Регулювання міжнародно-правових відносин

Міжнародно-правове регулювання є різновидом соціального управління, що являє собою владний вплив держав на свої взаємини за допомогою міжнародного права.

Система міжнародних відносин функціонує на принципах саморегуляції та самоврядування, заснованих на об'єктивних соціально-економічних закономірностях. Головним джерелом діючої сили міжнародного правового регулювання є взаємодія держав як носіїв суверенітету та абсолютної внутрішньої влади. Основними засобами, що використовуються в управлінні системою міжнародних відносин, є політичні, економічні, юридичні, ідеологічні і, в ряді випадків релігійні заходи впливу. Однак найістотнішу роль у регулюванні міждержавних відносин відіграють юридичні способи, бо вони найбільш формалізовані й конкретні, а також відрізняються визначеністю змісту й обов'язковою силою.

Механізм міжнародно-правового регулювання являє собою сукупність міжнародно-правових засобів і способів, за допомогою яких здійснюється регулюючий вплив права на міжнародні відносини. Складається цей механізм із ряду елементів:

1) міжнародно-правова норма, що здійснює первинне регулювання міжнародних відносин, чітко встановлюючи і регламентуючи характер міждержавних зв'язків, обставини їхнього виникнення і розвитку;

2)міжнародно-правові відносини, що за своїм змістом відрізняються від міжнародних відносин і характеризуються на підставі норм міжнародного права зв'язком, що виникає між суб'єктами, який породжує наявність взаємних прав і обов'язків ;

3)міжнародно-правова свідомість - сукупність ідей та уявлень про необхідність існування міжнародного порядку, які розділяють суб'єкти міжнародних правовідносин як загалом, так і кожний окремо.

Міжнародний правопорядок - це реально існуюча система міжнародних відносин, що виникають, розвиваються і діють на підставі та відповідно до норм міжнародного права, яке покликане додати міжнародному співтовариству структурну стабільність на основі визначених цілей і принципів. Міжнародний правопорядок тісно пов'язаний з правовою безпекою, тобто фактичною впевненістю кожного учасника міжнародних відносин, незалежно від їхнього статусу, про те, що йому забезпечений захист його прав і законних інтересів.

Міжнародна законність становить механізм функціонування міжнародних відносин, що характеризується добровільним і сумлінним виконанням обов'язків з міжнародного права всіма учасниками міжнародно-правових відносин. Юридичним змістом законності є факт визнання юридичної чинності міжнародно-правових норм. Таким чином, існує тісний взаємозв'язок міжнародного правопорядку та міжнародної законності, оскільки міжнародний правопорядок може існувати тільки в умовах законності.

Для виявлення фактів міжнародних правопорушень у системі міжнародного права існує контроль - упорядкований процес аналізу інформації учасниками міжнародних відносин, метою якого є визначення відповідності суб'єктів приписання міжнародних норм. Причому залежно від способів і суб'єктів здійснення розрізняють національний і міжнародний контроль.

Залежно від ступеня міжнародної небезпеки правопорушення підрозділяються на:

1) міжнародні злочини - правопорушення, що становлять особливу небезпеку і тяжкі наслідки для міжнародного співтовариства в цілому або для прав і свобод кожної людини окремо (агресія, рабство, геноцид і т.п.);

2) міжнародні делікти - категорія міжнародних правопорушень, що є менш небезпечними, ніж міжнародні злочини, і, як правило, характеризуються обмеженим колом учасників порушених правовідносин (потерпілий - правопорушник).

Правопорушення є підставою для міжнародної правової відповідальності - заходів, застосовуваних до порушника норм міжнародного права, що полягають в покладанні на нього обов'язку негайно припинити протиправні дії, ліквідувати або компенсувати наслідки правопорушення і спонукають його не здійснювати протиправну поведінку надалі. Розрізняють первинну й вторинну відповідальності. Первинна відповідальність полягає в обов'язку припинити правопорушення і відновити порушене право, а вторинна є підставою для легітимного застосування санкцій або контрзаходів у разі невиконання законних вимог потерпілого або інших осіб.

Санкції - різновид примусу як відповідна реакція на правопорушення, що може застосовуватися тільки міжнародними організаціями в межах їхньої компетенції (розрив дипломатичних і економічних відносин, блокада торгових операцій і т.п.).

Контрзаходи являють собою відповідну реакцію на правопорушення з боку держави, чиї права й законні інтереси порушені. До контрзаходів відносяться реторсії і репресалії.

Реторсія —акція, застосовувана однією державою відповідно до іншої, з метою припинення недоброзичливих, несправедливих дискримінаційних дій останньої, які не є правопорушеннями (певні обмеження статусу іноземців - громадян цієї країни, відкликання посла і т.п.).

Репресалія - відповідні дії держави, права якої порушені, стосовно порушника, з метою припинення протиправних дій і виконання ним зобов'язань, що виникли внаслідок правопорушення (затримка рибальського судна за незаконний вилов риби, накладення арешту на майно або його конфіскація та ін.). Необхідною умовою легітимного застосування репресалій є їхня узгодженість із зробленим правопорушенням і його негативними наслідками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План лекції	\|	План лекції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.