Соціально-економічне прогнозування.

Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих розпорядчих заходів набагато збільшуються. Отже, сьогодення потребує розширення фронту прогнозування, дальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів.

Прогноз (грец. —передбачення) — це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування дає можливість отримати об’єктивне уявлення про те, що може відбутися в економіці за тих чи інших умов чи обставин. Прогнози дозволяють, зокрема:

- міркувати про можливі стани соціально-економічного розвитку в майбутньому;

- оцінити альтернативні шляхи розвитку;

- обґрунтувати вибір найбільш прийнятного варіанта вирішення соціально-економічних проблем.

Одним з найважливіших напрямків прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування.

У Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» зазначено, що «державне прогнозування економічного і соціального розвитку» - це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. А «прогноз економічного і соціального розвитку» є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх галузях життя суспільства. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний і управлінський. Теоретичний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів та причинно-наслідкових зв’язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об’єкта. Управлінський аспект формує рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу.

Класифікувати прогнози можна за 11 ознаками.

Класифікаційна ознака	Прогнози
1. За ступенем контролю	• контрольовані (наприклад, прогноз інвестицій у національну економіку є контрольований з боку держави в особі Міністерства економіки); • неконтрольований (наприклад, прогноз загального обсягу угод на фондовій біржі, у цьому випадку прогнозована величина є лише передбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому контролю).
2. За масштабом	• мікропрогноз (окремого підприємства); • галузевий; • макропрогноз (національної економіки); • суперпрогноз (світової економіки).
3. За часом	• оперативний (до 1 місяця); • короткостроковий (до 1 року); • середньостроковий (до 5 років); • довгостроковий (понад 15 років).
4. За об'єктом прогнозу	• природних ресурсів; • трудових ресурсів; • інвестицій; • науково-технічний; • соціальний; • зайнятості; • доходів тощо.
5. За кількістю об'єктів (прогнозованих величин)	• одиничний; • множинний.
6. За способом побудови (залежно від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом)	• точний (наприклад, ВВП становитиме 120 млрд. грн.); • інтервальний (наприклад, ВВП становитиме 110-130 млрд. грн.).
7. За функціональною ознакою	• пошуковий - базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта, що склалися у минулому та діють нині, абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу - з'ясувати, як розвиватимуться події за збереженням існуючих тенденцій. • Нормативний (цільовий) - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.
8. За варіантами прогнозу	• песимістичний; • оптимістичний; • стриманий (середній).
9. За ступенем обґрунтованості	· інтуїтивні; · логічні.
10. За призначенням	· загального призначення; · спеціального призначення.
11. За елементами та напрямами відтворення	· прогнози первинних факторів виробництва; · прогнози суспільних потреб.

Джерелами інформації для прогнозування є:

• накопичені знання і досвід;

• фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

• економіко-математичні моделі.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування:

1. Науковий аналіз соціально економічних процесів і тенденцій за змістом передбачає три стадії.

Ø Ретроспекція (лат. — погляд в минуле) — етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об’єкта для одержання його систематизованого опису.

Ø Діагноз (грец. — розпізнання, визначення) — етап прогнозування, на якому досліджується об’єкт з метою виявлення тенденцій його розвитку і вибору методів і моделей прогнозування.

Ø Проекція (лат. — погляд в майбутнє) — етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляється прогноз об’єкта, здійснюється оцінка вірогідності, точності або обґрунтованості прогнозу.

2. Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ за кожної конкретної ситуації здійснюється через виявлення причин і наслідків їхнього виникнення. Під час прогнозування необхідно враховувати невизначеність, що її обумовлено ймовірнісним характером вияву економічних законів, неповнотою їхнього знання, наявністю суб’єктивного фактора під час прийняття рішень, недостатністю й неповнотою інформації.

3. Оцінка об’єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної економіки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо).

4. Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

5. Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

Алгоритм економічного прогнозування в регуляторному контексті є таким:

1. На першому етапі розробляється так званий «пошуковий» прогноз. Він показує, яким може бути розвиток економіки або окремої її підсистеми за умови, що характер державного впливу на соціально-економічні процеси залишиться незмінним. Такий прогноз виявляє сфери економіки, які вимагають активного державного втручання.

2. Другий етап – це розробка нормативного прогнозу, в якому держава визначає мету розвитку економіки країни. Для постановки реальної мети необхідно мати достовірну інформацію, основу якій і дає пошуковий прогноз. Тобто, пошуковий і нормативний прогнози тісно взаємопов’язані.

3. Третій етап – підготовка для уряду конкретних пропозицій і рекомендацій щодо зміни законодавства, щодо адміністративних та організаційних заходів, використання тих чи інших економічних регуляторів для спонукання суб’єктів НЕС вести господарську діяльність адекватно ДЕП.

4. Четвертий етап – коригування нормативного прогнозу з урахуванням дії вибраних регуляторів та окремих заходів.

В економічні прогнози закладають три групи регуляторів:

1. Податки, податкові пільги і порядок нарахування амортизації, процент за кредит, мито, тощо.

2. Фінансові засоби держави: бюджетні інвестиції, субсидії, дотації, державні гарантії, державні кредити тощо.

3. законодавчо встановлені обмеження матеріально-речових потоків: ліцензії, квоти, державні контракти.

Маніпулюючи цими, переважно економічними, регуляторами, держава намагається максимально наблизитися до показників нормативного прогнозу, але таким чином, щоб жодною мірою не блокувати механізми ринку, ринкової саморегуляції, механізми ринкового збалансування економіки.

Державні прогнози економічного і соціального розвитку національної економіки розробляють на довго -, середньо - і короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу економічного і соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої економічної політики в перспективі.

Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, накопиченого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку.

Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх, політичних, економічних та інших факторів.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Система прогнозування економічного й соціального розвитку національної економіки України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики національної економіки.

Найтісніше взаємопов’язані прогнозування та планування. Єдність між ними зумовлена тим, що прогнозування створює умови для наукового обґрунтованого планування (процесу прийняття управлінських рішень).

Форми поєднання прогнозу і плану в часі можуть бути різними:

· прогнозування може передувати процесу розробки плану (прийняттю управлінських рішень). Як правило, для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз, наприклад, обсягів і структури попиту, стратегії і тактики конкурентів, можливих змін у господарському законодавстві, міри можливого ризику і т. п.;

· прогноз і план можуть розроблятися одночасно, оскільки як планові, так і прогнозні розрахунки спираються на велику кількість показників (констант і змінних), у тому числі таких, котрі мають прогнозне походження (індекс цін, показники ефективності використання ресурсів і т. п.);

· прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення. У такому варіанті виділяють два аспекти. Перший називають прогнозуванням наслідків прийнятих рішень. Другий аспект пов’язаний з безперервністю та календарним характером планування і прогнозування. Процес планування починається ще до початку втілення планових заходів, але в межах попереднього планового періоду. Для цього здійснюється прогноз очікуваного виконання плану. Наприклад, згідно із законом про бюджетну систему України, бюджетна резолюція, яка містить основні напрями бюджетної політики на наступний рік і «задає тон» усім наступним етапам бюджетного процесу, розробляється до 15 червня поточного бюджетного року. Але, щоб сформувати продуману бюджетну політику на наступний рік, необхідно мати прогноз очікуваного виконання бюджету за поточний рік.

Прогнозування і планування можуть існувати окремо одне від одного. Це зумовлено тим, що існують об’єкти, які не підлягають плануванню, але можуть бути об’єктами прогнозування. До таких належать, наприклад, політичні, демографічні процеси, творчість у сфері науки, мистецтва і т. п. За допомогою управлінських рішень можна здійснювати лише непрямий вплив на такі процеси та явища.

Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) — це однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки директивності та індикативності.

Прогнози мають альтернативний характер. При цьому визначення альтернатив розвитку є одним з результатів прогнозування. Процес розробки плану (програми) теж повинен мати варіантний характер, але, на відміну від прогнозу, план (програма) — це вже вибраний варіант розвитку, який підлягає практичній реалізації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність соціально-економічної стратегії країни.	\|	Принципи та методи економічного прогнозування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.