• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Початок постембріонального розвитку

Питання:

1. Характеристика раннього постнатального онтогенезу. Стадія новонародженості, її значення.

2. Стадія молочного харчування, її особливості.

3. Поняття і загальна характеристика процесу росту. Основні види порушень росту.

4. Поняття розвитку. Форми порушень розвитку.

5. Спрямування процесів росту і розвитку.

6. Нерівномірність росту і розвитку окремих органів, її причини.

Характеристика раннього постнатального онтогенезу. Стадія новонародженості, її значення. Після виходу організму з яйцевих оболонок починаєте постембріональний (постнатальний) розвиток.

Ранній постнатальний розвиток – це період життя особини, особливість якого полягає перш за все у більш чи менш вираженій нездатності нового організму забезпечити собі незалежне існування. Він певний час залежить від поживних речовин, що залишились у жовтку (птахи), або в організмі матері (гідра, асцидія до відшнурування), або від материнського молока (ссавці), від піклування й захисту батьків (ссавці, птахи, деякі риби, плазуни і амфібії).

Новонароджена дитина якийсь час пов'язана із плацентою, що перебуває в матці, за допомогою пупкового канатика. Акушер, що допомагає при пологах, звичайно перерізує канатик, попередньо наклавши на нього затиск, однак, якщо затиск не накладений, то пупкові кровоносні судини самі скорочуються, перериваючи кровообіг між немовлям і плацентою. Пупкові судини позбавлені іннервації, але просвіт їх швидко закривається в результаті скорочення м'язових стінок у відповідь на дію механічних, хімічних і температурних подразників зовнішнього середовища. Заростання пупкових судин відбувається протягом декількох тижнів, а функціонувати вони перестають уже через кілька хвилин після народження.

Глибокі й різкі зміни з боку серцево-судинної й дихальної систем відбуваються після народження. У той момент, коли рух крові по пупкових судинах припиняється, плацента перестає виконувати дихальну й видільну функції.

Перший вдих – необхідна умова початку постнатального життя. Подих стимулюється дією нестачі кисню й надлишку вуглекислоти в крові на дихальні центри головного мозку. Відбувається екстрена перебудова способу отримання кисню організмом. Новонароджений відчуває різкий холод (оскільки терморегуляційні властивості його дуже низькі), задишку, мружиться від вперше побаченого яскравого світла. Достатньо розвинена дитина робить перший вдих і від сукупності неприємних вражень починає плакати, тренуючи легені, голосові зв’язки, діафрагму і м'язи живота. Втрачають своє призначення пупкові судини і починає істотно змінюватись структура кровоносної системи і призначення окремих судин.

Протягом цього періоду кишечник немовляти має надзвичайну властивість – він здатний засвоювати молочні білки, не розщеплюючи їх. У тому числі й імуноглобуліни, що потрапляють в організм новонародженого з молозивом матері і служать його найпершим у житті імунітетом. З кожною годиною відносна кількість розщеплених білків молока до кількості нерозщеплених зростає, і протягом 24-72 годин сягає майже 100%. Розщеплені у шлунку імуноглобуліни вже не мають імунних властивостей, а служать лише джерелом амінокислот. Тому дуже важливо, щоб дитина мала можливість отримати якнайбільше молозива саме у перші дні свого постнатального життя.

Кишечник новонародженого в цей період також проходить відповідальний етап розвитку – він починає функціонувати, отримуючи основну масу поживних речовин шляхом їх всмоктування через стінку кишечнику (а не з пупкових судин, як це було до появи на світ), вчиться виконувати ковтальні рухи, перистальтичні, здійснювати акт дефекації, - словом, усе, що належить виконувати дорослому кишечнику.

Одночасність таких значних внутрішніх перебудов служить додатковим стрес-фактором, що і обумовлює певну складність перших хвилин і годин життя новонародженого організму.

Стадія молочного харчування, її особливості.Після завершення основної маси адаптивних змін у новонародженого, настає період молочного харчування (стадія немовляти). Початкова його стадія або ранній постнатальний онтогенез у тварин із прямим розвитком характеризується інтенсивним ростом органів і частин організму, установлення недефінітивних пропорцій тіла, переходом функціональних систем на режим дорослого організму. На відміну від стадії новонародженості, немовля не відчуває таких стресів, і тому подальші адаптивні зміни у його організмі відбувають дещо повільніше і більш плавно, хоча і не менш ефективно.

Основним продуктом харчування ссавців в цей період є молоко матері, або його замінники (які використовують, якщо немає можливості годувати дитину молоком матері або його недостатньо). Однак молоком харчування не обмежується. Особливість цієї стадії розвитку полягає у ознайомленні і поступовому засвоєнні нової їжі, як правило, рослинного походження (і лише у потомства хижих звірів – м'яса, початок вживання м'яса у дітей настає лише після їх звикання до рослинної їжі). Це призводить до зміни мікрофлори кишечнику, розвитку його тонкого відділу і до розвитку, наприклад, передшлунків у жуйних тварин.

Іще одна особливість – у цей період розвитку відбувається активне ознайомлення зі світом, виявлення властивостей оточуючих предметів (тверде-м’яке, рухливе-нерухливе, холодне-гаряче, можна – не можна, близько-далеко тощо) з одночасним поступовим оволодінням власним тілом – керуванню рухами кінцівок, голови і всього тіла, засвоєнням рівноваги і способів переміщення власного тіла у просторі, тобто повзання, стояння і ходіння.

Крім того, ріст немовляти призводить до поступової зміни пропорцій тіла дитини порівняно з новонародженим. Немовля активно набирає вагу і збільшує лінійні та об’ємні розміри. У новонародженого висота голови складає 1/4 довжини тулуба, у дитини 2-річного віку – 1/5, у 6 років – 1/6, у 12 років – 1/7 і у дорослої людини – 1/8. З віком ріст голови уповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється (в ембріональному періоді – навпаки, ріст голови випереджав ріст кінцівок). Завершення періоду молочного харчування виражено нечітко, і в основному вважається таким за умови сукупності таких ознак (на прикладі людини): маля почало ходити, кількість вживаного ним молока є незначною порівняно з кількістю їжі іншого походження, розміри голови відносно розмірів тіла дещо зменшилися (порівняно з пропорціями новонародженого).

Поняття і загальна характеристика процесу росту. Розглянемо більш докладно процес росту, що активно виражений в організмі протягом його онтогенезу до настання зрілості. Ріст проявляється у прогресивному збільшенні маси й розмірів організму. Хоча названі показники можуть змінюватися завдяки нагромадженню органічних речовин (ріст кістяка) або води (збільшення маси рослини), чи навіть жиру (при відгодівлі старих свиней). Отже, ростом слід називати сукупність кількісних змін, виражених у збільшенні лінійних та об'ємних розмірів насамперед внаслідок збільшення кількості і розмірів клітин, тобто накопичення органічної речовини перш за все білкової природи.

У безхребетних ріст нерідко обумовлюється збільшенням розмірів клітин, що супроводжується їх поліплоїдизацією. У такий спосіб ростуть личинки комах, деякі круглі хробаки. Більше розповсюджений проліферативний ріст, в основі якого лежить клітинний поділ. Якщо кожна з дочірніх клітин, що утворяться в результаті поділу, знову вступає в мітотичний цикл, число клітин зростає в геометричній прогресії.

Ситуація, близька до описаної, спостерігається в ембріональному й ранньому постнатальному періодах індивідуального розвитку.

В інших випадках одна з дочірніх клітин ділиться, а друга диференціюється, що дає лінійне наростання числа клітин. Це, наприклад, характерно для епідермісу шкіри. Проліферація тут присвячена до внутрішніх клітинних шарів епітеліального шару, що звідки диференціюються клітини змішаються в поверхневі шари, де роговіють і гинуть. У процесі індивідуального розвитку показники росту міняються. У багатьох тварин ріст прив’язаний до певних стадій онтогенезу. Такий тип росту називається обмеженим або визначеним. У період активного росту швидкість останнього пропорційна масі організму.

Однак, починаючи з певного етапу, швидкість росту, як правило, знижується. Монотонне зниження швидкості росту в людини переривається у віці 12-15 років, що відповідає періоду статевого дозрівання – пубертатний стрибок росту. Він виражається у різкому підвищенні темпів росту молодого організму (на фоні інтенсивного розвитку статевої системи). Як правило, більш яскраво цей вид росту виражений у хлопців, у дівчат він проходить дещо повільніше і з меншим кількісним результатом. За цієї причини чоловіки в середньому переважають у рості жінок, що зберігається протягом всього життя. Змінюються також і пропорції тіла: у юнаків розмір кінцівок відносно розмірів тіла стає більшим, ширина тазу звужується порівняно з дівчатами.

Взагалі, приріст більшою мірою виражений в ембріональних і слабко диференційованих тканинах. Так, у перші 10-12 діб після народження в морської свинки щодня приріст маси тіла становить 5%, починаючи з 18 діб - 4%, а з 45 діб - 1%. Тому ріст більшості організмів описується кривою s-подібної форми.

Існують організми (наприклад, риби), які ростуть протягом всього життя. Але й у цих тварин по досягненні статевозрілого стану швидкість росту зменшується. Такий тип росту називають необмеженим або невизначеним. Ріст цілого організму являє собою інтегральну величину й складається з безлічі окремих проявів росту. Просторова організація росту відрізняється складністю, але носить закономірний характер. Для кожної стадії онтогенезу можна виділити свої градієнти росту різних частин організму. Від її значною мірою залежать видові особливості форми організмів.

Основними формами порушення росту слід вважати гігантизм, карликовість і диспропорцію. Гігантизм виражається у пропорційному надмірному рості усього організму. У такої особини пропорції тіла не порушені, але його загальні розміри значно перевищують норму для даного виду. При карликовості також зберігається відносна пропорційність частин тіла, але його розміри значно поступаються нормальним. Диспропорція проявляється у відставанні або у випередженні розмірів якоїсь частини тіла порівняно з усіма іншими органами. При цьому сам організм, як правило, має розміри, що відповідають нормі даного виду особин, але якась частина (або кілька частин) тіла порушує пропорційність і гармонійність будови.

Поняття розвитку. Форми порушень розвитку.На відміну від росту, розвитком називають сукупність якісних змін організму, які виражаються у диференціації клітин організму, формуванні морфофункціональних відмінностей клітин різних тканин одна від одної, їх спеціалізації на певній функції та ускладненні їх (фізичний розвиток), а також оволодіння особиною певним комплексом навичок, вмінь і знань, за якими організм не поступається середньостатис-тичним представникам даного виду у певному віці (розумовий розвиток).

Усі порушення розвитку, як правило, торкаються і порушень росту, що доводить взаємопов’язаність цих процесів. Основні форми порушень поділяють на порушення в ембріональному і в постембріональному періоді.

Порушення нормального ходу ембріогенезу призводять до формування потвор або пороків розвитку, тобто до стійких відхилень у будові органів або всього організму, що призводить до функціональних порушень.

Пороки розвитку можна класифікувати за кількома системами:

1. За будовою та локалізацією органів:

- відсутність органа або його частини (аплазія), нетипова локалізація органу або групи клітин (гетеротопія, ектопія), відсутність каналу або отвору (атрезія);

- недорозвинення органів (гіпоплазія), зменшення маси тіла (гіпотрофія), непропорційне збільшення маси органу (гіпертрофія), порушення диференціювання тканин (гетероплазія), звуження каналу або отвору (стеноз).

2. За типом причини:

- пороки генетичної природи (мутаційні зміни спадкової інформації з негативними наслідками);

- екзогенні пороки (виникають у зв’язку з ушкоджуючою дією зовнішніх факторів на зародок);

- мультифакторні (сумісна дія несприятливих генетичних та екзогенних факторів).

3. За часом появи:

- первинні (виникають під дією вищевказаних факторів);

- вторинні (ускладнення первинних пороків, наприклад, водянка головного мозку є вторинним пороком і розви-

вається як ускладнення первинного пороку – атрезії водопроводу мозку.

Основними формами порушень розвитку у постембріональному періоді, вважають ембріоналізм, інфантилізм та неотенію. Ембріоналізм – порушення розвитку, при якому дитина (або молодняк тварин) має пропорції тіла, властиві ембріону. Причина, як правило, у недостатньому харчуванні матері під час вагітності.

Інфантилізм – форма порушення розвитку, при якій дорослий організм за пропорціями тіла нагадує дитячий. Причина – у постійній недогодівлі ростучих тварин (дитини).

Неотенія – форма порушення розвитку, у молодому організмі відбувається бурхливий розвиток статевої системи, при якому левова частка поживних речовин, отриманих організмом, іде на формування статевої системи за рахунок інших органів. При цьому також порушуються пропорції тіла – тварин стають «перебудованими», у них помітно відстають у розвитку м’язи і суглоби. Причиною можуть бути мутації, внаслідок яких метаболізм організму орієнтується на гіперрозвиток статевої системи, або занадто бідна годівля під час пубертатного скачка росту. Однак, у деяких організмів (наприклад, у деяких амфібій) здатність до ефективного розмноження на стадії личинки є варіантом норми.

Окрім основних форм порушень розвитку, існує велика кількість інших різновидів аномалій, що можуть бути викликані мутагенними факторами, хворобами, травмами тощо.

Спрямування процесів росту і розвитку. Два взаємопов’язані процеси, що відбуваються у організмі, мають на меті досягнення певної сукупності властивостей, що характерні для наступного етапу розвитку організму, що має назву репродуктивний.

Репродуктивний період – це етап у житті організму, під час якого відбувається розмноження, тобто народження організмом собі подібних особин (якщо організм жіночої статі або гермафродит) або донорство статевих клітин для запліднення організму самки (якщо організм чоловічої статі).

Мета репродуктивного періоду – народження якомога більшої кількості повноцінного потомства. Обов’язковою умовою для цього є набуття організмом певного рівня розвитку, що називається зрілість. Досягається цей стан при проходженні через ювенільний період і стадію статевого дозрівання.

Ювенільний (ювенальний) період – це період онтогенезу, що настає при закінченні стадії молочного харчування (у ссавців) і триває до початку стадії статевого дозрівання. Визначною особливістю для виділення його в окремий період є невисокий темп розвитку статевої системи організму, що росте, порівняно з іншими системами органів.

У людини ювенільний період триває з віку 1-1,5 роки до 8-9 років, коли розвиток статевої системи різко активізується, що зовні проявляється у накопиченні більш виразних рис статевої належності – певних змін пропорцій і форм тіла, поведінки, голосу тощо.

Поняття зрілості неоднакове для організмів різної статі. Хоча поняття статевої зрілості практично однакове – це стадія розвитку, коли в організмі відбувається виділення першої повноцінної статевої клітини. В залежності від видової належності організму вік настання статевої зрілості може бути кілька днів, тижнів (безхребетні тварини, примітивні хордові), місяців (деякі риби, амфібії, плазуни, птахи і ссавці) або років (деякі риби, амфібії, плазуни, птахи і ссавці). У людей цей період настає у віці 11-13 років. Найчастіше у цей час організм іще не готовий дати потомство, оскільки його активний розвиток продовжується і його власний організм потребує значної кількості поживних речовин протягом певного періоду для зміцнення і досягнення наступної стадії розвитку – фізіологічної зрілості (а людина – іще досягнення певного рівня освіти та ментального розвитку для можливості забезпечення правильного виховання, а також фінансового та соціального захисту потомства). На стадії фізіологічної зрілості її визначення для організмів чоловічої і жіночої особини відрізняється.

Фізіологічна зрілість для чоловічого організму – це стадія розвитку, при якій у ньому утворюється така кількість повноцінних статевих клітин, якої буде достатньо для природного запліднення жіночої яйцеклітини. Тобто, відсоток повноцінних сперміїв, за визначенням різних джерел, має бути не нижче 30-40%. У чоловіків ця стадія настає досить швидко – через 1-2 роки після настання статевої зрілості, а триває набагато довше, ніж у жіночого організму (відомі факти народження повноцінних немовлят у чоловіків досить похилого віку – старше 80 років).

Фізіологічна зрілість для жіночого організму – це стадія розвитку, при якій організм жінки здатен виносити і народити повноцінне потомство без шкоди для власного здоров’я. На попередній стадії розвитку імовірність народження потомства з патологіями, відставанням у рості і розвитку, летальний наслідок, значна шкода організму матері від ранніх вагітності і пологів (які підривають здоров’я організму, що не встиг зміцніти) дуже високі. При настанні фізіологічної зрілості імовірність таких наслідків набагато нижча і залежить вже від сукупності інших факторів, таких як: стан здоров’я батьківської пари перед заплідненням і жінки протягом вагітності, режим дня, поживність харчування жінки, благополуччя в сім’ї, досвід та відповідальність самої жінки та медперсоналу, що її обслуговує, тощо.

Крім того, жіночий організм набуває фізіологічної зрілості пізніше за чоловічий, у людей у віці 17-18 років, а втрачає здатність до репродукції набагато раніше – у віці 50-60 років, причому у жінок цей момент визначити неважко через прояв такого фізіологічного процесу, як менопауза.

Нерівномірність росту і розвитку окремих органів, її причини.Характерною особливістю процесу росту молодого організму є його нерівномірність та хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким його уповільненням. У людини можна відмітити три періоди розбіжностей у співвідношеннях довжини і ширини тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 14 років та від 14 до дорослого стану. Якщо у ювенільному періоді загальний ріст збільшується переважно за рахунок росту ніг, то у пубертатному періоді – за рахунок росту тулуба.

При численних графічних дослідженнях встановлено, що криві росту окремих частин тіла, а також багатьох органів в основному співпадають з кривою росту довжини тіла. Однак деяким органам і частинам тіла притаманний свій період активного росту. Наприклад, ріст статевих органів посилюється у період статевого дозрівання, а ріст лімфатичної системи у цей час практично завершується. Розміри голови у дитини 4 років сягають 75% величини голови дорослої людини, а решта скелету продовжує інтенсивно рости. Про посилений ріст під час ембріонального періоду та протягом першого року життя було сказано вище, але причини таких коливань висвітлені недостатньо.

Показники росту, з одного боку, контролюються генетично, а з іншого боку – залежать від умов, в яких відбувається розвиток. Досить просто встановлюється залежність росту від харчування. В «голодні» роки спостерігається затримка росту. Цей висновок ілюструють, наприклад, дані по динаміці маси й довжини тіла школярів м. Штутгарта за період з 1911 по 1953 р. Якщо з 1920 по 1940 р. відзначалося збільшення названих показників, то в останні роки другої світової війни виявилася зворотна тенденція. Зміна умов харчування в кращу сторону зазвичай супроводжується інтенсифікацією росту, і організм ніби «надолужує упущене». Таке явище сформульоване у законі Чирвінського-Малігонова: «Організм, що росте, здатний компенсувати відставання у рості при покращенні харчування за умови, що нестача живлення була нетривалою і не викликала незворотних порушень росту і розвитку».

Про наявність генетичного контролю росту говорить насамперед той факт, що розміри організму служать видовою ознакою. Для людей показані певні статеві й расові відмінності в реакції на зміну умов життя, що впливають на розвиток. Так, ріст дівчаток більше стійкий до недоїдання, ніж ріст хлопчиків. Тривале голодування в дитинстві приводить у європейця до зменшення довжини тіла без порушення пропорцій. У японця в описаних умовах відбувається відносне подовження тулуба й укорочення ніг, а в африканця – навпаки.

Вченими доведено вплив на ріст і розвиток людей у дорепродуктивної стадії постнатального онтогенезу всього комплексу соціально-економічних факторів, що оточують дитину, включаючи житлові умови, частку витрат на дитину в сімейному бюджеті. Шляхи генетичного контролю росту різноманітні. Важливе значення в опосередкуванні впливу генотипу належить гормонам, особливо виробленим гіпофізом, щитовидною і статевими залозами.

Отже, поруч із типовими для кожного виду організмів і для кожного віку особливостями росту і розвитку існують іще індивідуальні особливості, які варіюють і залежать від стану здоров’я, умов життя, нейрон-гуморальної регуляції.

Лекція № 7.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Але, головним залишається діючий початок, чим повсякденність і відрізняється від фантазії (казки, міфу).
10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 1656