Перші кроки у формуванні системи соціального забезпечення у колишньому СРСР

У КОЛИШНЬОМУ СРСР

Тема VI (лекції 6-7). ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У створеній російськими більшовиками державі досить швидко відбувалось ототожнення суспільства і держави, практично країна позбавлялось громадянського суспільства і, як наслідок цього, у системі допомоги і захисту починає домінувати держава. Громадські організації існували лише номінально, не брали участі у даній діяльності. Такий підхід призвів до того, що суспільна опіка, яка охоплює різні сфери людської діяльності, практично зводилась лише до проблем соціального забезпечення. Відбувалось звуження парадигми допомоги, багато видів соціального патронажу, що виникли еволюційним шляхом, у суспільній практиці втрачалось.

Відмовившись від засади благодійності, більшовицька партія проголошує про перехід до комуністичного забезпечення, за якого кожен інвалід і нужденний, кожен непрацездатний - дорослий чи неповнолітній, може сподіватися, що держава не дасть йому померти від голоду, прийде йому на допомогу. Таким чином, держава знову стає суб'єктом допомоги, причому церкву як партнера було усунуто, вона вже не брала участі у даній діяльності, як це було до 1917 р.

Деклароване соціальне забезпечення, однак, було невіддільним від марксової теорії класової боротьби і поширювалося лише на "своїх", тобто відданих радянській владі, покірливих. Тому, проголошені високогуманні засади, прийняті закони стосовно соціального захисту не зашкодили виморити голодом* (1921 - 1923 рр., 1932 - 1933 рр., 1946 - 1947 рр.) понад 10 млн. українських селян, попередньо силою позбавлених будь-якого продовольства, за достатньої кількості вироблених у самій Україні харчових продуктів (лише з урожаю 1922 р. експорт хліба з України становив 13,5 млн. пудів; під час голодомору 1932 - 1933 рр. вилучене в українців збіжжя московський уряд продавав за кордон саме у той час, коли в Україні гинуло від голоду по 25 тис. людей щодоби і у першу чергу старих і дітей, а 1946 - 1947 рр. українське продовольство вивозилося до щойно утворених Москвою країн "народної демократії"). До українських селян (а вони становили 86% українського народу на початок XX ст.) застосовувався класовий підхід - у 20-і і 30-і роки вони трактувалися як "класово ворожий і націоналістичний елемент", а у 40-і як "зрадники" — за те, що перебували в німецькій окупації.

Соціалістичний "гуманізм" не заважав також позбавляти засобів до існування, даху над головою, висилати у спеціальні концтабори* чи на спеціальні поселення (на Північ і Схід Росії, у пустелі Казахстану) 400 тис. розкуркулених селянських родин (з них 200 тис. українських), мільйони жінок, вдів і дітей "ворогів народу", ні в чому не винних (як і самі "вороги народу"). Усяка благодійність чи просто гуманне ставлення до репресованих (навіть колишніх) та

* Масовий терор голодом з метою досягнення певних політичних цілей (установлення радянської влади, колективізації сільського господарства) і покірливості населення -"винахід" В. Ульянова (Леніна), "творчо" розвинутий Й. Джугашвілі (Сталіним). Практикувався радянською владою, головним чином, проти українських селян, що чинили збройний опір більшовицькій окупації 1918 р., піднімали масові повстання проти російської окупаційної влади протягом 1919 - 1921 рр., не хотіли вступати в колгоспи 1929- 1930 рр.

' Концентраційні табори для мирного населення власної країни вперше у світі застосовано, починаючи з 1918 рр., радянським урядом на чолі з В. Ульяновим (Леніним).

їхніх родин не тільки не заохочувалися владою, а й жорстоко каралися, а допомога зарубіжної громадськості голодуючим українцям (у тому числі галицької громадськості 1932 - 1933 рр.) відкидалася.

Створена після жовтневого перевороту нова структура, спочатку Міністерство, а пізніше Народний комісаріат державної опіки (НКДО) провадить скасування чинних органів допомоги з перерозподілом коштів і майна на потреби держави. Так, вже 19 листопада 1917 р. скасовано благодійні установи і товариства допомоги інвалідам, а до кінця січня 1918 р. було зламано всю попередню систему опіки. Замість скасованих відомств у НКДО утворювалися відділи^ які мали курирувати проблеми соціальної допомоги певної категорії нужденних, - відділ з охорони материнства та дитинства, відділ опіки неповнолітніх та інші. Рішенням НКДС відділи соціальної підтримки утворюються і в інших державних установах та органааціях. Наприклад, через скасування губернських та повітових військових присутствій* утворюються пенсійні відділи для покалічених на війні при місцевих радах. Утворюються і самостійні виконавчі комітети для допомоги і підтримки певної категорії нужденних, наприклад комітет "Союзу скалічених вояків". Йому передано майно і капітал на суму понад 100 млн. крб., у січні 1918 р. дозволено провести всеросійську лотерею на суму 14,5 млн. крб.

До березня 1918 р. поступово формуються основні напрямки діяльності у сфері державного соціального забезпечення: видавання пайків родинам фронтовиків, надання сховища для скалічених на війні і призначення їм пенсій; курирування навчальних закладів державної опіки.

Дуже гострою на той час була проблема фінансового та матеріального забезпечення соціальних заходів, тому НКДО доводиться вдаватися до широкого кола заходів - від цільового перерозподілу матеріальних засобів, організації благодійницьких лотерей до введення податку на публічні видовища і розваги.

Цілеспрямована державна підтримка нужденних як засіб проведення державної соціальної політики починає здійснюватися з квітня 1918 р., коли утворюється Наркомат соціального забезпечення (НКСЗ). Цей орган визначив нову стратегію соціальної допомоги, виходячи із завдань побудови соціалістичного суспільства більшовицького зразка. Відтак починає формуватися класовий підхід у, наданні різних видів допомоги. Згідно з положенням про соціальне забезпечення] трудящих право на отримання допомоги з боку держави мали лише особи, "джерелами існування яких є власна праця, без експлуатації чужої". Нове! законодавство встановлювало основні види соціального забезпечення, на якії могло розраховувати трудове населення: медична допомога, видача допомоги і| пенсій (у зв'язку зі старістю, втратою працездатності, вагітністю, народженням дітей). І

Поступово формується і адміністративна система радянського! соціального забезпечення. Значну роль у цьому відіграв 1 з'їзд комісарів! соціального забезпечення (червень 1918 р.). З'їзд визначив організаційне структуру управління соціальним забезпеченням, його центральних, губернським та повітових органів. Зроблено спробу розмежувати повноваження НКСЗ 1 іншими комісаріатами. На середину 1918 р. НКСЗ розвиває свою діяльність! таких напрямках: охорона матері і немовляти; робота у дитячих будинках! діяльність із забезпечення неповнолітніх, звинувачених у протиправних діях| роздавання продовольчих пайків; забезпечення скалічених вояжів; медичну допомога.

* Державна установа

Діяльність у сфері соцзабезу у цей період, у тому числі видача різного роду допомоги, здійснювалася різними відомствами - Комісаріатом праці (видавав допомогу безробітним). Біржею праці, Комісаріатом землеробства тощо, що призводило до дублювання певних функцій. Тому у 1920 р. робиться розмежування функцій та повноважень різних відомств. До функцій Наркомату праці віднесено "установлення загальних норм пенсій і допомоги". До Наркомату охорони здоров'я відійшли всі лікувальні установи, що раніше належали до НКСЗ.

Нова економічна політика (неп), введена в дію на початку 20-х років, суттєво змінює стратегію соціального забезпечення. Основними напрямками діяльності НКСЗ у той період були: забезпечення селянства та осіб "самостійної праці" в порядку обов'язкової взаємодопомоги; кооперація інвалідів; соціальне страхування робітників; державне забезпечення родин червоно армійців у містах. Разом з цим, органам НКСЗ доручалися наступні види робіт: надання "допомоги жертвам контрреволюції", боротьба з жебрацтвом і проституцією, допомога під час стихійних лих, опіка та піклування.

Допомогу "жертвам контрреволюції" розпочато з 1918 р., коли при губернських та повітових відділах НКСЗ утворюються спеціальні відділи. До цієї категорії населення належали постраждалі радянські службовці, політичні амністовані, політичні емігранти, політичні біженці, а також сім'ї зазначених осіб. їм згідно з постановою уряду надавалася допомога у вигляді забезпечення роботою, одягом, житлом, направлення дітей до притулків, медичної допомоги, грошової допомоги, пенсій. Про розміри допомоги "жертвам контрреволюції" (про допомогу жертвам революції - ЧК, Червоної Армії мови, зрозуміло, не було) свідчать такі дані. У 1920 р. (рік найгостріоого товарного дефіциту) між ними було розподілено: 4,8 млн. аршинів тканин, 800 пудів вати, 3 тис. гросів* ниток, 270 штук трикотажних виробів, 10 тис. пар взуття, 3,5 тис. пудів мила. Крім того, їм виплачено грошової допомоги на суму 9 млрд. крб.

Діяльність, спрямовану на ліквідацію різних проявів соціальної патології -жебрацтва, проституції - НКСЗ здійснює разом з Наркоматом охорони здоров'я, бо проституція, викликана значною мірою масовим безробіттям, спричинила спалах інфекційних захворювань. Розглядаючи проституцію і бродяжництво (бурлакування) як пережиток капіталізму (так вони кваліфікувалися весь час існування СРСР, хоч країна була надійно ізольована від капіталістичних країн), НКСЗ як головний напрямок боротьби з ними застосовує трудову допомогу. Вона практикується як у лікувально-виховних, так і в трудових закладах.

Як засіб боротьби проти професійного жебрацтва трудова допомога надається, починаючи з 1919 р. У спеціальних розподільниках жебраків залежно від працездатності розподіляли по різних типах закладів. Старі та каліки спрямовувалися до сховищ, діти - до дитячих будинків, безробітні - до відділів розподілу робочої сили, а "дармоїди" (рос. - тунеядцьі) - до спеціальних трудових комун". Проте зростання кількості жебраків не припинялося, бо органи соціальної допомоги не спроможні були дати ради такій величезній на той час кількості нужденних. До того ж мізерний розмір соціальної допомоги навіть тим, хто її отримував, змушував людей займатися жебрацтвом.

За існуючими даними 1926 р. потребували пенсійного забезпечення 1,375 млн. осіб, з них 225 тис. осіб, що постраждали під час Першої світової і 250 тис. - Громадянської воєн (і лише 130 тис. осіб - сім'ї загиблих на війні). Окрім цього, налічувалося 1,2 млн. безробітних (1924 р.), більшу частину з яких

* Грос - дванадцять дюжин.

становили селяни. Значну питому вагу серед безробітних становили працездатні інваліди. Протягом усіх 20-х років не зменшувалася, а навіть зростала кількість безпритульній дітей. Навіть у Москві та Московській губернії ця кількість зросла від 6790 у 1924 - 1925 рр. до 7477 дітей у 1927 - 1928 рр.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Церкобно-парафіяльпа і приватна опіка	\|	Соціальна політика стосовно селянства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.