Середньовічний театр

Праукраїнське сценічне мовлення театру княжої доби

2 пол. 8 – 1 пол. 12 ст. н.е. Шляхом вивчення літературних пам’яток та фресок можна визначити, що з моментом створення держави Київська Русь з князем на чолі театр набуває двох основних форм: по-перше, продовжується «народна» гілка театру, як і раніше, захована в обрядах і традиціях народних розваг, а по-друге, оформлюється друга гілка, яку можна назвати в певній мірі державною - власне, «княжий театр». Зважаючи на прийняття країною християнства як державної релігії, можемо виділити два основні осередки мистецтва і культури того часу: (монастирі – з відповідною, релігійною тенденцією) та княжі двори, де драматичні дійства в формі розваг для феодальної знаті були звичними, «як є обичай перед князем».

Народний – «скомороший» театр представляв перших «професійних» акторів на території України. Вони були синкретичними у театральних проявах, використовували таки й мовний діапазон: гумористичні і сатиричні монологи і діалоги (часто непристойного змісту); казки; оповідання; епічні твори; сатиричні злободенні імпровізації. Їх виступи біли спрямовані проти феодалів та церковників, за що скоморохи ними переслідувалися.

Княжий театр розвинувся із лицарської пісні. З билин, літописів та «Слова о полку Ігоревім» дізнаємось, що князів-переможців вітали «славою» своєрідні актори – реципатори (автор «Слова…», згадуваний в ньому Боян, згадуваний в галицько-волинському літописі Мітуса) - автори-виконавці, люди високого соціального статусу, високо освічені, наділені мистецькими талантами (речитатив на фоні музичного супроводу). Друга категорія – платні професіонали-співаки на службі у князів («величання» замість речитативу, знижена об’єктивність, пафосність). Третя категорія – княжі скоморохи – весельчаки, блазні, більш «культурні», ніж вуличні.

12 – 16 століття. Принесення в Україну християнства в значній мірі знайшло своє відображення у відповідних адоптаціях первісних українських традицій та прадавніх ритуалів, тоді як в Західній Європі Римо-Католицька церква практично знищила всі язичницькі традиції.

Літургійний театр поступово усуває форми первісного театру, поєднуючи магію слова з переважно статичними сценічними елементами: а) театральні елементи в церковних обрядах; б) театральні вистави, на зміст яких впливає релігійний аспект.

А) публічність, структура храмів створює алюзії до театрального помешкання, словесна дія (свята, пов’язані з водою та рослинами – Водохреща, Чистий четвер, Трійця тощо.)

Б) містерії, мораліте, міраклі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ	\|	Український бароковий театр

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.