• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структура ринку.

Ринок має певну структуру.

Структура ринку – це внутрішня будова окремих елементів ринку.

Економічна структура визначається:

- формами власності ( державна, приватна, колективна, змішана);

- структурою товаровиробників (державні, приватні, орендні і т.п.)

- особливостями сфери товарного обігу;

- рівнем приватизації і роздержавлення в країні;

- видами торгівлі, що використовуються в країні.

Структуру ринку класифікують за різними критеріями, найважливішими з яких є наступні:

За економічним призначенням об’єктів ринкових відносин: предметів споживання і послуг; засобів виробництва; нерухомості; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий (капіталу, фондовий; валютний; праці (робочої сили).

За ступенем зрілості ринкових відносин: розвинений; ринок, що формується; з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний).

Відповідно до чинного законодавства: легальний (офіційний); нелегальний (тіньовий).

За адміністративно – територіальною ознакою: місцевий; національний (внутрішній); світовий.

За галузевою ознакою: автомобільний, зерновий і т.п.

За характером продаж: оптовий та роздрібний.

4.Інфраструктура ринку.

Інфраструктура ринку – це комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Будова інфраструктури ринку дуже складна. Вона включає в себе такі основні підсистеми:

організаційно-технічна: товарні біржі; оптові ринки; аукціони, торговельно-промислові палати; сервісні центри; опціони; ярмарки; транспортні комунікації; ріелтерські фірми; земельні аукціони.

фінансово-кредитна: банки, фондові біржі; фінансові небанківські інститути (страхові компанії, інвестиційні та інші фонди), ощадні каси, ломбарди і ін.

державно-регулятивна (законодавче регулювання ринкових відносин): біржі праці (служби зайнятості); ліцензування; оподаткування; митна система; державні фонди для сприяння діловій активності тощо.

Науково-дослідне та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем; консалтингової компанії; інформаційні центри та агентства; рекламні агентства; спеціальні навчальні заклади; юридичні контори; рекламні агентства і т. ін.

Функції інфраструктури ринку:

Правове та економічне консультування підприємств, захист їхніх інтересів у державних та інших структурах;

Страховий захист підприємницької діяльності;

Забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств;

Підвищення оперативності ефективності, роботи суб’єктів ринку;

Створення умов для ділових контактів підприємців;

Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг;

Регулювання руху робочої сили;

Здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.

5. Проблеми формування ринку в Україні

При створенні в Україні ринкової моделі функціонування всієї економічної системи господарювання важливо врахувати досвід країн з розвиненою ринковою економікою. В сучасних умовах можна виокремити сім характерних моделей ринкової економіки: американська, японська, німецька, шведська, французька, південнокорейська, китайська.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найсприятливішою є модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

ТЕМА 6. РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ: ПОПИТ, ПРОПОЗИЦІЯ, ЦІНА.

Програмні запитання

1. Попит. Закон попиту. Нецінові фактори попиту.

2. Пропозиція. Закон пропозиції. Нецінові фактори пропозиції.

3. Еластичність попиту і пропозиції

4. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.

Основні терміни і поняття:

Попит. Крива попиту. Функція попиту. Закон попиту. Зміна величини попиту. Зміни у попиті. Пропорція. Функція пропорції. Крива пропозиції. Закон пропозиції. Зміни обсягу пропозиції. Зміни у пропозиції. Товари субститути. Товари комплементи. Нормальні товари. Нижчі товари. Еластичність попиту за ціною, за доходом, перехресна еластичність. Рівновага. Дефіцит. Надлишок.

Тематичні тези

1. Попит. Закон попиту. Нецінові фактори попиту.

Ринковий механізм здійснюється через взаємодію попиту і пропозиції. Попит – це одна із сторін процесу ринкового ціноутворення.

Попит – це кількість товару, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу. Попит – це платоспроможні потреби людей: нема грошей – нема й попиту.

Закон попиту – чим нижча ціна на товар, тим більша величина попиту і навпаки, чим вища ціна, тим менша величина попиту за інших рівних умов. Отже, закон попиту відображає обернену залежність між ціною товару і величиною попиту на нього.

Графічне зображення цієї залежності називають кривою попиту (мал.8.1).

Мал. 8.1 Крива індивідуального попиту на товар

Криву попиту позначають буквою Д (англ. Demand – попит). Вона іде зверху вниз, зліва направо, тобто має спадний характер. Спадна траєкторія кривої попиту зумовлена двома причинами:

1) Ефектом доходу, зміст якого полягає в тому, що зі зниженням ціни продукту купівельна спроможність грошового доходу збільшується, що дає змогу купувати більше певного продукту, ніж раніше. І навпаки.

2) Ефектом заміщення, зміст якого полягає в тому, що споживачі замінюють дорожчі продукти дешевшими.

Ефект доходу та ефект заміщення діють одночасно і обидва змінюють величину попиту на продукт.

Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Індивідуальний попит – це попит окремого споживача. Ринковий попит – це сума індивідуальних попитів, які пред’являються кожним споживачем за різних цін (мал.8.2)

Мал.. 8.2. Графік кривої ринкового попиту, побудований на основі додавання кривих індивідуального попиту.

Функціональна залежність попиту від ціни виражається рівнянням

Q_d = ƒ (Р),

де Q_{d –} величина попиту на товар; Р – ціна товару.

Ціна – найважливіший чинник, що визначає обсяг попиту. Але існують і інші нецінові чинники, що впливають на нього:

кількість покупців;

доходи споживачів:

а) товари, попит на які прямо залежить від зміни доходу, називають нормальними товарами.

б) якщо зі зростанням доходів попит на певні товари знижується, то такі товари називають нижчими.

- очікування споживачів;

- ціни на супутні товари:

а) якщо зниження ціни на один продукт зменшує попит на інший, то такі продукти називають взаємо замінюваними;

б) якщо зниження ціни на один продукт збільшує попит на інший продукт, то такі товари називають взаємодоповнюючими.

- місткість ринку;

- кліматичні умови.

Слід розрізняти поняття «зміни обсягу (величини) попиту» і «зміни у попиті».

Зміни обсягу попиту відбуваються через зміну ціни і графічно характеризується рухом по кривій попиту (мал. 8.1)

Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, зміщують положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч (мал.8.3)

Мал. 8.3. Переміщення кривої попиту

2. Пропозиція. Закон пропозиції. Нецінові фактори пропозиції.

Якщо споживачі (покупці) репрезентують попит, то продавці (виробники) – пропозицію.

Пропозиція – це кількість товарів, яку виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Чим вища ціна, тим більшу кількість продукції виробники захочуть поставити на ринок і навпаки.

Пряма залежність між ціною та кількістю пропонованого продукту називається закон пропозиції.

Графічне зображення цієї залежності називають кривою пропозиції, яку позначають буквою S (англ. Supply – пропозиція) (мал.8.4)

Крива пропозиції є висхідною.

Пропозиція, як і попит, набуває форми не тільки індивідуальної, а й ринкової пропозиції.

Ринкова пропозиція визначається як загальна сума індивідуальних пропозицій.

Мал.8.4. Крива індивідуальної пропозиції.

Функціональна залежність пропозиції від ціни виражається рівнянням:

Q_s = ƒ (Р),

де Q_s - величина пропозиції товару; Р – ціна товару.

Нецінові фактори впливу на пропозицію:

- технологічний прогрес;

- зміна цін на ресурси;

- зміна цін на споріднені товари;

- зміни у бюджетно-податковій політиці;

- очікування підприємців.

Нецінові фактори впливу на пропозицію викликають зміни пропозиції, зміщуючи графік кривої попиту праворуч або ліворуч (мал. 8.5.)

Мал. 8.5. Переміщення кривої пропозиції.

3.Еластичність попиту і пропозиції

В аналізі попиту і пропозиції використовують поняття «еластичності».

Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають еластичністю.

Кількісно еластичність вимірюється показником, який називається коефіцієнтом еластичності (Е) і вимірюється через відношення відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої.

Розрізняють еластичність попиту за ціною, доходом і перехресну еластичність.

Еластичність попиту за ціною (Е_dp) показує на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на один відсоток.

де Е_dp –коефіцієнт еластичності попиту за ціною; ∆Q_d – зміна обсягу попиту; Q_d – первинний обсяг попиту; ∆P – приріст ціни; P – первинна ціна.

Залежно від ступеня еластичності розрізняють: еластичний попит (Е_dp > 1), нееластичний попит (Е_dp < 1), з одиничною еластичністю (Е_dp = 1), абсолютно нееластичний (Е_dp = 0), абсолютно еластичний попит (Е_dp → ∞)

Товари субститути (взаємозамінні) і товари-комплементи (взаємодоповнюючі) по різному реагують на зміну цін свого парного товару.

Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту: значимість товару для споживача; наявність і доступність товарів-субститутів; значимість товарів комплементів у загальній структурі споживання; фактор часу.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (E_{d A/B}) – це відношення відсоткової зміни попиту на товар А (∆Q_dА) до відсоткової зміни ціни товару В (Р_В).

В залежності від коефіцієнта перехресної еластичності для різних пар товарів А і В, якщо E_dA/B>0 вони є субститутами, при E_{d A/B} < 0 – комплементи, коли E_{d A/B} = 0 – незалежні.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (Е_di) визначається як відношення відсоткової зміни обсягу попиту (∆Q_d / Q_d) до відсоткової зміни обсягу доходу споживача (∆I / I).

Для нормальних товарів E_di > 0, для нижчих - E_di < 0.

Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції (E_sp) визначається як відношення відсоткової зміни обсягу пропозиції (Q_s/Q_s) до відсоткової зміни ціни (∆P/P):

На еластичність пропозиції впливають фактор часу і взаємозамінність факторів виробництва.

Використання коефіцієнтів еластичності попиту робить можливим на практиці розраховувати сумарний вплив різноманітних чинників на ринковий попит.

4. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.

Взаємодія попиту і пропозиції призводить до встановлення рівноважної (ринкової) ціни.

Рівноважна (ринкова) ціна – це та ціна, за якої врівноважуються величини попиту і величини пропозиції.

Графічно рівноважна ціна встановлюється у точці перетину кривих попиту і пропозиції (мал. 8.6.) Точка Р_Е називається точкою рівноваги.

Мал. 8.6 Графік рівноваги попиту і пропозиції

Рівноважна ціна – це ціна, за якої інтереси покупців і продавців збігаються: кількість продукту, яку хочуть придбати покупці, саме дорівнює кількості продукту, яку хочуть продати продавці.

Якщо ціна (Р₁) буде встановлена вище рівноважної, то відбувається перевищення пропозиції над попитом і як результат, - надлишок (перевиробництво).

Якщо ж ціна (Р₂) буде встановлена нижче рівноважної, то виникне – дефіцит (нестача).

Ситуація дефіциту або надлишку не може продовжуватись довгий час. Під впливом конкуренції в умовах вільних цін вона встановиться на рівні рівноважної.

Ринковий механізм – це механізм координації діяльності суб’єктів через систему цін. Багато економістів, від А.Сміта і до Фрідріха А. Фон Хайєка вважали, що механізм вільного ціноутворення є найбільш ефективним засобом розділу ресурсів.

ТЕМА 7. КОНКУРЕНЦІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Програмні запитання

1. Сутність, суб’єкти та значення конкуренції.

2. Типи конкуренції.

3. Регулювання конкуренції державою та антимонопольне законодавство.

Основні терміни і поняття:

Конкуренція, конкуренція продавців, конкуренція покупців, внутрішньогалузева конкуренція, міжгалузева конкуренція, досконала конкуренція, недосконала конкуренція, цінова конкуренція, нецінова конкуренція, добросовісна конкуренція, недобросовісна конкуренція, монополістична конкуренція, монополія, олігополія, антимонопольне законодавство, антимонопольний комітет.

Тематичні тези

1. Сутність, суб’єкти та значення конкуренції.

Конкуренція (лат. concurrentia – змагання, суперництво) – боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків; механізм стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва. Конкуренція є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників зовнішньою примусовою силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати тощо.

Конкуренція корисна для суспільства: стимулює раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, примушує виробників постійно поновлювати асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками й активно впроваджувати їх у виробництво. Результати такого суперництва оцінюють самі споживачі, під час купівлі віддаючи перевагу тим чи іншим товарам.

У ринковій економіці конкуренція виконує чимало функцій: сприяє розподілу ресурсів, взаємодії попиту і пропозиції, формуванню ринкових цін, стимулює зниження витрат виробництва й запровадження нових видів продукції.

Водночас конкуренція має і негативні риси: є однією з причин безробіття, прямо чи опосередковано спричиняє нерівномірний розподіл доходів між різними групами населення; призводить до розорення дрібних товаровиробників.

2. Типи конкуренції.

Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція – економічне суперництво між великою кількістю дрібних і середніх підприємств, що виробляють однорідну продукцію, при цьому для входу нових підприємств в галузь та виходу будь-якого підприємства з неї немає жодних перешкод. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму. Недосконала конкуренція пов’язана з певним обмеженням вільного підприємництва і виступає у формах монополістичної конкуренції, олігополістичної конкуренції та монополії.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов’язана або з його особливостями (якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Цей вид характеризується великою кількістю виробників і продавців, і купівля продаж не здійснюється за єдиною ринковою ціною.

Для олігополістичної конкуренції характерними рисами є: товари виробляють кілька великих фірм; однорідна або диференційована продукція; взаємозалежність фірм; значний контроль за ціною; значні бар’єри, які перешкоджають входженню нових фірм у галузь.

Монополія характеризується: наявністю в галузі єдиної фірми – чистого, або абсолютного монополіста; відсутністю близьких замінників продукту монополіста; бар’єрами входження на ринок.

Розрізняють також внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію. Внутрішньогалузева конкуренція існує між виробниками певної галузі за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції, за отримання максимально можливого в галузі прибутку. Міжгалузева конкуренція виникає між виробниками різних галузей за вищі прибутки та вигідніше застосування капіталу.

Конкуренцію можна класифікувати й за методами її ведення. Так, розрізняють добросовісну (чесну) і недобросовісну конкуренцію, цінову і нецінову. Добросовісна конкуренція – це таке суперництво, при якому дотримуються правових та етичних норм взаємовідносин з партнерами, а недобросовісна включає технічне шпигунство, переманювання фахівців-професіоналів, підкуп працівників підприємства-конкурента, неправдиву рекламу тощо. Що стосується цінової конкуренції, то вона здійснюється маневруванням цінами з метою більш вигідного використання ринкової кон’юнктури. При цьому застосовують монопольно високу ціну, ціну лідера, престижну ціну, психологічну ціну та ін. Нецінова ж конкуренція ґрунтується на технічних перевагах, вищій якості та більшій надійності товару, використанні реклами, ефективних методах збуту тощо.

3. Регулювання конкуренції державою та антимонопольне законодавство.

Сучасна конкуренція державно регульована. У ст. 42 Конституції України записано: “Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.

Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Цю функцію виконує антимонопольний комітет, керуючись антимонопольним законодавством. Антимонопольне законодавство – складна, розгалужена мережа законів, судових рішень, а також система заходів, спрямованих на регулювання дій фірм, об’єднань, корпорацій на ринку щодо обмеження і усунення монопольних впливів, боротьби з монополізмом та відсікання тих фірм, які порушують права споживачів і виробників товарів та послуг.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також на наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах. В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Вперше антимонопольне законодавство було прийнято в США – антитрестовський закон Шермана (1890 р.). Пізніше він був удосконалений завдяки поправкам Клейтона (1914 р.), Вілера Лі (1938 р.), Целлера-Кефовера (1950 р.) та ін.

В Україні в 1992 році було прийнято Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, а в 2001 році – “Про захист економічної конкуренції”.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. До їхніх функцій належить: 1) розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва та обігу; 2) комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; 3) підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства тощо. При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму та конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних і дорадчих структур.

Слід зазначити, що заходи захисту конкуренції не повинні здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

Модуль 2. Мікроекономіка і макроекономіка

ТЕМА 1. ДОМОГОСПОДАРСТВА ТА ЇХ РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Програмні запитання

1.Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.

2.Доходи домогосподарств.

3.Витрати домогосподарств.

Основні терміни і поняття:

Домогосподарство, сім’я, ресурси домогосподарств, доходи домогосподарств, трансфертні платежі, сукупний дохід домогосподарств, прожитковий мінімум, розподіл доходів між домогосподарствами, оптимальний споживчий бюджет, споживання та заощадження домогосподарств.

Тематичні тези

1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співвідношення в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Домогосподарство – це особа або група осіб, об’єднаних спільним веденням господарства. А сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом. Домогосподарство є основною одиницею соціального та біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою. Домогосподарство – постачальник ресурсів праці, грошей, капіталу.

Економічне значення цього суб’єкта визначається такими чинниками:

• задоволення потреб домогосподарств у матеріальних та нематеріальних благах є природною метою виробництва. Попит домогосподарств - один із найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага;
• домогосподарства як власники чинників виробництва передають їх діловим одиницям (фірмам), які ефективно поєднують їх;
• частина доходу, що не використовується домогосподарствами впродовж поточного року (періоду), перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Сьогодні інтерес до домогосподарств посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає.

З’ясувавши основний зміст категорії домогосподарства можна перейти до розгляду функцій домогосподарств, тієї ролі, яку вони виконують в економічному розвитку суспільства. Головними функціями домогосподарства є забезпечення економіки ресурсами, в тому числі послугами чинників виробництва, використання отриманих за це грошей для придбання на ринку товарів та послуг з метою споживання та здійснення заощаджень для задоволених своїх майбутніх потреб.

Провідною з цих функцій виступає споживання. Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, які дають можливість вивчити поведінку об’єкта аналізу у чистому вигляді.

Домогосподарство є єдиним економічним суб’єктом і задовольняє свої потреби як єдине ціле, тобто не береться до уваги його внутрішня структура, і воно ототожнюється з поняттям індивід. Припускають, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу послуг чинників виробництва або перерозподілу між членами суспільства, якщо воно не має у власності чинники виробництва, і повільно використовує їх для поточного споживання, не роблячи заощаджень.

Домогосподарство може споживати, купувати на ринку, усі споживні блага, які виробляються на цей момент виробничим методом економіки, за наявності повної інформації щодо їхніх споживчих якостей.

Не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на обсяг його поточного споживання, а саме: вкладення частини доходів у запаси споживчих благ, збільшення або зменшення майна, отриманого кредиту на споживчі цілі тощо.

В будь-якій економіці домогосподарства є постачальниками ресурсів. Це робоча сила, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсами праці. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал. Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбають облігації.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
6. Атомно-кристалічна структура металів
7. Базова алгоритмічна структура
8. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
9. Безцехова виробнича структура.
10. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
11. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу
12. Бюджетна структура

Переглядів: 7293