Посада та її різновиди. Види посадових повноважень

Будучи одною з форм поділу праці, посада виконує роль первинної універсальної форми організації людей в усіх державних, громадських чи приватних структурах. Посада є найменшим первинним елементом, який визначає зміст службової діяльності. На відміну від професії чи спеціальності вона не залежить від конкретної особи і до її заміщення може існувати самостійно, що дозволяє виділяти вакантні (вільні) і зайняті посади. Посада забезпечує організованість діяльності і упорядкованість відносин, які виникають у процесі виконання завдань служби.

Доцільним є виділення двох видів посад.

По-перше, посади, що, як правило, заміщуються за конкурсом, які доцільно було б віднести до професійної державної служби, або, інакше кажучи, служби чиновників. У свою чергу професійна державна служба має охоплювати: а) адміністративну службу (службу в державних органах, їх апараті, місцевих органах самоврядування); б) спеціалізовану службу (судові органи, органи прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки, митні тощо); в) цивільну службу (медичні, наукові, навчальні та інші державні установи).

По-друге, посади, які обіймаються шляхом виборів, призначення чи зарахування слід було б віднести, умовно кажучи, до позапрофесійної державної служби, або служби за договором (контрактом). У позапрофесійну державну службу доцільно включити: а) політичні посади; б) посади патронатної служби; в) допоміжні (обслуговуючі) посади.

Також виділяють такі типи посад: державні посади; патронатні посади; адміністративні посади; посади технічного та обслуговуючого персоналу (останні не належать до державної служби з причини відсутності владних, організаційно-розпорядчих і консультаційно-дорадчих повноважень).

В адміністративному праві склалося два основні підходи щодо поняття посади – організаційний і функціональний.

Організаційний підхід полягає у визначенні посади як первинного структурного елементу державного органу, який утворюється у нормативному порядку.

Функціональний підхід до розуміння поняття посади полягає у тому, що вона розглядається як комплекс службових обов’язків і прав та напрямків діяльності службовця, який її займає. Вважаємо, що лише комплексне дослідження обох підходів дає можливість з’ясувати сутність і роль посади у службовій діяльності, так як, з одного боку, посада є первинним, відокремленим елементом організаційної структури, з іншого – сукупністю службових обов’язків і прав.

Таким чином, посаду необхідно розглядати як: частину органу, підприємства, установи, організації; певну частину компетенції відповідного органу, тобто частину його функцій; правовий стан, тобто вона створюється та ліквідовується у розпорядчому порядку правовими актами компетентних органів (посадових осіб); елемент (складову частину) штатного розкладу; сукупність елементів правового статусу посадової особи (права, обов’язки, обмеження, гарантії, відповідальність); службове місце працівника.

До ознак посади державної служби можна віднести:

1) посада є основною та первинною ланкою державного органу чи його структурного підрозділу;

2) кожна посада створюється у розпорядчому порядку, закріплюється нормативно-правовим актом і є однією з основних категорій державної служби, державно-службових відносин;

3) посада є частиною компетенції відповідного органу;

4) посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правове положення;

5) від посади залежить обсяг, форми та методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює;

6) посада забезпечує оформлення організаційно-правового положення службовців, за її допомогою закріплюються їх службові функції, ступінь участі у виконавчій діяльності, взаємозв’язок з роботою інших службовців і всього органу в цілому.

За допомогою посади визначається: по-перше, соціальний статус посадової особи (тобто це порівняння певної посади з вищими, нижчими і рівними посадами як одного і того ж органу, так і інших органів, які належать до одного або різних відомств); по-друге, організаційний статус посадової особи (тобто місце посади в структурі того чи іншого органу); по-третє, правовий статус посадової особи (права, обов’язки, обмеження, гарантії та відповідальність).

Посадові повноваження повинні включати:

- права, необхідні для виконання наказаних робіт;

- відповідальність за використання цих прав (відповідальність не може бути делегована в принципі, тому керівник у будь-якому випадку відповідальний перед вищестоящим керівництвом за все, що відбувається в його колективі);

- перелік обов`язкових координаційних комунікаційних зв`язків.

Пропонується розрізняти два види повноважень: лінійні і штабні.

Лінійні повноваження— це повноваження, передаванні безпосередньо від начальника до підлеглому і далі до іншого підлеглого. Таким чином, лінійні повноваження створюють ієрархію управління в організації, звану ланцюгом команд.

Штабні повноваження — це право радити або допомагати керівникам, наділеним лінійними повноваженнями. У свою чергу, вони підрозділяються на чотири групи:

- рекомендаційні повноваження (є найбільш обмеженими і зводяться в основному до консультування лінійного керівництва);

- обов`язкові узгодження (забезпечують розширення рекомендаційних повноважень);

- паралельні повноваження (подальше розширення штабних повноважень і дають право відхиляти окремі вирішення лінійного керівництва);

- функціональні повноваження (надання штабному апарату права не тільки пропонувати, але і здійснювати певні дії, що управляють, в межах своєї функції).

Для реалізації штабних функцій і повноважень в організаціях формують спеціальний штабний (адміністративний) апарат.

Основними нормативними документами, що містять систему розподілу повноважень на підприємстві, є положення про підрозділи і посадові інструкції.

Класифікація функцій і повноважень дозволяє глибше вникнути в роботу підрозділів, охопити всі сторони їх діяльності, уніфікувати процес розробки.

Зовнішні функції і обов`язки виявляються у взаємодії з виробництвом, суміжними службами, зовнішнім середовищем, внутрішні — всередині підрозділу. Спеціальні функції і обов`язки характерні тільки для роботи даного підрозділу, а загальні — для всіх або більшості підрозділів. Рутинні функції і обов`язки повторюються періодично і виконуються за незмінною технологією, творчі — завжди по-новому.

Кожному виду функцій відповідає свій метод планування, контролю, стимулювання. Роботи по стабільних рутинних функціях і обов`язках, у яких постійні вхідні і вихідні форми документів і терміни виконання, не вписуються в плани відділу. Підставою для їх виконання є положення про підрозділи або посадові інструкції, куди вони вписуються в конкретній формі.
Внутрішні функції переважно контролюються безпосереднім керівником, що стоїть ступенем вище по ієрархічних сходах, а зовнішні — виробничими і функціональними службами, для яких виконуються роботи або які є наступною ланкою в послідовності проходження цих робіт. Творчі функції вимагають більше уваги, зусиль, кваліфікації, знань, енергії, забезпечують розвиток і конкурентоспроможність організації і тому вище оплачуються і стимулюються.
В цілому класифікаційна впорядкованість дозволяє логічно розміряти всі функції, визначити об`єктивну роль кожній в процесі управління, знайти раціональний метод її планування і контролю і завдяки цьому підвищити організуючу роль положень і інструкцій в системі управління.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду	\|	Делегування повноважень підлеглим. Переваги та ризики, пов’язані з передачею повноважень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.