Тема 2. РОЗВИТОК ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В ХХ ст.

Значний вплив на хід промислового перевороту мав іноземний капітал. Спочатку він сприяв розвитку промисловості. Однак, надалі одержуючи великі прибутки за рахунок, в основному, експлуатації дешевої робочої сили, іноземні капіталісти не прагнули впроваджувати передову техніку і технологію, що вело до технічного відставання і затримки індустріалізації.

План.

1. Господарство України в період громадянської війни (1918 – 1920 рр.).

2. Відбудова народного господарства в період НЕПу.

3. Економіка України у роки довоєнних п’ятирічок.

4. Господарство у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнні відбудови (1941– 1950 рр.).

1. Господарство України в період громадянської війни (1918 – 1920 рр.)

Повалення самодержавства в Росії створило передумови для демократизації всіх сторін суспільного життя , в тому числі розв’язанні соціально-економічних питань.

В Україні важливе значення мало утворення Української Центральної ради на чолі з відомим істориком і політичним діячем М. С. Грушевським.

На початку грудня 1917 р. УЦР заснували Головну скарбницю УНР, у якій були підпорядковані всі губернські і повітові казначейства, що стали її місцевим органом. Усі державні податки і прибутки , які збиралися на території УНР, визнавалися державним скарбом України.

На початку 1918 р. в Україні виникають українські паперові гроші. Основною грошовою одиницею УНР стала гривня, що мала містити 8,712 долі чистого золота. Але в обігу в основному були паперові державні кредитові білети вартістю 2,10,100,500,1000,2000 гривень.

У відбудові народного господарства України велику роль зіграв Генеральний секретаріат торгу й промисловості, якому підпорядкувалися департаменти фабрично-заводського, технічного, гірничого, паливного, тарифного, департамент внутрішнього та зовнішнього торгу, відділ металообробної промисловості та ін.

У зв'язку з тим, що земельне питання займало центральне місце в Україні, Генеральний секретаріат УЦР розробив план земельної реформи. В резолюції про соціалізацію землі проголошувалось скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та ін. землі нетрудових господарств. Землі УЦР вважала власністю не окремих осіб чи установ, а всього народу. Всі трудові селянські землі мали залишатися недоторканними.

Земля також надавалась для загальногромадянського користування, під оселі і будівлі окремим особам, товариствам, громадянським установам, розміщення торговельних і промислових підприємств. Наймана праця могла використовуватись лише у виключних випадках, тимчасово.

Користування землею проголошувалось безкоштовним, оподаткуванню підлягали лише землі, надані понад установлену норму. Але слід відзначити непослідовність та нерішучість УЦР. В Україні діяли всі закони Російської імперії, закони Тимчасового уряду.

Зовсім інша соціально-економічна політика проводилась в Україні з приходом до влади гетьмана П. Скоропадського. В документах свого універсалу, оголошеного в квітні 1918 р., гетьман обіцяв, що найближчим часом ліквідує “Соціалістичні експерименти” ЦР, насамперед у сфері економіки. Припинила своє існування Рада Народних Міністрів, а її функції покладались на Раду Міністрів Української держави (“Закон про Тимчасовий Державний устрій України” від 29.04.1918 р.).

Був розроблений проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами (не більше ніж по 25 десятин на одну особу). Відновлювалась повна свобода щодо укладання купчі з купівлі-продажу землі. Але на практиці в добу Гетьманату повним ходом відбувалася реставрація поміщицького землеволодіння, за допомогою окупаційної армії у селян відбирали землю і майно, передане їм земельними комітетами.

Економічні угоди, укладені між гетьманським урядом і Німеччиною та Австро-Угорщиною, свідчать про грабування України, що стало однією з основних причин краху Гетьманського режиму. Провал соціально-економічної політики Української держави пояснювався як антидемократичною основою режиму, так і цілковитою залежністю П. Скоропадського від кайзерівської воєнної адміністрації.

14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання Національного союзу, на якому утворився Верховний орган відновленої УНР – Директорія. За місяць вона встановила контроль над усією Україною. Директорія стала прямою спадкоємницею Центральної ради.

Новій українській владі так і не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України посилився процес роздроблення виробництва. Зросла частка середніх і малих підприємств, які в умовах господарської розрухи були більш життєздатними. У 1919 р. повністю припинила своє функціонування залізорудна та марганцева промисловість, скоротила виробництво машинобудівельна, паливна промисловості.

Економічна політика Директорії також не влаштовувала українське селянство. 8 січня 1919 р. був опублікований земельний закон, який проголосив ліквідацію приватної власності на землю, але не дав відповіді на головне питання селян, коли вони її отримають. Крім того, земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканною.

Наприкінці 1920 р. Директорія УНР остаточно втратила контроль над територією України.

1919 р. увійшов в історію України як рік встановлення радянської форми державності. Студенти повинні звернути увагу на програму соціально-економічних перетворень в Україні у цей період. В урядовій Декларації від 25 січня 1919 р. проголошувалось за необхідне визволення трудящих із-під гніту експлуатації шляхом націоналізації промисловості, ліквідації поміщицького та монастирського землеволодіння, створення всеохоплюючого законодавства з охорони праці, страхування, пенсійного забезпечення робітників. Уряд передбачав реорганізацію шкільної і позашкільної освіти. Але в умовах революції і громадянської війни на перший план виступали питання формування Української червоної армії та забезпечення її боєздатності. Український уряд був реорганізований і став називатися Радою народних комісарів (РНК), його відділи – народними комісаріатами, а їх завідувачі – наркомами.

Юридичне оформлення радянської державності в Україні відбулося 10 березня 1919 р., сприйняття на 3-му всеукраїнському з’їзді рад у Харкові 1-ї Конституції УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу “диктатури пролетаріату”, центральним завданням якої було визначено здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму.

Моделлю соціально-економічної політики в цей час стала політика “воєнного комунізму”, яка передбачала: прискорені темпи націоналізації всіх промислових підприємств; згортання товарно-грошових відносин, заборону свободи торгівлі, запровадження карткової системи розподілу продуктів; заміну товарного ринку як універсального фундаменту економіки розкладками, насамперед продовольчою, а в сільському господарстві – прагнення перейти від одноосібного до усуспільненого виробництва через радгоспи, комуни, артілі; мілітаризацію народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності та інші.

Студенти повинні усвідомити, що політика “воєнного комунізму”, з одного боку, була вимушеною реакцією на критичні обставини і тому передбачала досить жорсткі тимчасові заходи, а з іншого боку, її реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу.

В Україні послідовний перехід до політики “воєнного комунізму” розпочався на початку 1919 року. 11 січня 1919 року радянський уряд України видав декрет про порядок націоналізації підприємств. Керівництво цим процесом здійснювали Укрраднаргосп та його главки. Були націоналізовані підприємства провідних галузей промисловості й транспорту; металургійної машинобудівної, вугільної, хімічної, харчової, легкої тощо.

Своєрідним стержнем політики “воєнного комунізму” стала продрозкладка, з метою вирішення продовольчої проблеми. В січні 1919 року одним з перших законодавчих актів РНК УСРР було проголошено державну монополію на хліб, цукор, сіль і газ.

Були введені в дію декрети Раднаркому УСРР від 5 лютого “Про вилучення хлібних лишків”, і від 12 квітня “Про розкладку лишків” урожаю 1918 року та попередніх років, що встановлювали обов'язкову розкладку “лишків” продовольчих товарів, зерна, насіння та зернового фуражу.

Влітку 1920 року вся Україна була оголошена територією державних заготівель, завдяки яким наприкінці року було добуто вже 71 млн. пудів зерна.

Продрозкладка мала пагубні економічні та політичні наслідки. Вона позбавила селян матеріальної зацікавленості виробляти більше продуктів, що призводило до зниження сільськогосподарського виробництва і занепаду всього господарства.

В умовах згортання товарно-грошових відносин відбувається зниження купівельної спроможності грошей та натуралізації господарства. Постановою уряду УСРР від 14 квітня 1920 року було введено безкоштовне користування поштою, телеграфом, телефоном для радянських установ. Була відмінена плата за житло, транспорт, комунальні послуги. Введено безкоштовну видачу населенню продуктів і товарів широкого вжитку, що розподілялись за картками.

Характерною рисою цього періоду стала трудова повинність і зрівняльна система оплати труда, примусова праця вважалась єдиним методом залучення людей до господарської діяльності.

З кінця 1918 року ввійшов у практику закон про призив робітників і спеціалістів різних галузей на державну службу, на зразок набору до лав Червоної армії. Були мобілізовані залізничники, медичні працівники, працівники річного та морського флоту, зв’язківці, металісти, електрики, працівники паливної промисловості та інші.

Політика “воєнного комунізму” була зумовлена надзвичайними умовами війни. І хоч значна частина керівництва країни, публіцистів і вчених того часу сприймали її не тільки як вимушену, тимчасову, але і як цілком закономірну систему при переході до безкласового суспільства, вільного від ринкових відносин, “воєнний комунізм” так і не став абсолютним.

Йому не вдалось повністю підкорити вільний ринок. По всій країні постійно підпільно на так званому “чорному” ринку велась торгівля, відбувався обмін продовольства на промислові товари.

Таким чином, економічна неспроможність системи “воєнного комунізму” обумовила політичну кризу 1920-1921 рр., яскравим проявом якої стали селянські повстання проти продрозкладки. Навесні 1921 р. політика “воєнного комунізму” була замінена новою економічною політикою (НЕП).

Характеризуючи розвиток господарства України в період НЕПу студенти повинні в першу чергу вивчити економічне становище України на початку 20-х років та необхідність переходу до нової економічної політики.

Вони повинні звернути увагу на те, що на початку 20-х років становище України було надзвичайно важким.

Воєнні дії, які точились на території України майже сім років, і політика “воєнного комунізму” завдали величезної шкоди народному господарству. Були порушені економічні зв'язки між районами, між містом і селом, підірвано грошовий обіг, зруйновано матеріально-технічну базу промисловості. Загальні збитки народного господарства УСРР досягли 10 млрд. золотих карбованців. Економічна розруха вразила велику машинну індустрію, залізорудну та вугледобувну промисловість, металургію, обсяг продукції якої у 1920 р. становив близько 5 відсотків довоєнної. Чисельність промислових робітників зменшилась наполовину, в містах з’явилась велика кількість безробітних. До липня 1921 р. невпинна емісія збільшила грошову масу в порівнянні з листопадом.1917 р. в 60 разів, а ціни на продукти харчування виросли до 1923 року на 7200 відсотків, що значно погіршувало становище населення.

Господарське становище України, як і країни в цілому, ще більше погіршилось у зв'язку з катастрофічною посухою 1921 р. У Поволжі, на північному Кавказі, на півдні України розпочалися голод, епідемії.

Таким чином, дедалі ставала початкова потреба змінити політику “воєнного комунізму” новою економічною політикою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Промисловий переворот та його особливості	\|	Відбудова народного господарства в період НЕПу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.