Основні компоненти технопарків та їх функції.

Велике різноманіття парків розподіляється за чотирма категоріями.

Сучасні інноваційні структури

I. Регіон науки- великий науково-виробничий комплекс із розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування, що охоплює значну територію, межі якої приблизно співпадають з адміністративними . межами підрозділу типу району чи округу. Тобто, це район чи округ, в економіці якого головну роль відіграють дослідні центри, що розробляють нові технології, і виробництва, засновані на застосуванні цих нових технологій.

II. Технополіс- науково-виробничий комплекс із розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування, що охоплює територію окремого міста. Тобто, місто, в економіці якого головну роль відіграють дослідні центри, що розробляють нові технології, і виробництва, що ці технології використовують.

III. Науковий (технологічний) парк- науково-виробничий (як правило, територіальний) комплекс, до якого входить дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми. Однак сучасні засоби комунікації, в т. ч. Інтернет, Е-mail тощо, дозволяють об'єднати просторово розрізнені елементи технопарку в одне ціле, не збираючи їх територіальне, тому можна очікувати появи "віртуальних" об'єднань як самостійних і впливових сегментів.

IV. Інкубатор- інноваційна структура, де на обмежений термін розташовуються створювані малі фірми-клієнти. Інкубатори часто називають інноваційними центрами, які здебільшого створюються як один із компонентів наукового парку, його початковий ступінь. Вони можуть бути як частиною технонарку, так й існувати окремо.

Основними компонентами парку є:

територія та будівлі;

науково-дослідний центр із його кадровим та науковим потенціалом;

промислові підприємства та фірми, то перетворюють науковий потенціал дослідного центру в ринкову продукцію;

адміністративно-управлінська структура, то забезпечує функціонування всього комплексу як єдиного цілого;

заклади інфраструктури підтримки - виробничої та побутової.

При створенні наукового (технологічного) парку в ролі дослідного центру можуть бути:

вищий навчальний заклад (університет),

державна лабораторія чи інститут,

науково-дослідний підрозділ організацій державного чи приватною сектора.

Найпоширеніший на Заході варіант пов'язаний з університетами, де крупні вищі школи традиційно є не лише навчальними закладами, але й провідними центрами фундаментальної та прикладної науки.

Держава - одна із найбільш впливових дійових осіб у всіх аспектах створення та розвитку наукових парків, хоча в більшості країн вона не є безпосереднім ініціатором і учасником того чи іншого конкретного паркового комплексу (виняток - уряд Японії з його програмою технополісів). Скажімо, у Великобританії більше половини наукових парків побудовані так званими агентствами розвитку (Development agencies) - державними організаціями, створеними для надання допомоги сільськогосподарським районам та районам із високим рівнем безробіття в організації сучасної промислової бази (такі агентства є у США, Шотландії, Уельсі, Північній Ірландії). А перші інкубатори в Сполучених Штатах Америки взагалі фінансувалися Національним науковим фондом. До того ж, крім допомоги паркам, уряд надає пільги і субсидії їх клієнтам на індивідуальній основі як малим наукоємним фірмам.

На інноваційні процеси в Україні негативно впливає кризовий стан науки. Якщо в розвинутих країнах на науку витрачається 2-4,5% валового внутрішнього продукту, то в Україні при узаконеному фінансуванні 1% практичні обсяги фінансування у 1999-2000 роках склали 0,4%.

Технологічний парк України -це здебільшого комплекс підприємств та організацій з визначеними науково-технічними напрямками. Комплекс об'єднує дослідження, розробки та виробництво і на основі розвинутої підприємницької діяльності забезпечує реалізацію високих технологій, виробництво конкурентоспроможної продукції.

Матеріальною базою інноваційної структури є велика наукова організація і територія з розвинутою науковою, виробничою, господарською та соціальною інфраструктурою, об'єкти якої зорієнтовані на розробку і впровадження нових технологій, машин, матеріалів.

Технологічні парки, згідно із українським законодавством, можуть створюватися як із створенням юридичної особи (вид А), гак і без створення юридичної особи (вид Б) на основі угоди про спільну діяльність.

Парки можуть мати визначену територію, на якій розташовані організації, підприємства та будівлі різноманітного функціонального призначення, об'єднувати декілька фірм, малих підприємств, котрим надаються інформаційні, комунікаційні, рекламні, господарські та інші послуги на пільгових основах, але в умовах нинішніх комунікаційних можливостей парки можуть і не обмежуватися визначеною площею. Виробничі та комерційні відносини між фірмами та підприємствами парку будуються на особливих умовах, що визначаються Статутом або колективним установчим договором. Вибираються ці форми, виходячи із базисною напрямку діяльності парку.

Одна з відмінностей технопарків від інших організацій та підприємств у тому, що до складу органу господарського управління та розвитку І П входять базова чи головна організація та Науково-технічна рада. Головна організація повинна мати належний науковий рівень у питаннях базових технологій, організації виробництва, ринкової кон'юнктури кінцевої продукції. Директор головної організації є одночасно генеральним директором чи президентом ТП.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Створення інфраструктури інноваційної діяльності	\|	Умови створення та завдання українських технопарків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.