Правопорушення: поняття, склад, види.

Правопорушення–це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке є суспільно шкідливим або небезпечним для суспільних відносин, що охороняються правом.

Отже, ознаками правопорушення є:

1) суспільна небезпечність діяння, що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує їх спричиненням;

2) протиправність діяння;

3) винність і деліктоздатність особи, що скоїла правопорушення.

Для того, щоб конкретне діяння було визнано правопорушенням, воно повинно мати вказані у законі ознаки, сукупність яких називають складом правопорушення. Склад правопорушення включає в себе такі елементи:

1) об’єкт – це суспільні відносини (матеріальні або нематеріальні блага), що охороняються правом і на які посягає дане правопорушення;

2) об’єктивна сторона – це протиправне діяння (дія як активна форма, бездіяльність як пасивна форма), його шкідливий або суспільно небезпечний результат, причинний зв’язок між діянням і результатом; ознаками об’єктивної сторони виступають дія або бездіяльність, суспільно небезпечні або шкідливі наслідки, причинний зв’язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини й обстановка скоєння правопорушення;

3) суб’єкт – це дієздатна особа, яка скоїла правопорушення (суб’єктами ряду правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи, але і державні та громадські організації й органи);

4) суб’єктивна сторона – це внутрішнє психічне ставлення суб’єкта до вчиненого правопорушення та його наслідків. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив, мета правопорушника.

Вина – це психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Умисел характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний чи шкідливий характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні чи шкідливі наслідки і бажає (прямий умисел) чи свідомо допускає (непрямий умисел) їх настання. В теорії права умисел поділяють на завчасно обдуманий, такий, що виник раптово, неконкретизований.

Необережність має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних чи шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (протиправна самовпевненість) або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча могла і повинна була їх передбачити (протиправна недбалість). У теорії права розрізняють і змішану вину, коли особа відносно суспільно небезпечного діяння має умисел, а відносно суспільно небезпечних наслідків – необережність.

Мотив – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи (формують спрямованість волі) і спонукають її до скоєння правопорушення.

Мета – це уявлення особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Правопорушення залежно від ступеня їх суспільної небезпеки поділяються на: проступки, які є суспільно шкідливими (адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові), і злочини – суспільно небезпечні, протиправні, винні, карані діяння, що посягають на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, структура, види правовідносин. Юридичні факти.	\|	Конституція: поняття, види, місце в системі законодавства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.