Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ПЕРЕДМОВА

Економічна теорія досліджує економічні відносини, господарчі механізми і дії людей, спрямовані на ефективне господарювання в умовах обмежених економічних і природних ресурсів. Тому її вивчення дає можливість студентам засвоїти основоположні економічні категорії, економічні закони і принципи функціонування різних економічних систем. При цьому програма курсу передбачає також з’ясування особливостей ринкових трансформацій економіки в різних країнах за сучасних умов глобалізації економічного життя людства. Курс “Основи економічної теорії” є обов’язковою дисципліною для студентів неекономічних спеціальностей. Він розрахований на студентів 2-3 курсів і складається з 2 навчальних модулів “Загальні засади економічного розвитку. Основи ринку”, “Мікроекономіка і макроекономіка”.

Мета курсу –набуття майбутніми фахівцями глибоких економічних знань, формування у них логіки нового економічного мислення і економічної культури, адекватних уяві переходу країни до ринкових відносин; навчання їх базовим методам пізнання і аналізу економічних процесів, вмінню приймати обґрунтовані рішення з приводу економічних проблем.

Завдання курсу –науково обґрунтувати загальні основи економічного життя суспільства; розкрити закономірності розвитку суспільного виробництва; з’ясувати механізм дії економічних законів і механізм використання їх людьми у процесі господарської діяльності; з’ясувати роль економічної теорії у розробці шляхів формування соціально-орієнтованої економічної системи.

За підсумками вивчення курсу студенти повинні

знати: основні закони економічного розвитку суспільства, економічні категорії та поняття даної дисципліни;

вміти:аналізувати соціально-економічні явища, що виникають в реальному житті; прогнозувати стан економіки на перспективу, вільно орієнтуватися в ринкових умовах.

Вивчення економічної теорії ґрунтується на міждисциплінарних зв'язках з іншими навчальними курсами. Найбільш тісні простежуються при вивченні таких дисциплін, як макроекономіка, мікроекономіка, державне регулювання економіки, історія економічних вчень. Існують також відповідні зв’язки з неекономічними дисциплінами такими як соціологія, політологія, екологія, історія та ін.

Модуль 1. Загальні засади економічного розвитку. Основи ринку.

ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ:

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ФУНКЦІЇ

Програмні запитання

1. Становлення та основні етапи розвитку економічної теорії.

2. Предмет економічної теорії.

3. Економічні закони і економічні категорії

4. Методи та функції економічної теорії.

5. Економічна теорія та економічна політика.

Основні терміни і поняття:

Економіка. Політична економія. Економічна теорія. Економікс. Мікроекономіка. Макроекономіка. Мезоекономіка. Мегаекономіка. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Маржиналізм. Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Монетаризм. Предмет економічної теорії. Метод економічної теорії. Економічна категорія. Економічний закон. Наукова абстракція. Економічне моделювання. Економічний експеримент. Функції економічної теорії. Економічна політика.

Тематичні тези

1. Становлення та основні етапи розвитку економічної теорії.

Витоки економічної думки знаходяться в глибокій давнині і пов’язані з необхідністю людей теоретично усвідомити матеріальні умови свого існування. Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів ( Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли) а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо. Саме Ксенофонт ( 430 – 354 рр. До н.е.) і Аристотель (384-322 рр. до н.е.) вперше ввели в науковій обіг термін “економія”, що означає мистецтво ведення господарства. Аристотель виділяв два терміни: “економіка” (звичайна господарська діяльність, пов’язана з виробництвом продуктів) і “хрематистика” (мистецтво наживати багатство, робити гроші).

Економічна наука як система економічних знань про сутність економічних процесів почала складатися лише в ХVІ – ХVІІ ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки (з ХVІІ до кінця ХІХ ст.) такі: меркантилізм; фізіократи; класична політекономія, включаючи марксизм і маржиналізм.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети досліджень. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Український народ вніс вагому лепту в розвиток економічної науки. У когорті найвідоміших економістів визначне місце належить українським ученим: В. Каразину, С. Десницькому, М. Бадулянському, І. Вернадському, М. Зіберу, С. Подолянському, М. Туган - Барановському, Є. Слуцькому. Найвизначнішою постаттю в цьому ряду є, безумовно, Михайло Туган – Барановський. Його праці з теорії ринку, паперових грошей, теорії криз є надбання економічної науки і принесли їх автору всесвітнє визнання. Великий вклад у теорію економіко-математичних моделей вніс Євген Слуцький.

 

2. Предмет економічної теорії.

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, оскільки складною, багатогранною і динамічною є сама життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку. Зрозуміло, що і сам предмет її дослідження змінюється й уточнюється.

Формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов’язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти – з проблемами «рідкісності», «обмеженості ресурсів та ефективності використання їх», «альтернативності вибору» тощо. Жодне з наведених визначень предмета економічної теорії не може претендувати на повне, вичерпне розкриття сутності досліджуваного об’єкта, а відбиває лише певну сторону, грань, зріз проблеми, що досліджується. Тому абсолютизувати якусь одну концепцію, один підхід до визначення предмета економічної теорії є неприйнятним і непродуктивним.

Економічна теорія – творча наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. Розкриття предмету економічної теорії полягає не в протиставленні, а у взаємозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій. Виходячи з цього, можна так визначити предмет економічної теорії.

Економічна теорія – це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки.

 

Мал. 1.1. Еволюція назви економічної науки.

 

Еволюція термінів «економія», «політична економія», «економікс», «економічна теорія» об’єктивно зумовлена розквітом самої економічної науки і об’єкта її дослідження – економічної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність такою, якою вона є. нормативна економіка являє собою сукупність суб’єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка, що для цього потрібно зробити.

3. Економічні закони і економічні категорії

Економічна теорія - пізнаючи об’єктивну економічну реальність, робити відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується понятійний апарат: економічні категорії, економічні закони, економічні принципи.

Економічні категорії – це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів. Наприклад: власність, товар, капітал, прибуток, ринок, попит, ціна та ін.

Економічні закони - відображають суттєві, стійкі і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності економічних явищ і процесів. Вони виражають сутність економічних відносин.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів, яка включає в себе: всезагальні, загальні, специфічні і стадійні закони.

Всезагальні - функціонують у всіх економічних системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб та ін.)

Загальні - функціонують у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (закони ринкової економіки)

Специфічні – функціонують лише у межах однієї економічної системи.

Стадійні – функціонують на окремих стадіях економічної системи (становлення, зрілості чи занепаду)

Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять певні припущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Економічні принципи на відміну від економічних законів менш стійкі і мають менш обов’язковий характер.

Хоча економічні закони носять об’єктивний характер, в реальному житті дія економічних законів зводиться до свідомого їх використання, оскільки закони не можуть функціонувати без участі людини.

 

4. Методи та функції економічної теорії.

Економічна теорія, щоб повною мірою виконувати свої завдання як наукова дисципліна, використовує різноманітні методи досліджень.

Метод економічної теорії - це сукупність прийомів, засобів і принципів за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце належить діалектичному і структурно-функціональному методам.

Діалектичний метод - полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, у стані безперервного розвитку, джерелом якого є єдність і боротьба протилежностей.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке явище як системне з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

До спеціальних (конкретних) методів пізнання належить: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного і історичного, статистичні спостереження, моделювання процесів, економіко-математичні моделі і ін.

Економічна теорія відіграє виключно важливу роль в житті суспільства, виконуючи низку важливих функцій.

Теоретична (пізнавальна) функція полягає у всебічному дослідженні економічних явищ і їх внутрішньої сутності, тим самим збагачує знання людей про економічний розвиток суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому.

Виховна функція – полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення.

Ідеологічна функція економічної теорії полягає в тому, що знання про істинний стан економіки країни не завжди задовольняють всі групи учасників виробництва. Економічні знання завжди використовуються в політичній боротьбі.

 

5. Економічна теорія та економічна політика

Економічна наука є основою для вироблення економічної політики.

Економічна політика – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства.

Процес вироблення економічної політики розпочинається із збору фактів, їх узагальнення та формування економічною наукою відповідних рекомендацій.

Виходячи з двох типів тверджень про світ (позитивні і нормативні), розрізняють позитивну і нормативну економічну науку.

Позитивна економічна наука формує наукові уявлення про фактичний стан економіки. Вона вивчає те, що є.

Нормативна економічна наука містить оцінні судження стосовно того, якою має бути економіка. Вона узагальнює явлення про те, що має бути.

Більшість протиріч і суперечок між економістами пов’язані з нормативними підходами, з політикою, що ґрунтується на певних судженнях.

Від економічної науки влада і народ чекають скоріше нормативних тверджень, тоді як вчені більшу увагу приділяють позитивній економіці: безпечніше і надійніше вивчати і пояснювати те, що вже було, ніж давати рекомендації відносно того, що слід зробити.

Економічна наука не дає готових рекомендацій, які застосовують безпосередньо в господарській політиці. За словами одного з найвизначніших економістів ХХ ст. Дж. М. Кейнса, вона виступає скоріше методом, ніж ученням, дійовим інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, робити правильні висновки.

Вироблення економічної політики передбачає визначення мети, якої бажано досягти, можливих наслідків виконання заходів та оцінки їх ефективності.

У суспільстві, що ґрунтується на ринкових засадах, визначають такі традиційні цілі: економічне зростання; повна зайнятість; економічна ефективність; стабільний рівень цін; економічна свобода; справедливий розподіл доходів; економічна забезпеченість; торговельний баланс.

Практичне значення економічної теорії (відома формула Огюста Конта) полягає в тому, що знання ведуть до передбачення, а передбачення – до дії, економічна теорія повинна лежати в основі економічної політики, а через неї проймати господарську практику. Дія (практика) веде до знання, знання – до передбачення, передбачення - до правильної дії.

 

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ.

Програмні запитання

1. Сутність потреб і їх класифікація. Закон зростання потреб.

2. Економічні ресурси та їх структура.

3. Виробничі можливості. Крива виробничих можливостей.

Основні терміни і поняття:

Потреби. Класифікація потреб. Ієрархія потреб. Корисність. Гранична корисність. Ресурси. Виробництво. Праця. Капітал. Підприємницькі здібності. Результативність і ефективність виробництва. Взаємозамінність ресурсів. Виробничі можливості суспільства. Крива виробничих можливостей. Поставлені витрати виробництва. Екстенсивний і інтенсивний шляхи зростання.

Тематичні тези

1. Сутність потреб і їх класифікація. Закон зростання потреб.

Потреби багатогранні, різноманітні і постійно розвиваються. Разом з тим виробничі рішення завжди доводиться здійснювати з урахуванням наявних обмежених ресурсів. Прагнення задовольнити на кожний даний момент зростаючі потреби натрапляє на відносну обмеженість ресурсів.

Потреби – це внутрішні спонукальні мотиви діяльності людини.

Людина, як правило, усвідомлює свої потреби. Вона розуміє, що їй необхідно їсти, пити, спати, одягатися і т.п. Проте існує безліч потреб, які не пройшли через свідомість людини. На деякий час вони причаїлися в глибині неї, і той або інший поштовх може виплеснути ці потреби.

Класифікації потреб:

I. За характером виникнення:

- первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволення:

- матеріальні (потреби в матеріальних благах);

нематеріальні (духовні потреби).

ІІІ. За нагальністю задоволення:

- першочергові (предмети першої необхідності);

- другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

- насичені, які можна вгамувати (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (потреби у засобах виробництва);

- невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

- колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

- суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстракт­ний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Всі потреби можна розділити на п’ять основних груп:

Фізіологічні потреби, задоволення яких необхідне для виживання.

Потреби в безпеці і захищеності включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з одного боку навколишнього світу і упевненість в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволенні в майбутньому.

Соціальні потреби – це поняття, що включає відчуття приналежності до чого або кому-небудь, відчуття, що тебе приймають інші.

Потреба в пошані включає потребу в самоповазі, компетентності, визнанні.

Потреби в самовираженні – потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

Корисність блага. Закон спадної корисності.

Корисність – це ступінь, з яким благо в змозі задовольнити ту або іншу потребу людини.

Гранична корисність – це корисність останньої частини блага, що є у розпорядженні споживача.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

 

2. Економічні ресурси та їх структура.

Для здійснення господарської діяльності необхідні економічні ресурси. Важливе місце серед них посідають виробничі ресурси, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва благ і послуг. Вони поділяються на кілька видів.

1) Природні ресурси — ресурси, дані людині природою в натуральному вигляді, у тому числі:

— тваринні ресурси (вівці, соболь та ін.);

— рослинні (дерева, льон та ін.);

— мінеральні (сіль, дорогоцінні метали та ін.);

— паливні (вугілля, газ, нафта та ін.);

— інші (повітря, вода, земля, вітер, кліматичні умови та ін.).

2) Капітальні ресурси — інвестиційні ресурси, речі, створені людьми і багаторазово використовувані у виробництві (інструменти, машини, будинки).

3) Трудові ресурси — сукупність фізичних і розумових здібностей людей, що застосовуються у виробництві.

4) Підприємницька здатність — специфічні здібності людини, яка бере на себе ініціативу поєднання ресурсів у єдиному процесі виробництва, задачу прийняття рішень, новаторство, здатна піти на ризик заради одержання прибутку.

До економічних ресурсів належать також фінансові ресурси (гроші), інформаційні ресурси.

На відміну від безмежних потреб, економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб. З якісної точки зору така обмеженість — це ступінь задоволення потреб, що математично визначається як виражене у відсотках відношення наявної кількості ресурсів до потреби в них. З кількісної точки зору розрізняють абсолютну і відносну обмеженість ресурсів. Абсолютно обмежений ресурс, що взагалі не відтворюється або відтворюється у відносно тривалий час (нафта, вугілля і т. п.). Відносно обмеженими є ресурси, поновлювані протягом короткого періоду часу (капітальні, інформаційні та ін.).

Оскільки існує проблема невідповідності між обмеженими ресурсами і безмежними потребами, люди, підприємства і країни в цілому змушені вдаватися до альтернативного вибору: на досягнення яких цілей варто спрямувати наявні ресурси, а від чого відмовитися.

Альтернативний вибір ґрунтується на таких принципах:

а) максимізація вигоди при однакових витратах;

б) мінімізація витрат при однаковій вигоді;

в) багатофакторний порівняльний аналіз (сітка ухвалення рішення).

При здійсненні альтернативного вибору необхідно правильно і конкретно визначити суть проблеми (з урахуванням мети, якої потрібно досягти, і наявних ресурсів) і альтернативи (можливі варіанти розв'язання проблеми).

Використовуючи наявні економічні ресурси для виробництва даних благ, ми відмовляємося від використання їх з іншою метою, а отже, від виробництва інших благ. Таким чином, будь-яке прийняте рішення має ціну вибору. Альтернативна вартість — найбільш пріоритетний варіант використання ресурсів серед інших розглянутих, котрий ми відкинули заради обраного розв'язання. Іншими словами, це якась кількість іншого блага, від виробництва якого ми змушені відмовитися заради виробництва даного блага.

Ми завжди чинимо раціонально, вибираючи той варіант, альтернативна вартість якого мінімальна.

 

 

3. Виробничі можливості. Крива виробничих можливостей.

Виробництво – це дія людини на природу з метою додання її властивостей і форм, придатних для задоволення потреб.

Максимально можливий об’єм виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства.

Навіть одні й ті самі потреби людини можна задовольнити різними благами (наприклад, потреба в одязі — костюмом, светром, курткою, жилетом тощо). З іншого боку, практично кожний ресурс використовується по-різному (наприклад, з деревини виробляють папір, олівці, меблі, будматеріали тощо). Однак множинність економічних цілей вимагає від кожної людини, фірми або суспільства визначення умов і напрямку використання обмежених ресурсів. Природно, що економічні суб'єкти прагнуть ефективно використовувати ці ресурси, одержуючи при даному обсязі витрат максимальну кількість благ. Для досягнення такої мети суспільство повинне забезпечити повну зайнятість усіх придатних ресурсів (що, однак, не виключає наявності природного рівня безробіття).

Обмеженість економічних ресурсів і багатоваріантність їхнього використання графічно представлені на малюнку кривою виробничих можливостей (КВМ).

 

Інвестиційні товари, тис. Шт.

 

Мал. 2.1. Крива виробничих можливостей

 

КВМ — це геометричне місце точок, кожна з яких представляє альтернативу можливого виробництва, поєднання двох видів чи двох типів товарів в умовах раціонального використання обмежених ресурсів. Точки А і G на графіку — це максимально можливі кількості кожного з товарів, вироблених із наявних ресурсів. Точки В, С, D, Е, F різні комбінації виробництва двох товарів з обмежених ресурсів.

Кожна з точок, що знаходяться на КВМ, означає ефективний варіант виробництва. Точки, розташовані ліворуч від КВМ (наприклад, точка К), означають неефективний варіант виробництва, оскільки не всі ресурси задіяні з повною віддачею. Точки, що знаходяться праворуч від КВМ (наприклад, М),— неможливий варіант виробництва, тому що наявних ресурсів недостатньо для виробництва даних кількостей товарів одночасно.

Опуклий вигляд КВМ пояснюється невзаємозамінністю ресурсів, тобто їхньою непридатністю для виробництва різних товарів (наприклад, картопля як сировина для виробництва чіпсів непридатна для виробництва швейних машин). Виробництво кожної додаткової одиниці інвестиційних благ буде означати не просте зменшення кількості споживчих благ, але і втрату дедалі більшої їх кількості, оскільки доводиться використовувати порівняно малоефективні ресурси. Таким чином, альтернативна вартість одиниці інвестиційних благ (кількість споживчих благ, від виробництва яких довелося відмовитися заради виробництва одиниці інвестиційних благ) буде зростати зі збільшенням їхнього виробництва. У цьому полягає суть закону зростаючих альтернативних витрат.

Нарощування виробничих можливостей суспільства може досягатися шляхом збільшення кількості ресурсів. Це екстенсивний шлях. Виробничі можливості можуть нарощуватися і інтенсивним шляхом, тобто за рахунок чинників, що дозволяють підвищити ефективність використання кількісно незмінних ресурсів.

Матеріальну основу інтенсивного шляху нарощування виробничих можливостей складає науково-технічний прогрес.

 

ТЕМА 3. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ТИПИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ. ВЛАСНІСТЬ.

Програмні запитання

1. Зміст економічної системи та її структурні елементи

2. Основи аналізу відносин власності

3. Новітні тенденції у розвитку відносин власності

Основні терміни і поняття:

Соціальна система, економічна система, поділ праці, чистий капіталізм, сучасний капіталізм або змішана економіка, володіння, розпорядження, користування, адміністративно-командна система, традиційна економічна система.

 

Тематичні тези

1. Зміст економічної системи та її структурні елементи

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему.

Соціальна система - це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Отже, економічна система- це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Основні елементи економічної системи:

1. Конкретні економічні зв'язки між суб'єктами, що хазяюють.

2. Соціально - економічні відносини, що ґрунтуються на відповідних формах власності на економічні ресурси і результати господарської діяльності.

3. Організаційні форми господарської діяльності : поділ праці, спеціалізація і кооперування виробництва.

4. Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.

Економічні системи, багатомірні і записуються у вигляді:

ES = f (А1, А2,…Аn)

ES – економічна система, що визначається особливостями А1, А2,...Аn. Ці особливості виступають критеріями при визначенні типу економічної системи.

Типи економічних систем:

І. Ринкові економічні системи:

1. Ринкова економіка вільної конкуренції – чистий капіталізм (ІХХ ст. – 1-і дес. ХХ в). Їх основні ознаки: приватна власність; вільна конкуренція; воля учасників економічної діяльності; ринкове ціноутворення; стихійне ринкове регулювання.

2. Сучасна ринкова економіка – сучасний капіталізм або змішана економіка. Основні ознаки: поєднання колективної, приватної державної власності; державне регулювання економіки з метою стимулювання споживчого попиту і пропозиції; маркетингова система керування виробництвом.

ІІ Неринкові економічні системи.

1. Традиційна економічна система (слаборозвинені країни). Основні ознаки: відстаюча технологія; ручна праця; натуральне виробництво; перевага дрібнотоварного виробництва; активна роль держави.

2. Адміністративно-командна система. Основні ознаки: державна власність на засоби виробництва; монополізація і бюрократизація економіки; централізоване планування і керування виробництвом; централізований розподіл матеріальних трудових і фінансових ресурсів.

 

2. Основи аналізу відносин власності

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідниками питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому виникає необхідність у розкритті змісту існуючої системи відносин власності. Характер цих відносин на різних етапах суспільного розвитку складався не однаково. Для його характеристики важливо розрізняти типи, форми та види власності.

Історії відомо два основних типа власності – приватна і суспільна. Приватнахарактеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально у господарській практиці вона виступає у формах державної (загальнодержавна, комунальна) і колективної власності (орендна, трудових колективів, суспільних організацій).

Державна власність – це форма власності на засоби виробництва, за якої володарем виступає держава. Вона включає, крім виробничих підприємств та інфраструктури, також рухоме та нерухоме майно, необхідне для функціонування армії, поліції, адміністрації; фонди соціальної інфраструктури – освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я, тощо, засоби державно-кредитної системи.

Кооперативна власність – це колективна власність кооперативів на основі добровільного усуспільнення членами кооперативів всіх або частини засобів виробництва і грошових внесків (паїв), що їм належать.

Перетворення форм власності проявляється як:

1. Приватизація (часткова, масова), по засобу здійснення: зустрічна, знизу до гори, по формі: продаж, викуп, передача.

2. Націоналізація.

3. Реприватизація – повернення власності її колишнім власникам.

4. Роздержавлення – перехід з державної до недержавних форм власності.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів - основа відносин власності.

Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження - здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта влас-ності.

Користування (використання) - процес виробничого застосу-вання і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізу-ючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визначальними.

Парною категорією привласнення є відчуження. Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.

Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Іншими словами, власність - це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.

 

3. Новітні тенденції у розвитку відносин власності

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90 відсотків загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80-90 відсотків загального обсягу виробництва.

Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватна власність у її класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.

Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цьому держави дали можливість істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. Так, на початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн. акціонерів, а сьогодні їх близько 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки акціонуванню.

Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником.

Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.

Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника.

У економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

Отже, основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

Принципово інші процеси відбуваються в країнах колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності, інтенсивне відродження різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму приватної власності ці процеси не заперечують. Старі економічні форми не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенційних можливостей. Нові, більш розвинені за своїм змістом виробничі відносини не можуть з'явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці людини, що є об'єктивною основою процесу формоутворення власності.

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам. З цього виходить теорія граничної корисності, на якій ґрунтується неокласична школа економічної теорії.

Однак сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення - це загальноекономічний процес. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.

Зазначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінансових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціальне орієнтованого суспільства.

ТЕМА 4. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. ГРОШІ.

Програмні запитання

1. Сутність та рівні розподілу праці. Форми організації суспільного виробництва.

2. Товар та його властивості.

3. Гроші: виникнення, сутність та функції.

4. Закони грошового обігу.

5. Економічні закони товарного виробництва.

Основні терміни і поняття:

Поділ праці, спеціалізація, перший суспільний поділ праці, другий суспільний поділ праці, третій суспільний поділ праці, міжнародний поділ праці, суспільне виробництво, натуральне виробництво, товарне виробництво, просте і розвинуте товарне виробництво, товар, споживна вартість, мінова вартість, вартість товару, конкретна праця, абстрактна праця, гроші, функція міри вартості, функція засобу обігу, функція платежу, функція нагромадження, функція світових грошей, ліквідність, валюта, банкноти, монета, готівка, безготівкові гроші, електроні гроші, емісія грошей, грошовий обіг, паперові гроші, грошовий чек, грошова система.

Тематичні тези

1. Сутність та рівні розподілу праці. Форми організації суспільного виробництва.

Історично першим виникло натуральне виробництво.

У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці. У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні.

Натуральне виробництво було переважною формою господарювання докапіталістичної епохи. На зміну йому поступово приходить товарне виробництво.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Проте він стає причиною виникнення товарного виробництва тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну. Розвиток товарного виробництва можна вивчати за етапами суспільного поділу праці.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натуральному господарству ще сім-вісім тисяч років тому, зберігається і є ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси: суспільний поділ праці; повну соціально-економічну відокремленість виробників; економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками, що відбуваються шляхом обміну; приватну власність на результати праці. Розрізняють просте та розвинене товарне виробництво.

 

2. Товар та його властивості.

Товар – це продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити одну його сторону від іншої, проаналізувати кожну з них. При цьому аналіз слід починати з його речового змісту, зі споживної вартості. З цього погляду товар є насамперед, річ, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Іншою властивістю товару є мінова вартість. Мінова вартість – це видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії, розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності, для того щоб задовольняти свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Визначивши, що продукт праці стає товаром лише за наявності двох сторін – споживної вартості та вартості, слід вказати, що причина цієї двоїстості полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Споживну вартість створює конкретна праця (праця столяра, слюсаря, архітектора тощо), а вартість – абстрактна (витрати людської енергії).

 

3. Гроші: виникнення, сутність та функції.

Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Гроші виникають з появою та розвитком товарно-грошових відносин. На різних етапах історичного розвитку в різних країнах і місцевостях роль загального еквівалента виконували найбільш ходові продукти (сіль, бавовняні тканини, мідні браслети, коні, мушлі, сушена риба, хутра). Однак торгівля, що розвивалась, не могла брати до уваги різні місцеві еквіваленти. Тому з часом ця роль закріпилася за дорогоцінними металами: сріблом і золотом. Отже, історично гроші виникли як особливий товар, що виконує роль еквівалента, тобто вимірювача вартості всіх товарів.

Економічна сутність і роль грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п’ять функцій: міра вартості, засіб обіг, засіб платежу, засіб заощадження (нагромадження), світові гроші.

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Засіб обігу - це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Існують дві основні форми грошей: готівка та безготівкові. Готівка включає паперові гроші та розмінні монети.

 

4. Закони грошового обігу. Інфляція.

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Для розрахунку кількості грошей в обігу використовують формулу, пропоновану американським економістом І. Фішером:

МV =Р Q ,

де М — грошова маса; V — швидкість обігу грошової одиниці; Р — середній рівень цін; Q — кількість вироблених товарів і послуг.

Грошей в країні має бути стільки, щоб усі торгові операції могли здійснюватися стабільно за цінами, що склались. Грошова маса і необхідність емісії грошей залежать від швидкості їх обігу. Якщо економіка країни розвивається стабільно, то швидкість обігу грошей близька до постійної величини.

На кількість грошей, потрібних для сфери обігу, значно впливає функція грошей як засобу платежу, тому формула закону грошового обігу має вигляд:

КГ = (СЦ – К + П – ВП) / О,

де КГ – кількість грошей;

СЦ – сума цін товарів, які підлягають реалізації;

К – товари продані в кредит;

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП –платежі, що взаємо погашаються;

О – число оборотів однойменних грошових знаків.

 

5. Економічні закони товарного виробництва.

Розвиток товарного виробництва здійснюється відповідно до вимог об’єктивних економічних законів, зокрема закону вартості. У найзагальнішій формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів і послуг відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Закон вартості також виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. За не збігання попиту і пропозиції обмін товарів і послуг здійснюється не лише відповідно до вимог закону вартості, а й закону попиту та пропозиції. Закон вартості також виражає зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом, між індивідуальною та колективною працею, між працею виробника в минулому і теперішніми умовами виробництва.

Основні функції закону вартості: 1) регулює ціни, а через це – й розподіл виробничих ресурсів і поділ праці між різними сферами суспільного виробництва; 2) стимулює тих виробників, у кого індивідуальні витрати праці на виробництво товарів менші від суспільно необхідних; 3) обумовлює диференціацію виробників залежно від співвідношення їх індивідуальних трудових витрат з суспільно необхідними.

Таким чином, закон вартості – це закон руху товарного виробництва, основа ринкового механізму, конкуренції, який діє через співвідношення ціни, попиту та пропозиції.

 

ТЕМА 5. РИНОК: СУТЬ, ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ.

Програмні запитання

1. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти.

2. Суть та функції ринку.

3. Структура ринку.

4. Інфраструктура ринку.

5. Проблеми формування ринку в Україні

Основні терміни і поняття:

Ринок. Ринкова система. Суб’єкти ринкової економіки. Об’єкти ринкової економіки. Ринкові і суспільні блага. Переваги ринку. Недоліки ринку. Функції ринку. Структура ринку. Інфраструктура ринку. Функції інфраструктури ринку. Цінні папери: акції, облігації, векселі, варанти, ваучери, сертифікати, коносаменти. Біржі. Торговельно-промислові палати. Торговий дім. Магазин. Ярмарок. Маркетинг. Консалтинг. Аудиторська фірма.

Тематичні тези

1.Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти.

В умовах товарно-грошових відносин процеси обміну набувають форму ринкових відносин.

Ринкова економіка ґрунтується на таких інституціональних засадах і принципах: приватна власність на ресурси; свобода підприємництва і вибору; особистий інтерес як головний мотив вибору; конкуренція; опора на систему цін; обмежена роль держави і ін.

Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи, підприємництва і вибору. Споживачі вільні купувати те, що їм подобається; підприємства – виробляти і продавати те, що вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів.

Складовою ринкової економіки є ринкова система.

Ринкова система - це система ринків, цін і конкуренції. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції: по-перше, інформує споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; по-друге, синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей.

Конкретними ланками ринкової системи є такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.

Ринкові відносини – це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.

Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.

При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб’єкти властиві для чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.

У змішаній ринковій економіці важливим суб’єктом ринкових відносин є держава (уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки.

Основними об’єктами ринкових відносин є: товари і послуги; робоча сила, або праця; земля та інші природні ресурси; нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Ринкові відносини знаходять своє втілення в такій категорії, як ринок.

2. Суть та функції ринку.

Ринок є результат природно історичного процесу розвитку товарного виробництва, яке обумовлене суспільним поділом праці і відособленням суб’єктів господарювання.

При мірі розвитку товарного виробництва розвивається і ускладнюється як сам ринок, так і розуміння його економістами.

Ринок багатогранний, тому вивчати його можна з різних сторін. Саме цим пояснюється наявність в економічній літературі множини визначень ринку.

З точки зору купівлі-продажу ринок розглядається як сфера взаємодії попиту і пропозиції, виробника і споживача.

З точки зору організації економіки ринок називають суспільною формою функціонування економіки.

З позиції учасників ринку його визначають як форму суспільного зв’язку між суб’єктами господарювання.

В якості узагальнення можна сказати, що Ринок – це система організаційно-економічних відносин, яка здійснюється через купівлю-продаж у всіх ланках відтворення: в сфері виробництва, розподілу, обміну, споживання.

Сутність ринку найбільш повно проявляється в його функціях:

регулююча – регулює виробництво товарів і послуг за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

стимулюючу – спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищувати їх якість, впроваджувати нову техніку.

розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки

санаційну – очищає економічне середовище від неконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші.

інформаційну – інформує про стан справ в економічному житті.

інтеграційну – робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків.

Ринок має переваги (+) і недоліки (-).

Позитивними рисами ринку є:

- гнучкість і високе пристосування до змінних умов;

- оперативне використання нових технологій;

- незалежність виробників і споживачів і прийняття рішень;

- відсутність дефіциту товарів і послуг і т.п.

Негативні сторони ринку:

- нескінченна циклічна природа, нестабільність;байдужість до виробництва суспільних благ;

- неспроможність урегулювання зовнішніх ефектів економічної діяльності.

- байдужість до вирішення соціальних проблем.

- неспроможність подолати монополізм в економіці.

Ринок є найбільш ефективною формою організації економіки, але він не завжди і не у всьому здатний забезпечити саморегулювання і рівновагу економічної системи

Недосконалість ринку має компенсуватись відповідними функціями держави.

 


Читайте також:

  1. ПЕРЕДМОВА
  2. Передмова
  3. ПЕРЕДМОВА
  4. ПЕРЕДМОВА
  5. ПЕРЕДМОВА
  6. ПЕРЕДМОВА
  7. ПЕРЕДМОВА
  8. Передмова
  9. Передмова
  10. Передмова
  11. ПЕРЕДМОВА
  12. ПЕРЕДМОВА




Переглядів: 792

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Главные линии плоскости (особые) | Структура ринку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.058 сек.