Соціальна політика стосовно селянства

У середині 20-х років головним об'єктом діяльності НКСЗ стає селянство і у зв'язку з тим, що селяни (за переписом 1926 р.) становили 82% населення СРСР і через масовий голод, що розпочався 1921 р. (в Україні він тривав з 1921 по 1923 рр.)- Влітку 1921 р. голодувало близько 30 млн. осіб (в Україні на кінець 1922 р. навіть за заниженими офіційними даними голодуючих було 5,6 млн. осіб), померло від голоду близько 5 млн. осіб. Головним напрямком у діяльності НКСЗ стосовно селян стає робота з організації селянської громадської взаємодопомоги (СГВ), яка була узаконена у травні 1921 р. Активна робота у цьому напрямку розгортається з 1922 р., коли по селах почали утворюватися селянські комітети громадської взаємодопомоги, на які покладалися функції самозабезпечення і патронажу нужденних.

Головними формами діяльності таких комітетів були: надання індивідуальної допомоги червоноармійцям, інвалідам (допомога грошова, позички, трудова допомога); соціальна взаємодопомога (громадська оранка, запасні склади, підтримка шкіл і лікарень, хат-читалень, будинків для інвалідів); правова допомога (захист інтересів малоімущих при стягуванні податків, наділенні лугами, лісом). Комітети мали стежити за тим, щоб землі червоноармійців, інвалідів, сиріт і бідноти були оброблені, організовувати недільники, нести відповідальність за "задоволення інших господарських нужд сиріт, інвалідів, бідноти ... за недопущення експлуатації їх куркульством".

На відміну від колишньої селянської допомоги і взаємодопомоги тепер вони стають обов'язковою повинністю. Тобто держава допомагає певним групам селян за рахунок коштів інших груп, сама нічого не вкладаючи, хоч податки на селян були на той час головним джерелом наповнення Держбюджету. Традиційні селянські "помочі" і тут набували класової спрямованості та організованого характеру. Справі організації селянських комітетів взаємодопомоги надається всесоюзного масштабу, чому сприяли спеціальні директиви Ради народних комісарів, а також рішення партійних з'їздів 1922, 1924 та 1925 рр. За різними даними 1925 р., таких комітетів існувало від 37 до 78 тисяч, грошові суми, скеровані ними на підтримку нужденних у 1923 - 1924 рр., становили 6-8 млн. крб. До труднощів комітетів відносять відсутність необхідних коштів* слабкий зв'язок з масами.

На початку 20-х років у СРСР відчувалася гостра нестача харчових продуктів, а також палива, одягу, промислових товарів. Ситуацію ще більше погіршила посуха, що охопила обширні райони Поволжя і Південь України два літа поспіль - 1921 та 1922 рр. Україна перед тим не знала голоду протягом 300 років, але насильницьке і безоплатне вилучення більшовиками продовольства в українських селян у попередні роки призвело до скорочення ними посівних площ і поголів'я худоби. Тому врожай 1921 р. становив лише 30% від врожаю 1916 р. Але навіть за цих умов зібраний 1921 і 1922 року у північних губерніях республіки врожай не тільки забезпечував потреби всього населення України, а й дозволяв вивезти (1922 р.) за ЇЇ кордони близько 15 млн. пудів збіжжя. Та вивезено було набагато більше, лише від серпня 1922 р. по січень 1923 р. з України до Російської Федерації було відправлено 9 млн. пудів хліба, а 13,5 млн. пудів вилучено для

продажу за кордонами СРСР.Попереднього, 1921 р., до Росії було вивезено ще

більше - 28 млн. пудів продовольства. Для вилучення такої кількості збіжжя українські селяни навіть у потерпілих від посухи губерніях обкладалися надзвичайно високими поборами. Так, у Олександрівській (Запорізькій) губернії почали збирати продподаток, величина якого дорівнювала валовому збору. Зрозуміло, що розпочався голод. Внаслідок цього 1921 р. голодувало майже 100% Олександрівської, 90% Одеської губерній. У травні 1922 р. голодувало приблизно 40% населення неврожайних губерній, восени цього ж року тут налічувалося близько 2 млн. лише голодуючих дітей. Перебуваючи у стані глибокого виснаження багато місяців, люди (особливо немовлята і діти) хворіли і масово гинули. Голод супроводжувався канібалізмом, торгівлею людським м'ясом, високим рівнем злочинності. Жертвами злочинців знов-таки насамперед ставали діти.

Для координації дій щодо рятування голодуючих при ВЦВК у липні 1921 р. створено Центральну комісію допомоги голодуючим - Допгол, наділену надзвичайними повноваженнями. Основні завдання комісії: з'ясування розмірів голоду, розгляд клопотань про визнання голодуючими окремих губерній і повітів (вони звільнялися від податків і отримували допомогу продовольством), вишукування засобів для боротьби з голодом. Але навіть помираючі від голоду люди були чітко поділені на "своїх" і "чужих". Вже восени 1921 р. потерпші від посухи губернії РСФРР було звільнено від продовольчого податку. Вони дістали насіннєву, продовольчу і фуражну допомогу. З цією метою використовувалися й продовольчі ресурси УСРР.

На організацію допомоги голодуючому Поволжю було спрямовано всі сили партійного, радянського і профспілкового апарату. Активно використовувались державні ресурси: перерозподілявся продовольчий фонд, вводилися спеціальні податки на користь голодуючих. Провадилася широка благодійницька кампанія серед населення, до якої залучалися й іноземні благодійницькі установи. Водночас у жодній урядовій постанові про організацію боротьби з голодом за літо-осінь 1921 р. не згадується про необхідність мобілізації коштів для врятування голодуючих Півдня України. Повідомлення про трагічне становище населення південноукраїнських губерній не знаходили місця на сторінках преси. Голод в Україні приховувався від загально російської та світової громадськості. Лише взимку 1922 р. засоби масової інформації одержали дозвіл розпочати кампанію на підтримку голодуючих України.

Замовчування голоду в Україні дозволило використати хлібні ресурси тільки для голодуючих РСФРР.У 1921 р. у Росію спрямовувалися майже всі надходження з всесоюзної кампанії допомоги голодуючим і третина продподаткових. Для голодуючих Росії вилучалися навіть мізерні зернові запаси вражених голодом українських губерній.

А в цей час з голодуючих районів Поволжя, Казахстану, Уралу, в тому числі й у південні губернії України, шили ешелони з переселенцями. Загальна їх кількість у 1921 - 1922 рр. становила майже 440 тис. осіб. Лише евакуйованих дітей Україна прийняла до 60 тис. 1922 р. дитячі будинки республіки на 75% були укомплектовані евакуйованими з РСФРРдітьми, для українських безпритульних дітей місць не залишалося. Наплив переселенців ще більше загострив соціальні проблеми в Україні.

Тільки з грудні 1921 р., коли на Півдні України поширилася смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар, дозволив уряду УСРР оголосити частину губерній голодуючими, але без надання їх населенню пільг, якими користувалися голодуючі РСФРР. Жодна з голодуючих губерній України

не була звільнена від продподатку. Республіканські органи влади дістали дозвіл допомагати українським голодуючим, але лише за рахунок внутрішніх ресурсів і за умови переважного забезпечення голодуючих РСФРР. Перші благодійні їдальні створено місцевими комісіями Допголу лише у січні 1922 р. Вони забезпечували харчуванням менше, ніж на 1% тих, хто потребував допомоги. У травні нього ж року за допомоги Всеукраїнського Допголу мережа їдалень значно збільшилася, але й тоді вона охоплювала не більше як 10% голодуючих. Для порівняння зазначимо, що благодійні їдальні в РСФРР діяли вже з осені 1921 р. і забезпечували у різних місцевостях від 60% до 80% тих, хто потребував допомоги. З 2-х мільйонів голодуючих дітей Півдня допомогу отримала лише половина (943,5 тис. осіб). Значну допомогу голодуючим України надавали іноземні благодійницькі організації. У квітні 1923 р. вони годували понад 360 тис. дітей. Але експорт хліба з України став сигналом для згортання роботи іноземних благодійних організацій, бо іноземці не могли собі уявити, що уряд піде на експорт хліба, коли власне населення вимирає від голоду.

Голодомор 1932 - 1933 рр. було повторено в Україні приблизно за тим же сценарієм, але з набагато страшнішими наслідками. Відмінність була в тому, що жодного стихійного лиха на цей раз не сталося і продовольства для всієї країни було достатньо. Тим не менше майже все їстівне у селян України та Кубані (де серед селян теж переважали українці) було вилучено силою і спровоковано голод. Ні в Білорусії, ні з суміжних регіонах Російської Федерації люди від голоду не вмирали, але українців туди не випускали, жодної допомоги голодуючим (включаючи дітей, старезних, інвалідів) не надавали. Тому кількість жертв рахувалася вже не сотнями тисяч, як у 20-і роки, а мільйонами, вимирали цілі родини, села і селища. Зрозуміло, що обліку померлих від голоду ніхто й ніколи не вів, а інформацію не публікували, бо ці дані були свідченням злочину влади проти українського народу.

Ще одна відмінність голодомору 30-х ("творчий доробок" Сталіна) була в тому, що планувався і здійснювався він таємно - жодних постанов центрального уряду з цього приводу не приймалося, якихось спеціальних органів допомоги голодуючим не створювалося, послаблень в оподаткуванні українського села (у відповідь на несміливі звернення більшовицьких лідерів України) не робилося, за допомогою до зарубіжних країн не зверталися, у засобах масової інформації нічого про голод не повідомлялося. Тобто влада робила вигляд, що ніякого голоду в Україні не існує, а повідомлення про це західних ЗМІ розцінювалися як провокація проти "Країни Рад".

Крім цього, на цей раз голод стосувався не окремих регіонів, а всієї України - обмежувався кордонами республіки, точніше межами розселення українського етносу, бо включав і Кубань. Можливо, тому в навчальних посібниках з історії соціальної роботи, виданих у Російській Федерації за останні роки, голодомор 30-х років не згадується - і Росії він не стосувався, і про якусь соціальну роботу на допомогу майже сорока мільйонів голодуючих українців писати нема чого, бо її ніби й не було.

Ще одним спільним моментом з голодомором 20-х було те, що на місце виморених голодом в Україні тут же завозилися переселенці з інших союзних республік, переважно з Росії. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселено 21,9 тис. селянських господарств - близько 117 тис. осіб, що, зрозуміло, аж ніяк не поліпшувало соціальну ситуацію в Україні.

Слід пам'ятати, що голодомор 1932 - 1933 рр. належить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Він знекровив українську націю,

підірвав її опорність і продуктивні сили, негативно вплинув на її менталітет, позбавив динамічності в кількісному розвитку, погубив тисячі талантів, що не встигли себе виявити. Без сумніву, на це й розраховували московські більшовицькі лідери - організатори голодомору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перші кроки у формуванні системи соціального забезпечення у колишньому СРСР	\|	Завершення формування системи соціального забезпечення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.