Сутність, особливості та призначення пізнання

Метафізика виходить із відсутності розвитку або визначення його як простого механічного переміщення, джерелом якого є поштовх ззовні. Отже, це підхід «або те – або інше», тобто однобічне мислення.

Джерело розвитку діалектика вбачає у самих речах, у середині їх – внутрішній суперечності, наявності внутрішніх протилежностей (тому розвиток є саморозвитком речей, явищ). Отже, на буденному рівні про її сутність можна сказати так – «і те, і інше».

В ХVІІ – ХVІІІ ст. почався процес диференціації наукового пізнання, розвиток класичної механіки Ньютона. В науці на першому плані була орієнтація на виділення частин цілого, на їх аналіз, на статичну модель світу. Тому в природознавстві сформувався метафізичний метод пізнання, який був перенесений у філософію Ф. Беконом та Д. Локком. В розвитку науки того періоду він відіграв позитивну роль, бо відповідав її емпіричному характеру.

Метафізика ХVІІ – ХVІІІ ст. – це її перша, класична форма, головними рисами якої були анти діалектика (заперечення розвитку) та класичний механіцизм як зведення всіх форм руху до механічного руху.

Подальший розвиток природознавства підготував передумови для перегляду метафізичних уявлень про природу. В ХІХ ст. метафізика в її класичному варіанті зайшла в суперечність з новими досягненнями науки.

Неометафізика – це друга, сучасна форма метафізики, яка ділиться на два різновиди: плоско-еволюціоністську, неомеханістичну (середина ХІХ – перша чверть ХХ ст.) та емерджентистську (початок ХХ ст.). Метафізична концепція розглядає розвиток або як «плоску еволюцію», без виникнення нового; або як раптову появу нового, поза будь-яким зв’язком зі старим. (плоско-еволюціоністська). Другий різновид неометафізики отримав назву «творчій еволюціонізм» або «емерджентизм» (з’являтися, виникати). У цьому різновиді неометафізики визнається виникнення нової якості в розвитку, але тільки вибухоподібним шляхом; при цьому нова якість є результатом внутрішньої «творчої сили», що по-різному називається і по-різному витлумачується. Так, для Моргана такою силою є Бог, від якого увесь еволюційний процес залежить. На думку А. Бергсона, в основі «творчої еволюції» лежить «життєвий порив», що являє собою самочинну активність, наслідки якої непередбачені.

Крім метафізики до альтернатив діалектики належать також такі філософські методи, к софістика, еклектика, герменевтика, як мистецтво тлумачення текстів та інші.

Крім філософських методів, у різних науках застосовують спеціальні методи. Одні з них є загальнонауковими, застосовуються у всіх сферах знань.

Загальнонаукові методи поділяють на емпіричні та теоретичні. Емпіричні: спостереження, вимірювання, експеримент.

До теоретичних методів належать: аналіз, синтез, індукція та дедукція (Індукція – рух від окремого до загального, а дедукція – від загального до окремого), метод сходження від абстрактного до конкретного, метод аналогії, моделювання та інші.

Метод аналогії (подібність) – визначає подібність, відповідність, тобто те, що має однакове значення.

Вчення про методи пізнання вивчається методологією – розділом філософії.

Гносеологія (теорія пізнання) – вчення про закономірності пізнання. Вона досліджує природу людського пізнання, форми і закономірності переходу від поверхового уявлення про речі до осягнення їх сутності (тобто істинного знання), а також розглядає питання про шляхи досягнення істини, її критерії.

Гносеологія досліджує також і те, як людина впадає у заблудження (похибку, хибне знання) і яким шляхом можна його подолати. Ще одне її суттєве питання – яке практичне значення має достовірне знання про світ, саму людину та людське суспільство.

Знання – це зв’язок між природою, людським духом і практичною діяльністю. Відомо, що елементарні «знання» притаманні й високо розвинутим тваринам, для яких вони є реалізацією їх поведінки. Людське ж знання – соціальне за своєю природою, існує в різних формах: донаукових, життєвих, художніх, наукових, позанаукових на різних рівнях освоєння дійсності – як емпіричне та теоретичне.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пізнання – це процес особливої взаємодії між суб’єктом (людиною) і об’єктом (певною частиною світу), основним результатом якого є знання.	\|	Суб’єкт-об’єктне відношення у пізнанні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.