• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ознаки закону

1. Закон видається тільки вищими представницькими органами дер­жавної влади (законодавчою владою) або приймається шляхом без­посереднього народного голосування (референдумом).

2. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини в економіч­ній, політичній, соціальній, культурній і інших сферах життя су­спільства.

3. Закон має вищу юридичну силу, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів: усі інші правові акти мають відповідати розпорядженням закону; закон змінюється або відмі­няється тільки законами; закон знаходиться в сфері конституцій­ного нагляду.

4. Закон — це акт, прийнятий в особливому порядку. Процедура прийняття законів має ряд самостійних стадій (етапів) і організа­ційно-технічних дій з прийняття законопроекту.

Види законів:

- Основний Закон (Конституція);

- конституційні закони;

- звичайні закони.

Конституція - закріплює основи цивільного суспільства і держави, правової системи і правового статусу громадян, державно-територіальний устрій, організацію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Конституція є гарантом демократії (свободи і справедливості). Кон­ституція — закон прямої дії: всі органи, посадові особи і громадяни при розгляді правових суперечок і конкретних справ можуть посилатися на ворми Конституції. Приймається Конституція більшістю складу законо­давчого органу.

В Україні прийняття законів є виключно компетенцією Верховної Ради України. Законотворчий процес регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, іншими законодавчими актами. Охорона Конституції забезпечується Конституційним Судом України.

Конституційні закони України - вносять зміни і доповнення до Кон­ституції і становлять основу правової системи, приймаються 2/3 голосів від загальної кількості депутатів представницького органу.

Звичайні закони — це нормативні акти, що прийняті простою біль­шістю голосів депутатів і встановлюють засади регулювання в певній сфері суспільних відносин.

Розрізняють також закони як систематизовані акти (у формі кодек­сів, Основ законодавства) і закони, прийняті з окремих питань.

Усі інші нормативні акти приймаються на основі і на виконання законів і тому називаються підзаконними. Найбільш важливими під-законними нормативними актами є: укази Президента України; поста­нови Кабінету Міністрів України; накази міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади, прийняті в межах їх компетенції; рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади тощо.

Підзаконний нормативно-правовий акт – це документ компетентного органу держави, що приймається в межах його повноважень на основі та відповідно до закону.

Крім нормативно-правових актів, є також акти індивідуально-правові. Порівняємо два правових акти. З одного боку, Земельний кодекс України, що регулює, зокрема, порядок надання земельних ділянок, і рішення Київської міської ради про надання земельних ділянок підприємствам для будівництва.

Систематизація нормативно-правових актів — це упорядкування діючих нормати­вно-правових актів, приведення юридичних норм до єдиної, узгодженої системи.

Систематизація здійснюється з метою усу­нення протиріч між нормативними актами, скасування тих, що припинили свою дію, забезпечення доступності за­конодавства для всіх громадян і організацій.

Систематизація законодавства здійснюєтьсядвома основними спосо­бами: кодифікацією та інкорпорацією.

Кодифікація — це спосіб систематизації законодавства, заснований на змістовній переробці і узгодженні певної групи юридичних норм, по­в'язаних загальним предметом регулювання, і об'єднанні їх в єдиному новому нормативно-правовому акті. Така систематизація завжди має правотворчий і тому офіційний хара­ктер.

Види кодифікації: а) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеціальна; б) за формою вираження — основи законодавст­ва, кодекси, статути, закони, положення тощо.

Найбільш відомий кодифікаційний акт — кодекс — єдиний зако­нодавчий акт, що забезпечує детальне правове регулювання певної сфе­ри суспільних відносин. Наявність кодексів — характерна риса більшо­сті галузей права.

Статути, положення — традиційна форма кодифікаційних актів, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів.

Інкорпорація — це спосіб систематизації законодавства, який за­снований на зовнішньому упорядкуванні виданих нормативних актів без зміни їх змісту і результатом якого є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному порядку, за предметною ознакою тощо.

Види інкорпорації: а) за юридичним значенням — офіційна (під­готовка і видання збірників правотворчими органами), неофіційна (підготовка збірників організаціями і особами); б) за обсягом —загаль­на, галузева, міжгалузева і спеціальна (по окремих інсти­тутах галузі); в) за критерієм об'єднання — предметна (за предме­том регулювання), хронологічна (за датами прийняття), суб'єктна (в залежності від органу, що видав корпоративні акти).

Своєрідний вид інкорпорації — консолідація, коли розрізнені акти з одного питання об'єднуються в єдиний новий акт, що приймається відповідним органом. У консолідованих актах нормативні розпоряджен­ня розміщуються в логічній послідовності і зазнають редакційної оброб­ки, хоч зміни не вносяться. Консолідацію іноді вважають третім самостійним видом систематиза­ції нормативно-правових актів.

6. Правовідносини: поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст.

З правом пов'язаний цілий ряд понять, що широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць посідає поняття право­відносин.

Правовідносини– це врегульовані нормою права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, які забезпечуються державою.

Правовідносини відіграють величезну роль у нашому житті. Саме че­рез них виявляється головне призначення права — регулювати, упоряд­ковувати суспільні відносини.

Структура правовідносин — це сукуп­ність елементів, що їх складають: суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин, зміст правовідносин.

Суб'єкти правовідносин — це їх учасни­ки (сторони), які відповідно до законодав­ства можуть виступати як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

До них належать громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (індивідуальні суб'єкти); державні організації, су­спільні об'єднання, приватні фірми тощо; колективні суб'єкти; ор­гани держави.

Учасники правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю (пра­воздатністю та дієздатністю).

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права і обов’язки.

Вона визначається за всіма громадянами незалежно від будь-яких обставин із моменту їх народження та припиняється через їх, смерть. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.

Правоздатність – це ще не права, а можливість їх мати.

Правоздатність – здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і обов'язки. Вона виникає у момент народження і припиняється смертю.

Для участі особи у цивільно-правових відносинах наявності в неї правоздатності замало. Для цього необхідна цивільна дієздатність.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виникає вона в повному об'ємі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років.

Дієздатність — здатність індивіда своїми діями здійснювати пра­ва і обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязііз настанням пов­ноліття, тобто з досягненням 18 років. До досягнення цього віку грома­дяни володіють частковою (до 14р.), неповною (до 18р.) дієздатністю.

Дієздатність = права + обов’язок + відповідальність

Таблиця “Дієздатність”

Повна цивільна дієздатність дає право брати участь у всіх цивільно-правових від­но­синах. Її мають особи з 18-річного віку (повноліття), із моменту одруження до на­стан­ня 18 років, може надаватися фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років та:

- працює за трудовим договором,

- записана матір´ю або батьком дитини,

- бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків або осіб, які їх замінюють, у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Суд може обмежити цивільну дієздатність, якщо особа:

- страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними;

- зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім´ю у скрутне становище;

Особа, яка має обмежену цивільну дієздатність може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Ті ж правочини, які виходять за межі дрібних побутових, (розпорядження майном, отримання зарплати, пенсії або інших видів доходів та розпорядження ними) можуть вчинятися лише за згодою піклувальника.

Обмеженість може мати тимчасовий характер.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, за шкоду, що завдано нею іншій особі.

Суд може визнати фізичну особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.

Над недієздатною особою встановлюється опіка.

Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-який правочин.

Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе опікун.

Регулювання цивільних відносин передбачає участь у них фізичної особи. Але можливе виникнення таких ситуацій, коли тривалий час немає відомостей про громадянина за місцем його постійного проживання. У таких випадках виникає необхідність спочатку оголосити особу безвісно відсутньою, а потім і померлою.

Законом передбачено поступове набуття неповнолітніми дієздатності. Адже зрозуміло, що наділити неповнолітнього повним обсягом цивільної дієздатності неможливо.

Малолітні особи до 14-річного віку мають право:

- учиняти лише дрібні побутові правочини, тобто правочини, які задовольняють побутові потреби особи і стосуються предметів, які мають невисоку вартість і відповідають її фізичному, духовному і соціальному розвитку (наприклад, повсякденні продукти харчування, шкільне приладдя…)

- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом.

Від їх імені правочини укладають батьки (усиновителі) або опікун.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років включає правочини малолітньої особи, а також:

- право самостійно розпоряджатися своєю зарплатою або стипендією,

- здійснювати авторські або винахідницькі права;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб;

- самостійно вносити гроші на банківський рахунок, та розпоряджатися ним.

- право укладати інші правочини за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

За наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітнього самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та іншим доходом або позбавити цього права (наприклад, неповнолітній використовує усі кошти на придбання компакт-дисків…)

Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, заподіяну іншим особам.

Окремий порядок встановлений законом щодо розпорядження неповнолітніми своїми батьківськими вкладами. Якщо сам неповнолітній вніс вклад на своє ім’я, то розпоряджається ним самостійно. Якщо вклад на ім’я неповнолітнього вносить інша особа, то після 14-річного віку розпоряджається сам неповнолітній, але за згодою батьків або законних представників. До досягнення малолітнім 14-річного віку розпоряджатися вкладом у його інтересах можуть батьки або інші законні представники.

Об'єкти правовідносин — це те, на що спрямовані суб'єктивні пра­ва і юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, те,з приводу чого ви­никають правовідносини.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

— речі (предмети матеріального світу);

— поведінка (дія, бездіяльність, а також їх результати);

— продукти духовної творчості (твори науки, літератури, мистецтва і тощо);

— особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність).

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
3. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
4. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
5. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз однієї ознаки
8. Аналогія закону як форма усунення прогалин у законодавстві.
9. Атрибутивні ознаки і властивості культури
10. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
11. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
12. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Переглядів: 1606