Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Форма заповіту

Зміст заповіту

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обоє 'язків померлого до інших осіб.

ЛЕКЦІЯ 15-16.

СПАДКОВЕ ПРАВО.

1. Загальні положення про спадкування

2. Спадкування за заповітом.

3. Спадкування за законом.

4. Здійснення спадкових прав.

5. Спадковий договір.

 

1. Загальні положення про спадкування

Смерть фізичної особи припиняє її право­здатність і відкриває спадщину. Людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов'язків, переходять до інших осіб. Такий перехід майна (спад­щини) померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) на­зивається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються низкою цивіль­но-правових норм, що у своїй сукупності складають окремий цивіль­но-правовий інститут — спадкове право.

Основні поняття спадкового права

Спадкове правонаступництво. Правовим механізмом спадкових відносин є наступництво стосовно прав на майно померлого, тобто «майно» як сукупності майнових прав та обов'язків спадкодавця, що не припиняються смертю останнього і переходять до його правонас­тупників.

Універсальному правонаступництву притаманна ознака безпосе­редності, яка виявляється у тому, що спадкоємець набуває спадщину без попередньої передачі останньої третім особам. Універсальний правонаступник (спадкоємець) не може прийняти тільки одну частину правомочностей і відмовитись від прийняття іншої. Внаслідок універ­сального правонаступництва право на майно переходить до спадкоєм­ців разом з усіма обтяженнями, які лежать на спадщині. Так, якщо ви­конання зобов'язання забезпечене неустойкою або порукою, то вони зберігають силу і при переході прав кредитора за зобов'язанням до спадкоємців. Так само коли майно, що входить до складу спадщини, перебуває у заставі, то зміна власника заставу майна не припиняє.

Від універсального правонаступництва слід відрізняти наступниц­тво сингулярне (часткове). Сингулярний правонаступник, на відміну від універсального, набуває лише окреме право із складу спадщини -право, зміст якого чітко визначений. Таке право сингулярного право­наступника не обтяжується боргами і переходить до нього не безпосередньо від спадкодавця, а опосередковано —в силу норми закону (статті 1237, 1238 ЦК), що покладає на спадкоємця обов'язок вико­нання на користь певної особи (відказоодержувача) певного зобов'я­зання.

Прийняття спадщини є реалізацією волі особи на набуття відповід­них прав та обов'язків і стосується всієї спадщини, в чому б вона не була вираженою і у кого б вона не знаходилась. Прийняття спадщини з умовою або з застереженням не допускається. Прийняттю спадщи­ни надається зворотна сила, тобто якщо спадкоємець приймає спад­щину, то вона вважається прийнятою ним вже з моменту її відкриття.

Підстави спадкування.Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК).

Підставою виникнення спадкування за запо­вітом є юридичний склад - складання заповіту, смерть спадкодавця, відкриття спадщини, прийняття спадщини. Осіб, які закликаються до спадкування в цьому випадку, визначає у своєму заповіті спадкода­вець.

Для спадкування за законом потрібні:

· по-перше, наявність пев­ного ступеня спорідненості зі спадкодавцем або перебування на його утриманні протягом визначеного законом строку (тобто особа повин­на входити в коло спадкоємців за законом);

· по-друге, факт смерті спадкодавця (тобто повинно відбутися відкриття спадщини);

· по-тре­тє, прийняття спадщини.

Спадщина.Центральним у спадковому праві є поняття спадщини, під якою ст. 1218 ЦК визначає права та обов'язки, що належали спад­кодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Всі майнові права, що входять до складу спадщини, ста­новлять так званий спадковий актив.

Сукупність обов'язків спадко­давця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

Щодо складу спадщини слід враховувати наступне:

По-перше, до спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець.

По-друге, не всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві за життя, здатні за своєю природою переходити до інших осіб. Так, не переходять у спадщину права, які є невід'ємними від особи спадко­давця (ст. 1219 ЦК), наприклад: право авторства; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на від­шкодування шкоди у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або бор­жника; права та обов'язки, що виникають із договору доручення, крім тих, які набуті спадкоємцем внаслідок виконаного доручення.

По-третє, перехід у спадщину окремих прав та обов'язків, які на­лежали спадкодавцеві за життя та спроможні переходити у спадщи­ну, можуть бути виключені або обмежені на підставі прямої вказівки закону. Так, ст. 1227 ЦК передбачає, що заробітна плата, пенсія, сти­пендія, аліменти, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатніс­тю, суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров я, Інші соціальні виплати, нараховані спадкодавцеві, але не одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

По-четверте, у спадщину можуть переходити права та обов'язки не тільки з майновим, але і з немайновим змістом, як це має місце при успадкуванні голосуючих акцій в акціонерному товаристві, коли до спадкоємців переходить не тільки право на одержання дивідендів, а й право на участь в управлінні справами акціонерного товариства.

По-п'яте, у випадках, прямо передбачених законом, у спадщину можуть переходити охоронювані законом інтереси. Наприклад, коли громадянин почав приватизувати своє житло, та не встиг завершити цей процес до кінця - перешкодила смерть. У таких випадках спадко­ємці мають право завершити розпочатий спадкодавцем процес при­ватизації та стати власниками майна. передбачених законом строків.

У багатьох випадках порядок закликання тієї чи іншої особи до спадкування, а також зміст прав і обов'язків, які перейдуть до спадко­ємця, визначаються не тільки загальними положеннями про спадку­вання, а й спеціальними правилами, які розраховані на окремі види спадкування. Ці правила зосереджені у законодавстві про господар­ські товариства, а також про інші юридичні особи, у земельному, житловому та інших галузях законодавства.

Наприклад, стаття 130 ЦК визначає порядок розрахунку із спадкоємцями учасника повного товариства; ч. 5 ст. 147 - перехід частки у статутно­му капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої осо­би; ч. 4 ст, 166 - припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю. Ці положення розвинуті й конкретизовані у законах та інших нормативних актах, які регулюють відносини у сфері виник­нення та функціонування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб.

Спадкування права на земельну ділянкувідбувається на загальних підставах зі збереженням цільового призначення відповідної ділянки. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд пере­ходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Інший розмір земельної ділянки може бути передбачений спадкодавцем у заповіті (ст. 1225 ЦК). Поряд із земель­ною ділянкою успадковується й земельний сервітут на ній.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користу­ватися цією земельною ділянкою. Емфітевзис та суперфіцій також можуть передаватися у порядку спадкування.

Щодо обов'язків, які переходять до спадкоємців, то ними можуть бути повернення грошей, які були позичені померлим, чи речі, якою він користувався за договором найму. Спадкоємці мають відшкоду­вати матеріальні збитки, завдані спадкодавцем у договірних чи поза­договірних зобов'язаннях, а також моральну шкоду, яка була присуд­жена за життя спадкодавця.

До спадкоємців переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за його життя.

За позовом спадкоємців суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірио великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину (ч. 5 ст. 1231 ЦК).

Матеріальні збитки та моральна шкода відшкодовуються спадко­ємцями у межах вартості одержаного ними рухомого чи нерухомого майна.

Цивільним законодавством також передбачений обов'язок спадко­ємців відшкодувати розумні витрати, зроблені одним із них або ін­шою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадко­давця. Витрати можуть бути стягнені не більш як за три роки до смерті спадкодавця (ст. 1232 ЦК). Відшкодування виплачується тіль­ки тим особам, які їх фактично понесли.

До прийняття спадщини спадкоємцями її називають лежачою.У цей проміжок часу вона вже не належить спадкодавцеві, оскільки його немає у живих. Не може вона також належати закликаним до спадкування спадкоємцям, бо у момент відкриття спадщини у них ви­никає лише право на її прийняття, але не право на спадщину.

Спадкодавцямиє фізичні особи, незалежно від віку, статі тощо, майно яких після смерті переходить у спадщину до інших осіб.

Спадкоємці.Відкриття спадщини як юридичний факт має наслід­ком виникнення у певних осіб права на спадкування. Коло спадкоєм­ців за заповітом визначає заповіт, коло спадкоємців за законом -закон. Оскільки право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця, це означає, що лише спадко­ємці є суб'єктами спадкового правовідношення.

Коло спадкоємців значно ширше, ніж коло спадкодавців. Ними можуть бути як суб'єкти приватного права, так і суб'єкти публічного права, передбачені ст. 2 ЦК. Що стосується фізичних осіб, то при спадкуванні як за заповітом, так і за законом спадкоємцями можуть бути лише ті, які є живими на момент смерті спадкодавця.

Закон допускає закликання до спадкування не тільки осіб, які є жи­вими на момент відкриття спадщини, але і тих, хто був зачатий за життя спадкодавця, але народився живим після відкриття спадщини, тобто вже після смерті спадкодавця. Так, діти спадкодавця, зачаті за його життя, але народжені вже після його смерті, можуть бути спад­коємцями як за заповітом, так і за законом, а інші особи - тільки спад­коємцями за заповітом. Охорона інтересів таких осіб передбачена ст. 1222 ЦК.

Для набуття статусу спадкоємця недостатньо самого факту наяв­ності заповіту на користь певної особи чи зарахування її до спадкоєм­ців певної черги. Від особи вимагається ще й добропорядна поведін­ка. У зв'язку з цим ст. 1224 ЦК передбачає перелік обставин, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає, тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за за­коном та називаються негідними спадкоємцями.До них віднесені особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з мож­ливих спадкоємців або вчинили замах на життя спадкоємців. Це не стосується осіб, які вчинили такий замах, але спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом (тобто пробачив такий вчинок).

Не мають також права на спадкування ні за заповітом, ні за зако­ном особи, які своїми протизаконними діями умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати його і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або ж сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Ці об­ставини повинні бути підтверджені судом.

Спадкоємцями за законом не можуть стати:

- батьки після дитини, щодо якої вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені у цих правах на момент відкриття спадщини;

- батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші осо­би, які ухилялися від виконання обов'язків щодо утримання спадко­давця, якщо ці обставини встановлені в судовому порядку. Але ці особи можуть одержати спадщину за заповітом.

У осіб, шлюб між якими визнаний недійсним за рішенням суду, внаслідок чого не виникає правового зв'язку між ними, а тому і права на спадкування однієї після другої і навпаки немає. Але закон має ви­няток з цього правила і дає можливість тому з подружжя, хто пережив померлого і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлю­бу, у разі визнання шлюбу недійсним після смерті одного з подруж­жя, отримати право на спадкування частки того, хто помер, у майні, яке набуте ними за час фактичного шлюбу.

Передбачені правила щодо усунення за певних умов осіб від спад­кування поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку в спадщині, а також на відказоодержувачів, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Зазначені «негідні» спадкоємці усуваються від спадкування в су­довому порядку. Обставини, які є підставою для позбавлення права на спадкування, також повинні бути встановлені судом.

Відкриття спадщини

Час та місце відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Момент смерті фіксується на підставі медично-біологічних показників, які констату­ють факт смерті людини, що засвідчується у свідоцтві про смерть, яке видається державним органом РАЦСу.

До смерті громадянина за правовими наслідками дорівнюється оголошення особи померлою, а також встановлення судом факту смерті громадянина. Оголошення особи померлою внаслідок безвіс­ної відсутності її правоздатності не припиняє. Якщо померлою оголо­шена особа, яка жива, вона своєї правоздатності не втрачає. Якщо ж померлою оголошена особа, якої немає у живих, то вона втрачає пра­воздатність вже з моменту дійсної смерті, а не з моменту оголошення її померлою судом. Те ж стосується і встановлення судом факту смер­ті. Це має важливе правове значення, бо моментом відкриття спадщи­ни є смерть фізичної особи, а це юридичний факт, на підставі якого виникає спадкове правовідношення „

Часом відкриття спадщиниє день смерті особи або день, з якого вона вважається померлою (ч. З ст. 46 ЦК). Якщо громадянин оголо­шений померлим як безвісно відсутній, то днем його смерті визнаєть­ся день набуття законної сили відповідним рішенням суду або той день, який вказаний судом у рішенні.

Коли протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Це означає, що особи, які померли в один день, хоча і у різний час доби, вважаються такими, що померли одно­часно, і тому не закликаються до спадкування після смерті один од­ного. Такі особи називаються комморієнтами.Таким чином, при виз­наченні часу відкриття спадщини не враховується той розрив часу, який може мати місце між смертями, які настали одна після одної, але у один і той же день.

Якщо ж кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, по­мерли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії,, ка­тастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьо­му випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них (ч. Зет. 1220 ЦК).

Таким чином, визначення часу, з якого відкривається спадщина, має важливе юридичне значення:

· по-перше з моменту смерті почи­нається перебіг строку на прийняття спадщини (шість місяців — ст. 1270 ЦК);

· по-друге, на цей день визначається склад спадкового майна (ст. 1218 ЦК);

· по-третє, визначається коло спадкоємців (статті 1222, 1223 ЦК);

· по-четверте, починається перебіг строку на пред'явлення вимог кредиторів спадкодавця (ст. 1281 ЦК).

Місцем відкриття спадщиниє останнє місце проживання спадко­давця, що визначається на підставі ст. 29 ЦК. Тимчасове місце про­живання, як і місце смерті спадкодавця ( яке може у окремих випад­ках не збігатися з місцем його проживання), не визнається місцем відкриття спадщини. Таким місцем вважається певний населений пункт - село, місто, а не країна, область або район, де знаходиться певний населений пункт. Довідка про місце постійного проживання спадкодавця підтверджує місце відкриття спадщини. Якщо таку до­відку неможливо одержати, факт постійного проживання спадкодав­ця у конкретному місці встановлюється у судовому порядку. Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Так, якщо основна частина спад­щини складає жилий будинок або інше нерухоме майно, місцем від­криття спадщини буде місце, де це майно зареєстроване. Якщо основ­на частина складає акції або частку в капіталі іншого товариства, то спадщина відкривається за місцем реєстрації відповідної юридичної особи.

Визначення місця відкриття спадщини має важливе практичне зна­чення, оскільки згідно з ним:

1) встановлюється коло осіб, які закли­каються до спадкування;

2) нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК);

3) спадкоємці подають заяву про прийняття спадщини або про відмо­ву від неї до нотаріальної контори, яка видає їм свідоцтво про право на спадщину (статті 1268,1273,1298 ЦК);

4) кредитори спадкодавця за місцем відкриття спадщини пред'являють вимоги до спадкоємців (ст. 1281 ЦК).

Кредитор має право звернутися із вимогами до спадкоємців борж­ника, які прийняли спадщину, протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги. Якщо ж кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право звернутися із вимо­гами до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом року від на­стання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив ви­моги до спадкоємців у встановлені законом строки, позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК).

 

2. Спадкування за заповітом

Спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом та за за­коном.

Заповіт - особливий вид правочину, за яким правові наслідки по­в'язуються як із смертю заповідача, так із волею осіб, які названі у ньому спадкоємцями. Заповіт - це комплекс розпоряджень спадко­давця на випадок своєї смерті. Поряд з основним розпорядженням — до кого перейде майно, у ньому можуть бути й інші розпорядження немайнового характеру.

За своєю юридичною природою заповіт - односторонній правочин з волевиявленням однієї особи (за винятком заповіту подружжя), вна­слідок чого після її смерті у осіб, зазначених у заповіті, виникає чи зникає право на одержання спадщини. Той факт, що спадкоємець за заповітом під час складання заповіту не висловив згоди на прийняття спадщини або не знав про складений заповіт на його користь, не впливає на дійсність заповіту. Заповіт повинен складатися особисто заповідачем. Вчинення його через представника не допускається.

У заповіті втілюється воля спадкодавця, якою він може залишити все своє майно або його частину будь-якій особі, як тій, що входить, так і тій, що не входить, у коло спадкоємців за законом; у будь-якому співвідношенні розподілити частки у спадщині між вказаними у запо­віті спадкоємцями; скласти особливі заповідальні розпорядження у вигляді підпризначення спадкоємця, заповідального відказу, покла­дання; позбавити у заповіті права спадкування (позбавити спадщи­ни) всіх своїх спадкоємців і цим обмежитися тощо, охопити запо­вітом всю спадщину або її частину. Частина спадщини, яка не охоп­лена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за зако­ном, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1245 ЦК). Заповідач також має право охопити заповітом як май­но, яке йому належить на момент складання заповіту, так і те, яке мо­же належати йому в майбутньому. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у цьому праві власності тільки до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК).

Невід'ємне право заповідача - у будь-який момент скасувати або змінити раніше складений заповіт. Пізніше складений заповіт скасо­вує раніше складений повністю або у частці, у якій вона суперечить заповіту, складеному пізніше (ст. 1254 ЦК). Заповіт може бути скасо­ваний шляхом подання відповідної заяви нотаріусу або тому органу (посадовій особі), на який покладено здійснення нотаріальних дій. Таким чином, анулювання раніше складеного заповіту може і не суп­роводжуватися складанням нового заповіту або внесенням змін у ра­ніше складений заповіт.

Заповіт подружжя(ст. 1243 ЦК) може вчинятися для одержання спадщини - майна, яке було їх спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домовленістю між подружжям, а також для того, щоб той з подружжя, який пережив іншого, продовжував жити у звичайному для нього майновому середовищі. Тобто, у разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власно­сті після смерті одного з подружжя переходить до того, який його пе­режив. Нотаріус накладає заборону відчуження майна, яке зазначило подружжя у заповіті. У разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. Нотаріус знімає заборону відчуження майна, і спадкоємці отримують його у власність (якщо приймуть спадщину). Законодавець передбачає за життя чоловіка та дружини право кожного з них на відмову від спіль­ного заповіту. Така відмова нотаріально посвідчується.

Одним із принципових положень є свобода заповіту. ЦК передба­чає право заповідача зазначити у заповіті ті обставини, наявність або відсутність яких є умовою виникнення у осіб, вказаних у заповіті, права на спадкування - заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК). Отже, запо­відач обумовлює виникнення права на спадкування у зазначеної у за­повіті особи тільки за наявності певних умов, як пов'язаних, так і не пов'язаних з її поведінкою. Так, заповідач може, наприклад, зазначи­ти, що його син одержить право на спадкування, якщо на момент від­криття спадщини буде студентом університету. При цьому не можна вважати ці умови ні обмеженням правоздатності, ні обмеженням суб'єктивних прав. Ніхто не зможе примусити сина нав­чатися там, де він не хоче. Отже, жодні його суб'єктивні права не бу­дуть порушені. Якщо заповідач взагалі може обійти у заповіті свого сина, то він повинен мати й право зробити у заповіті щодо нього певні застереження. Умова має існувати на момент відкриття спадщини. При цьому та обставина, що син не знав про цю умову, або не міг її виконати, або настання умови від нього не залежало, не може мати правового значення і не може слугувати підставою визнання такого правочину недійсним.

Стаття 1247 ЦК передбачає загальні вимоги до форми заповіту, який має бути:

1) складений письмово, із зазначенням місця та часу його складання;

2) особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими СТ.207ЦК;

3) посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, зазначеними у статтях 1251-1252 ЦК.

Порушення зазначених вимог до форми заповіту тягне за собою його нікчемність (ст. 1257 ЦК).

Закон передбачає наступні вимоги щодо посвідчення заповіту но­таріусом:

- нотаріус посвідчує заповіт написаний власноручно заповідачем або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;

- нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів влас­норучно або задопомогою загальноприйнятих технічних засобів. Та­кий заповіт має бути прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ч. 2 ст. 1248 ЦК). Стаття 1253 ЦК передбачає й інші випадки посвід­чення заповітів при свідках (на бажання заповідача). Закон вимагає при посвідченні заповіту присутність не менш як двох свідків. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.

Не можуть бути свідками:

· нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

· спадкоємці за заповітом;

· члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

· особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому. Відомості про особу свідків заносяться у текст заповіту (ст. 1253 ЦК).

Законодавцем вводиться можливість посвідчення секретного за­повіту(ст. 1249 ЦК), яким є заповіт, що посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач подає його нотаріусу в за­клеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті напис про посвідчення, скріплює печат­кою і в присутності заповідача вкладає його в інший конверт та oпeчатує. Заповіт може бути будь-коли змінений, доповнений або скасо­ваний заповідачем,

Після смерті заповідача, одержавши інформацію про відкриття спадщини^ нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту і по­відомляє про це членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт із за­повітом та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складаєть­ся протокол; який підписується нотаріусом та свідками. Весь зміст за­повіту нотаріус записує у протоколі (ст. 1250 ЦК).

Закріплюючи у вигляді загального правила посвідчення заповіту у нотаріуса; законодавець у той же час широко визначає коло випадків, коли заповіти, засвідчені уповноваженими на це посадовими, службови­ми особами, прирівнюються до нотаріальних (статті 1251,1252 ЦК).

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

1.. Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, ін­шому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черго­вим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, посвідчений ка­пітаном цього судна,

3. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, посвідчений начальником цієї експедиції.

4. Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що зчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робіт­ника, службовця., члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбов­ця посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу,

5. Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, посвідчений начальником місця позбавлення волі,

6. Заповіт особи, яка тримається під вартою, посвідчений началь­ником слідчого ізолятору.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

Заповіт не може підписувати особа, на користь якої він складений.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є за­повідач тією особою, від імені якої складено заповіт, правомірність заповідальних розпоряджень (крім секретного заповіту) та дієздат­ність заповідача.

Нотаріус має відмовити у посвідченні заповіту, якщо в ньому міс­тяться незаконні розпорядження або якщо заповідач є недієздатною особою. Не може бути посвідчений заповіт, якщо заповідач перебуває у такому стані, що не усвідомлює значення своїх дій ( наприклад, заповідач тяжко хворий).

Нотаріус не повинен вимагати документи чи будь-які інші докази належності заповідачеві майна, стосовно якого складається заповіт. Цей факт з'ясовується вже після смерті заповідача, тобто на момент відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена за­коном щодо вкладів у банках (фінансових установах).Вкладник мо­же залишити розпорядження безпосередньо банку (фінансовій) уста­нові про те, кому він залишає вклад у разі своєї смерті. Це розпо­рядження може бути зроблене у формі напису на обліковій картці вкладника. Підпис вкладника посвідчується завідуючим відповідним відділенням банківської установи. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним, тобто чи скла­дений заповіт щодо цього вкладу, чи ні. Заповіт, складений після то­го, як було зроблене розпорядження банківській (кредитній) устано­ві, повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосуєть­ся усього майна заповідача (ст, 1228 ЦК).

У різноманітності форм вираження волі заповідача предметно втілений принцип свободи заповіту, який забезпечується додержан­ням таємниці здійснюваних нотаріальних дій, у тому числі й таємни­ці заповіту(ст, 1255 ЦК). Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує за­повіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини роз­голошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Законодавець закріпив право спадкоємців після відкриття спадщи­ни самим здійснити тлумачення змісту заповіту. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до загальних вимог щодо тлумачення змісту правочину (ст. 1256 ЦК).


Читайте також:

  1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
  2. III.4 Форматування тексту.
  3. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  5. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  6. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
  7. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
  8. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
  9. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
  10. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
  11. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.
  12. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.




Переглядів: 1048

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю | Особливості заповідальних розпоряджень заповідача

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.