• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, структура, види правовідносин. Юридичні факти.

Правовідносини–це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою. Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єкти правовідносин – це учасники (сторони) правовідносин, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки. До їх числа можуть належати:

1) фізичні та юридичні особи;

2) державні та громадські організації;

3) різні спільноти (трудовий колектив, населення регіону, нація, народ).

Фізичні особи як суб’єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства. Їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальних суб’єктів.

Юридичними особами визнаються організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, бути позивачами і відповідачами у загальному, господарському чи третейському суді.

Суб’єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов’язків.

Правосуб’єктність державних і громадських організацій знаходить свій прояв у компетенції їх органів,тобто у сукупності передбачених юридичними нормами прав і обов’язків, які надаються їм для виконання певних функцій.

Правосуб’єктність фізичних осіб складається з таких елементів:

1) правоздатність–це здатність суб’єкта бути носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (виникає у людини з моменту народження і припиняється зі смертю);

2) дієздатність–це здатність суб’єкта своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки (залежно від об’єму розрізняють повну, часткову і обмежену дієздатність);

3) деліктоздатність–здатність суб’єкта самостійно нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення (іноді її розглядають як аспект дієздатності).

Об’єкти правовідносин – це соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини.

Об’єктами конкретних правовідносин можуть бути:

1) засоби виробництва (підприємства, устаткування, інструменти та ін.);

2) предмети вжитку (продукти харчування, одяг та ін.);

3) гроші та цінні папери;

4) продукти інтелектуальної творчості (твори літератури, мистецтва та ін.);

5) особисті немайнові блага (здоров’я, ім’я, честь, гідність та ін.);

6) дії суб’єктів правовідносин (офіційне звинувачення у вчиненні злочину);

7) результати діяльності суб’єктів правовідносин (виконані роботи, надані послуги);

8) стан природних об’єктів (екологічна чистота повітря, води тощо).

Правовідносини поєднують фактичні суспільні відносини та юридичні норми, тому розрізняють їх юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин–це зафіксовані у нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин (відбиває ідеальну картину правовідносин – те, якими відносини повинні бути з точки зору права).

Фактичний зміст правовідносин–це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків (показує, в якій мірі передбачені правовими нормами права і обов’язки знайшли своє втілення у реальній дійсності).

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

1) діяти відповідно до свого бажання;

2) вимагати певних дій від зобов’язаної сторони;

3) користуватися соціальним благом, що закріплене нормою права;

4) звертатися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Зміст юридичних обов’язків полягає в необхідності:

1) здійснювати певні дії;

2) утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб;

3) вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб;

4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Залежно від тих чи інших критеріїв правовідносини поділяють на такі види:

1) за предметом правового регулювання (конституційні, цивільні та ін.);

2) залежно від кількості суб’єктів – прості (між двома суб’єктами) та складні (між трьома і більше суб’єктами);

3) за дією в часі (довготривалі, короткотривалі);

4) залежно від функціонального призначення – регулятивні (виникають як результат правомірних дій суб’єктів) та охоронні (виникають як реакція держави на протиправні дії суб’єктів);

5) за методом правового регулювання – договірні (для їх виникнення необхідна згода обох сторін) та керувальні (достатньо волевиявлення однієї сторони);

6) за змістом поведінки зобов’язаної сторони (пасивні, активні).

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Залежно від критеріїв юридичні факти поділяють на такі види:

1) за юридичними наслідками – правоутворюючі (на їх підставіу суб’єктів виникають певні права і обов’язки), правозмінюючі, правоприпиняючі;

2) за складом – прості (складаються з однієї обставини, наявності якої достатньо для настання конкретних юридичних наслідків) та складні (складаються з кількох конкретних фактів);

3) за характером дії – одноразової дії(договір дарування) та безперервної дії(перебування у шлюбі);

4) залежно від наявності волі суб’єктів – події (відбуваються незалежно від волі суб’єкта) та дії (відбуваються з волі суб’єктів);

5) дії як юридичні факти бувають – правомірні (відповідають приписам правових норм) та протиправні (суперечать приписам норм права);

6) правомірні дії поділяють на юридичні акти (дії, які спеціально вчиняються з метою досягнення конкретних юридичних наслідків) та юридичні вчинки (дії, що не мали на меті досягнення будь-яких юридичних наслідків, але викликають їх в силу приписів норм права).

Специфічним юридичним фактом є правова презумпція – закріплене в законодавстві припущення про наявність чи відсутність певних юридичних фактів. Вони поділяються на два види: презумпції, які не можуть бути спростовані (наприклад, презумпція недієздатності душевнохворої людини не підлягає сумнівам і не потребує доведення) та презумпції, які можуть бути спростовані (наприклад, презумпція невинності у вчиненні злочину має юридичне значення до того моменту, коли у встановленому законом порядку не буде доведене інше).

Читайте також:

1. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
2. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
3. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
4. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
5. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
7. Бібліографія, поняття, види, методи
8. Будівельні роботи. Поняття. Підготовчі роботи. Поняття, особливості виконання.
9. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
10. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
11. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
12. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.

Переглядів: 854