи спрямовані органу, що зобов'язаний цей подарунок видати;

в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування норм адміністративного права. Дана обставина залишається в силі й тоді, коли акт є результа­том погодження волі учасників правовідносин. Наприк­лад, акти про призначення пенсії, надання відпустки, ма­теріальної допомоги тощо;

г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адмініст­ративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Вод­ночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції. Норми адміністративного права ре­гулюють абстрактні управлінські відносини. Ця абстракт­ність нормативних приписів не дозволяє використовувати їх для безпосереднього впливу. З цією метою використову­ються акти застосування норм права, які стають самостій­ним засобом управління соціальними процесами.

2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поді­ляються на такі:

Ø що діють на всій території без обмежень у часі (до ак­тів даного виду належать ті, чия юридична сила поширю­ється на всю територію України і не обмежується будь-якими часовими рамками;

Ø що діють на всій території протягом певного терміну (такими є акти, юридична сила яких поширюється на всю територію України, але тільки на певний, спеціально обу­мовлений термін. Іноді їх називають строковими актами, тобто такими, що мають термін дії. До них слід віднести: акти, що регламентують питання постачання продукції державі, розміщення державних замовлень, формування державних контрактів, встановлення тимчасових норм то­що.

Ø що діють на частині території без обмежень у часі (в основному це акти місцевих державних адміністрацій);

Ø що діють на частині території протягом певного тер­міну (це в основному акти місцевих адміністрацій).

Розглядаючи межі дії правових актів державного управ­ління, слід зазначити, що можливий їх "вихід" за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів "Про участь Україн­ського контингенту в операції багатонаціональних Сил з виконання угоди на території Боснії та Герцеговини" від 29 грудня 1995 р.

Питання про дію актів управління в часі і просторі без­посередньо стосується проблеми припинення їх дії. В умо­вах режиму законності припинення дії акта зумовлене ря­дом об'єктивних факторів. Їх дослідження дозволило виді­лити шість наизагальніших, за якими акти припиняють свою дію. Ними є:

а) виконання вміщеної в акті вимоги (наприклад, спла­та штрафу згідно з постановою);

б) настання юридичної події. Наприклад, смерть грома­дянина анулює дію акта про призначення йому пенсії;

в) волевиявлення зацікавленої сторони, коли акт пов'я­заний із здійсненням суб'єктивних прав. У більшості ви­падків тут необхідне видання нового акта;

г) закінчення терміну дії акта, що обумовлений в ньому;

д) поглинання змісту акта новим актом;

є) скасування акта у встановленому порядку;

3. За характером компетенції органів,які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функці­онального управління. Перші регулюють управлінські від­носини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'я­зані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті — регулюють одну чи кілька державних функцій. До першої групи актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місце­вих державних адміністрацій. До другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керів­ників галузей і служб місцевих державних адміністрацій; до третьої — акти функціональних органів управління (по­даткова адміністрація).

4. За положенням органів,які приймають акти, за ієрар­хією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління вста­новлені різні назви актів.

Президент України видає укази і розпорядження.

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.

Акти управління Президента і Кабінету Міністрів мо­жуть бути нормативними й індивідуальними. Їх норматив­ні акти, поряд з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління.

Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й інструкції.

Голови державних адміністрацій видають розпоряджен­ня, а керівники структурних підрозділів державних адмі­ністрацій — накази.

Державні адміністрації наділені правом приймати рі­шення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність.

Накази — самостійний різновид управління. Вони мо­жуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Нака­зами міністрів та керівників інших відомств можуть вводи­тися в дію положення, устави, правила, інструкції.

Інструкція завжди є нормативним актом, який встанов­лює порядок застосування (виконання) законів, указів, ак­тів вищих органів управління, проведення організаційних заходів чи матеріально-технічних операцій.

За загальним правилом акти управління, що прийма­ються міністрами і керівниками інших центральних ві­домств, діють у сфері функціонування даного міністерства і відомства й обов'язкові для виконання усіма підвідомчи­ми їм органами, міністерствами, установами, організація­ми та їх посадовими особами.

Але в деяких випадках такі акти управління мають над­відомчий характер, поширюють свою дію за межі даної уп­равлінської системи, обов'язкові для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадо­вими особами, що не входять до даної системи.

Серед нормативних актів місцевих органів державної виконавчої влади особливе місце займають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх по­рушення.

Відповідно до Положення про обласну, Київську, Се­вастопольську міську державну адміністрацію та Положен­ня про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, вказані органи державної вико­навчої влади приймають відповідно до законодавства рі­шення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, з питань боротьби із стихійним лихом і епідеміями, також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких встановлено відповідальність Ко­дексом України про адміністративні правопорушення.

Крім цього, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації затверджують правила, за порушен­ня яких передбачено адміністративну відповідальність ст. 152 (порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громад­ських місцях) Кодексу України про адміністративні право­порушення.

У таких рішеннях завжди чітко визначений орган, на який покладається обов'язок здійснення контролю за його виконанням. У більшості випадків такі контролюючі функції покладаються на міліцію, що виступає кон­тролюючою інстанцією чи самостійно, або спільно з інши­ми органами державного управління (наприклад, з органа­ми охорони здоров'я з питань дотримання санітарних правил, органами торгівлі — з питань дотримання правил торгівлі).

Вони в обов'язковому порядку публікуються у місцевій пресі для загального ознайомлення населення, а тексти деяких з них вивішуються, крім цього, у найдоступніших для населення місцях.

Рішення мають відповідні реквізити, а саме: назва орга­ну, що прийняв рішення, дата і місце його прийняття, по­рядковий номер, назва самого рішення, окреслення тери­торії, на яку поширюється рішення, перелік встановлених зобов'язань, дані про відповідальних за невиконання да­ного рішення, перелік державних органів, що здійснюютьконтроль за виконанням рішення, розмір санкції, термін вступу рішення в силу, підписи посадових осіб, які висту­пають від імені органу, що прийняв рішення.

Вимоги, що ставляться до актів державного управ­ління:

Ø повинні відповідати законам і підзаконним актам вищих органів державного управління. Незаконний акт управління автоматично ви­знається недійсним;

Ø будь-який акт державного управління повинен бути прийнятий компетентним органом і в межах його повно­важень. Чітке визначення компетенції кожного органу державного управління на видання акта управління, тобто забезпечення правильного уявлення про коло питань, які підлягають веденню даного органу, є обов'язковою умо­вою правильного здійснення функцій і завдань кожним органом державного управління;

Ø повинні видаватися в пев­ному порядку з дотриманням процесуальних правил. Наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші — просто доводяться до відома виконавців тощо;

Ø дотримання певної форми акта. Найчастіше акти державного управління втілюються у письмовій формі, мають певну назву, підписуються певни­ми посадовими особами, нумеруються, датуються, забез­печуються іншими реквізитами. Деякі акти державного уп­равління втілюються, у, так би мовити, конклюдентну форму (дорожні знаки).

До актів державного управління у ряді випадків можуть бути поставлені й інші додаткові вимоги. Так, деякі з них можуть бути видані лише за наявності спеціального дозво­лу вищого органу; деякі можуть бути прийняті лише в межах певного терміну; деякі вимагають наступного за­твердження вищого органу. Письмові акти державного управління повинні бути викладені грамотною, чіткою, загальнодоступною мовою, конкретно формулювати вміще­ні в них вимоги.

При порушенні певних вимог закону акти державного управління можуть бути визнані неправомірними, і, за­лежно від характеру порушень, не породжувати юридич­них наслідків з моменту їх прийняття (порушення закону); виявитися заперечними, тобто такими дефектними акта­ми, які обов'язкові до виконання, але можуть бути запере­чені заінтнрнсованими органами чи особами у судовому або адміністративному порядку.

В праві, в тому числі адміністративному, діє презумпція законності прийнятих актів управління. Питання про ви­знання даного акта неправильним, дефектним вирішуєть­ся компетентним державним органом.

Особливі завдання щодо забезпечення законності вида­них органами державного управління актів покладаються на органи прокуратури. В порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть оскаржити будь-який акт будь-якого органу державного управління. Копії най­важливіших актів, які приймаються органами державного управління, направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють загальний нагляд за закон­ністю їх прийняття і відповідності їх закону, що передба­чено Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.

Читайте також:

1. А. Видання прав актів управління
2. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
3. Адаптивні організаційні структури управління.
4. Адміністративне право і державне управління.
5. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
6. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
7. Аналіз організаційних структур управління.
8. Аналітичні реакції та вимоги, яким вони повинні відповідати.
9. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
10. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
11. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.
12. Бланк документа, вимоги, що пред’являються до нього

Переглядів: 1990