• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стратегія фінансування

Основою використовуваних методів управлін­ня є закони, закономірності і принципи су­спільного виробництва, науково-технічний рі­вень розвитку фірми, підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між людьми.

Методи управління поділяються на:

> економічні;

> адміністративно-правові;

> соціально-психологічні.

Економічні методи управління- це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економіч­них законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

• матеріальну відповідальність;

• ціноутворення;

• державне регулювання;

• стимулювання;

• податки.

Адміністративно-правові методи управлінняперед­бачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

• законодавчими актами;

• інструкціями;

• положеннями;

• наказами і розпорядженнями.

Адміністративно-правові методи передбачають і засто­сування відповідних матеріальних, адміністративних і кар­но-правових санкцій.

Соціально-психологічні методи управлінняреалізу­ють мотиви соціальної поведінки людини, оскільки тради­ційні форми матеріального заохочення поступово втрача­ють свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, вивчення середовища виробництва, громадської думки. Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необ­хідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою. Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління.

Система управління має бути простою і гнучкою, забез­печувати ефективність і конкурентоздатність функціону­вання фірми. її характеристики:

•невелике число рівнів управління;

•наявність небагаточисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;

•якість продукції і всі процедури повинні бути орієнтовані на споживача.

2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ

Існують різні типи організаційних структур управління, основними з яких є:

1. Лінійна- це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністра­тивні та інші функції у відповідному підрозділі. Викорис­товується у невеликих підприємствах з нескладною техно­логією виробництва. Перевагами такої структури є:

а) чіткість взаємовідносин;

б) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;

в) надійний контроль.

Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт: облік, робота з кадрами, контроль якості тощо.

2. Лінійно-штабна структурапередбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні
виробничі завдання і формувати відповідні управлінські. При цьому штаби не дають безпосередніх розпо­ряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої струк­тури в тому, що лінійні керівники мають можливість скон­центрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки - ріст управлінських витрат, зниження оператив­ності. Така структура є ефективною в масовому виробницт-ні з незначними технологічними змінами.

3. Функціональна структуратакож передбачає наяв­ність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний ви­робничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво з кожної функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузго­дженість рішень, зниження оперативності.

4. Дивізіональна структурауправління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів: за продуктами, групами спожива­чів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці,тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а реш­ту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (від­
діленням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробницт­ва і виникненням корпорацій, конгломератів.

5. Матрична структурапередбачає створення, поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управ­ління, тимчасових проектних груп, які формуються із спе­ціалістів функціональних підрозділів і займаються створен­ням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональ­них підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо членів групи.

6. Множинна структурауправління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних струк­тур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись у майбутньому.

Згідно із Господарським Кодексом управ­ління підприємством здійснюється відповідно до статутуна основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управлін­ня, встановлює штати. Власник здійснює права щодо управ­ління підприємством безпосередньо або через уповноваже­ні ним органи. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватись за певними напрямами.

При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно правильно встановити чисельність зайнятих у сфері уп­равління підприємством. Чисель­ність працівників функціональних підрозділів підприємства визна­чається на основі відповідних нормативів. Залежно від викону­ваних функцій такими підрозді­лами можуть бути відповідні від­діли, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослід­ними інститутами праці і відо­бражаються в основних методич­них рекомендаціях. На підприєм­ствах найчастіше чисельність управлінського персоналу вста­новлюється у відсотках до чи­сельності робітників і фіксується у штатному розписі підприємства. Економічність апарату управління визначають за форму­лою відповідного коефіцієнта Ке_У:

Кеу = Кс х Кчу

де Кс - коефіцієнт відповідності існуючої структури на під­приємстві типовій структурі;

Кчу - коефіцієнт відповідності фактичної чисельності працівників апарату управління їх нормативній чисельності.

Допоміжними показниками економічності апарату управ­ління є:

· питома вага чисельності управлінського персоналу в шгальній чисельності працюючих;

· кількість робітників, що припадають на одного пра­цівника управління;

· питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх пра­цюючих.

Застосування згаданих показників є доречним при порів­нянні економічності управління в однотипних підрозділах підприємства.

3. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Бізнес-план - це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одер­жання прибутку.

Бізнес-план розробляється з метою:

1) техніко-економічного обґрунтування доцільності ство­рення і функціонування підприємства;

2) залучення зовнішніх інвесторів, у тому числі іноземних;

3) для обґрунтування пропозицій щодо доцільності при­ватизації підприємства.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчас­тіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.

Вихідною інформацієюпри розробці бізнес-плану є:

• інформація про попит на продукцію (послуги) (про єм­ність ринку, географію ринку, демографічну характеристи­ку потенційних споживачів);

• виробнича інформація (про технологію виготовлення продукції, необхідні виробничі площі, обладнання, сирови­ну, чисельність і кваліфікаційний склад персоналу та ін.);

•фінансова інформація (про необхідні грошові кошти
для реалізації проекту, джерела та умови їх одержання).

Структура бізнес-плануможе відрізнятись залежно від мети його розробки. Для внутрішнього використання роз­робляється бізнес-план з досить високим ступенем деталі­зації техніко-економічних показників, а для пред'явлення інвесторам - наводяться найважливіші показники ефектив­ності проекту.

Типова структура бізнес-плану:

/. Резюме (зведений розділ)

У ньому обґрунтовується необхідність організації ново­го підприємства, переваги майбутньої продукції порівняно з продукцією потенційних конкурентів, прогнозні обсяги продажу на найближчі роки, виручка від продажу, витрати на виробництво, валовий прибуток і ефективність вкладе­ного капіталу, термін окупності капіталовкладень. Цей роз­діл часто називають «міні-бізнес-планом».

//. Основна частина

Опис товару (послуги), характеристика фірми (ха­рактеристика товару, особливості продукції, патенти та сві­доцтва, якими захищені ці особливості, зразок товару, орієнтовна ціна на продукцію або витрати на її виробництво, упаковка; характеристика виду і форм діяльності фірми, її репутація, засновники та ін.).

2.2. Аналіз галузі (темпи розвитку галузі, нові продукти галузі, перспективи її розвитку на найближчі роки, вхідні бар"єри, життєвий цикл товару та ін.).

2.3. Аналіз ринку (результати вивчення ринку збуту, дані, ін» характеризують структуру і сегменти ринку, потенційні споживачі, можливі конкуренти, їх товари, якість продук­
ті, орієнтовні ціни та умови продажу).

2 4. План маркетингу (засади ціноутворення, організація і вартість реклами, канали збуту продукції, форми продажу товару, методи стимулювання продажу та ін.).

2.5. План виробництва (величина виробничих потуж­ностей, умови їх нарощування, умови забезпечення вироб­ництва сировинно-матеріальними ресурсами, види необхід­них для виробництва ресурсів, устаткування підприємства, н їли його закупівель, кооперовані зв'язки із суміжниками, величина витрат на виробництво, організація контролю якості продукції).

2. 6. Організаційний план (організаційна схема управління підприємством, професійно-кваліфікаційна характеристика персоналу, форми найму працівників та їх оплата праці, форми стимулювання працівників різних категорій).

2. 7. Оцінка ризику і страхування (типи ризиків, джерела ризиків і момент їх виникнення, заходи щодо зменшення ймовірності та масштабів ризику і мінімізації збитків від нього, програма страхування від ризиків).

2.8. Юридичний план (форма власності і статут підприємства, дольова участь партнерів, їх відповідальність; якщо підприємство є акціонерним товариством, то пояснюється
розподіл капіталу між акціонерами, тими, хто володіє контрольним пакетом акцій).

2.9. Фінансовий план (прогноз обсягів реалізації, баланс і грошових видатків і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості).

V цьому розділі обґрунтовується план одержання коштів і для організації підприємства, передусім кількість необхід­них коштів для організації продажу, вказується, звідки надійдуть ці кошти і в якій формі. Також зазначається період повернення інвесторам вкладеного капіталу та доходу від нього, джерела розширення виробництва тощо).

Структура бізнес-плану, кількість форм та їх зміст не ре­гламентуються.

Основними відмінностями між традиційним поточним планом і бізнес-планом є:

> поточний план розробляється в одному варіанті, а біз­нес-план - у декількох;

> поточний план розробляється лише на рік, а бізнес-план - на декілька років;

> поточний план розробляється для внутрішнього вико­ристання, бізнес-план — для пред'явлення також зовнішнім інвесторам.

4. ПОТОЧНЕ БЮДЖЕТУВАННЯ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
3. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
4. Бюджетна класифікація фінансування бюджету
5. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи
6. Бюджетне фінансування житлового господарства.
7. Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування.
8. Бюджетне фінансування, його форми та методи
9. Бюджетне фінансування, його форми та методи
10. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.
11. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
12. Венчурне інвестування. Особливості венчурного фінансування

Переглядів: 639