• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кримінально-виконавчі установи, які поділяються на установи відкритого типу (виправні центри) і закритого типу (виправні колонії).

Спеціальні приміщення органів МВС, Служби безпеки та слідчі ізолятори центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, в яких застосовуються інші примусові заходи, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Порядок і умови відбування засудженими покарань регламентується кримінально-виконавчим законодавством України, що відповідно до статті 2 Кримінально-виконавчого кодексу України, складається з цього кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею11 КВК України встановлений перелік видів органів і установ виконання покарань, відповідно до якого органами виконання покарань є:

- Державна пенітенціарна служба України (створена на підставі Указу Президента України від 09.12.2010 року №1085\2010 „Про оптимізацію системи органів виконавчої влади”) - є центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, основними завданнями якої є:

1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;

4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.

(Положення про Державну пенітенціарну службу України затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №394/2011)

(для більш повного уявлення напрямів діяльності Держдепартаменту, його структури та завдань рекомендується відвідати Інтернет-сайт Департаменту за адресою http://www.kvs.gov.ua/).

Відповідно до п.3 галузевого наказу Генерального прокурора України безпосередній нагляд за додержанням законів при здійсненні центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань своїх повноважень покладено на управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України.

Для довідки, у кримінально-виконавчій системі налічується 141 установи, в яких фактично трималося майже 112 тисяч осіб. Із загальної кількості понад 100 тисяч засуджених відбувають покарання у виді позбавлення волі, більш 5 тисяч осіб - у виді обмеження волі. У 701-й КВІ перебуває на обліку понад 180 тис. осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. У кримінально-виконавчій системі України, включаючи центральний апарат та апарати регіональних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, працює майже 50 тисяч співробітників.

До органів виконання покарань законом також віднесені:

- територіальні органи управління -управління (відділи) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в АР Крим, областях, місті Києві та Київській області і Севастополі. Нагляд за законністю у діяльності цих органів відповідно до п. 4 галузевого наказу здійснюється відділами (старшими помічниками і помічниками) прокуратур обласного рівня.

-кримінально-виконавча інспекція, на яку покладеновиконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також адміністративних стягнень у виді громадських та виправних робіт. Відповідно до п.6 галузевого наказу нагляд здійснюється районними, міськими, міжрайонними прокурорами (відповідно до розмежування їх повноважень, розташування та підпорядкування). П.9 наказу встановлено, що перевірки у цих органах проводяться щоквартально.

КВІ виконує покарання у виді:

· позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю(ст.55 КК України, може застосовуватись як основне-від 2 до 5 років, так і додаткове-від 1 до 3 років, якщо це передбачено санкцією статті. Порядок виконання передбачений ст.ст.13,30-35 КВК України, спільним наказом Держдепартаменту та МВС України від 19.12.2003 № 270\1560;

· громадські роботи (ст. 56 КК України - полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, від 60 до 240 годин, виконуються не більше 4-х годин на день. Особам від 16 до 18 років – від 30 до 120 год., до 2-х год. на день\ст.100 КК\, порядок виконання передбачений ст. ст. 36-40 КВК України. Поряд з цим на КВІ покладено і виконання громадських робіт, призначених судом у порядку адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені главою 30-а, включеною до Кодексу України про адміністративні правопорушення Законом України від 24.09.2008 , якою визначено порядок провадження за постановами суду про порушення вимог Закону України „Про дорожній рух”;

· виправні роботи(ст.57 КК України встановлюються від 6 міс. до 2-х років за місцем роботи засудженого з відрахуванням в доход держави від 10 до 20% із суми заробітку. Неповнолітнім – від 2-х міс. до 1 року, відрахування-від 5 до 10%), порядок виконання передбачений ст.ст.41-46 КВК України. На КВІ покладено і виконання виправних робіт, призначених судом у порядку адміністративного стягнення (ст.31 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на строк до 2-х міс з відрахуванням до 20% заробітної плати).

Крім цього, КВІ веде облік осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, і здійснює контроль за їх поведінкою, направляє до виправних центрів осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75,76 КК України), та звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83 КК України).

Тобто кримінально-виконавча інспекція певною мірою вже здійснює функції, покладені на службу пробації. 14 грудня 1990 року Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 45/110 – Стандартні мінімальні правила для застосування нев’язничних санкцій – так звані Токійські Правила. 19 жовтня 1992 року на їх основі Комітет Міністрів Ради Європи рекомендував державам-членам Ради Європи переглянути систему покарань й більш широко застосовувати санкції проти правопорушників в громаді, без позбавлення їх волі (рекомендації Ради Європи Nо. R (92) 16).

Ці документи покладають на державні органи ряд моральних та політичних зобов’язань щодо пріоритету прав людини при застосуванні кримінальних покарань у країнах, які бажають відповідати вимогам “відкритого громадянського суспільства”.

У більшості країн Європи, Америки, у деяких азіатських та африканських державах створений спеціалізований державний орган, що виконує більшість альтернативних позбавленню волі покарань – служба пробації. Це державне позаполіцейське, позатюремне, у деяких країнах цивільне відомство, що одержало свою назву від одного з найпоширеніших у світі видів альтернативних покарань – пробації, яка виникла у Великобританії в першій половині XIX століття на основі двох інститутів – умовного засудження та відстрочки відбування покарання.

В європейських країнах звільнення з випробуванням (передача під нагляд служби пробації) передбачає широке коло обов’язків та обмежень, які може покласти суд на правопорушника: зобов’язання не відвідувати певні місця; працевлаштуватися; пройти навчання до встановленої дати; не вживати алкоголь та наркотики; пройти програму корекції поведінки; утримувати утриманців, не носити зброю та інше. За порушення цих умов клієнт служби пробації направляється до тюрми.

Стаття 76 Кримінального кодексу України передбачає лише 5 видів обов’язків, які на практиці не забезпечують ефективного виховного впливу на правопорушника (попросити пробачення; не виїжджати за межі України без дозволу; повідомляти про зміну місця проживання, роботи чи навчання; з’являтися на реєстрацію; пройти курс лікування від алкоголізму чи наркоманії). Нерідко судами до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, і такі обмеження не застосовуються.

Працівник служби пробації є учасником кримінального процесу. Служба пробації за запитом суду надає так зване «соціальне повідомлення» або «досудовий звіт» на особу, щодо якої порушено кримінальну справу. Тобто, на стадії досудового слідства, на підставі відомостей з місця роботи, навчання, проживання правопорушника працівник служби пробації складає на нього криміногенну, соціально-психологічну характеристику. Під час розгляду кримінальної справи суд враховує цю інформацію для визначення міри покарання та можливості передачі правопорушника під нагляд служби пробації.

Служба пробації також проводить соціально-психологічну роботу з особами, які перебувають на обліку, як власними силами, так і з залученням соціальних працівників, психологів державних та недержавних структур, які мають відповідні ліцензії. Крім того, до роботи із засудженими широко залучається громада та окремі громадяни (волонтери). На законодавчому рівні закріплено право волонтерів (як правило, громадські активісти, студенти, пенсіонери) здійснювати певні функції нагляду за клієнтами служби пробації. За свою роботу волонтери отримують невелику грошову винагороду.

Чинним законодавством України проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, покладено на органи внутрішніх справ(п.7 ст.10 Закону України „Про міліцію”). Відповідно до статті 41 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавча інспекція лише «бере участь у виховній роботі» із засудженими до виправних робіт.

Працівник служби пробації має право входити безперешкодно у будь - який час доби до житлового приміщення, де проживає клієнт служби пробації, для контролю за його поведінкою, виконанням покладених на нього судом обов’язків, здійснювати тестування на наявність в організмі наркотичних речовин та алкоголю. Працівники кримінально-виконавчої інспекції таких повноважень не мають.

З метою створення в Україні підготовчих засад для впровадження служби пробації у ряді регіонів (АР Крим, Київській, Одеській та Харківській областях, містах Києві та Севастополі) з 2003 року працівники кримінально-виконавчої інспекції здійснюють соціальне дослідження осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за злочини невеликої і середньої тяжкості та складають за його підсумками соціальні повідомлення (характеристики), тобто запроваджують елементи досудової функції.

Також розроблено три законопроекти у цій сфері:

- „Про службу пробації України” у редакції Харківського громадського центру „Молодь за демократію”, який реалізується за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні;

- „Про службу пробації України” в редакції Державного департаменту України з питань виконання покарань;

- „Про внесення змін до деяких законів України (щодо впровадження пробації), зареєстровано у жовтні 2006 року народним депутатом України Фельдманом О.Б.

Обговорення існуючих в Україні підходів до впровадження пробації і названих законопроектів на круглому столі 13 листопада 2006 року у Верховній Раді України на тему: „Гуманізація кримінального законодавства України: перспективи впровадження в Україні системи пробації”, а також на засіданнях Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України, виявили неоднозначне ставлення народних депутатів, представників правоохоронних органів, науковців до пробації, як виду кримінального покарання, та до служби пробації і були одностайними у недосконалості запропонованих законопроектів.

На думку вчених та практичних працівників кримінально-виконавчої служби України створення служби пробації дозволить знизити чисельність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, зменшити економічні витрати держави на їх утримання та уникнути небажаних соціальних, моральних, психологічних, медичних та демографічних наслідків для значної кількості засуджених громадян. Економія бюджетних коштів дозволить їх перерозподілити і використати для поліпшення умов тримання засуджених до позбавлення волі, забезпечення їхньої загальноосвітньої та професійної підготовки, працевлаштування, а також якісної підготовки персоналу кримінально-виконавчої служби.

Прокурор, якій здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, повинен знати, щоустановами виконання покарань є:

- арештні доми- виконують покарання у виді арешту, який полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції на строк від 1 до 6 місяців (ст.60 КК України, порядок виконання встановлений ст.ст. 50-55 КВК України). В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні (від 15 до 45 діб), яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості, військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахтах. До недавнього часу арештні доми функціонували лише у СІЗО. Завдячуючи принциповому реагуванню галузевого управління Генеральної прокуратури України на порушення кримінально-виконавчого законодавства у АР Крим, Київській, Харківській та Чернівецькій областях арештні доми винесено за межі СІЗО. Керівництвом Державної пенітенціарної служби України прийнято рішення про винесення цих установ за межі СІЗО ще у 8-ми областях. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Галузевим наказом (п.4) нагляд за додержанням законів при виконанні цього виду покарання, у випадку коли арештні доми знаходяться у межах СІЗО покладено на відповідні підрозділи прокуратур обласного рівня. Якщо арештні доми знаходяться за межами СІЗО проведення перевірок покладено у відповідності до п. 7 галузевого наказу на прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах або на відповідних територіальних прокурорів, якщо у структурі прокуратур обласного рівня не створені спеціалізовані прокуратури. Перевірки проводяться щомісячно ( п. 9 наказу ). Слід зауважити, що відповідно до п. 9.1 галузевого наказу комплексні перевірки установ виконання покарань проводяться один раз на півріччя. До них залучаються відповідні спеціалісти та вирішуються питання щодо участі у них представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, громадських та правозахисних організацій.

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального рівня безпеки (з полегшеними та загальними умовами тримання), середнього (для осіб, які вперше відбувають позбавлення волі та які раніше відбували покарання) і максимального рівнів безпеки, у яких створюються відповідні дільниці.

На відміну від ст. 25 КК України (1960) вид колонії, до якої направляються засуджені до позбавлення волі, визначається не судом, а відповідно до ст.86 КВК України центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. Для цього наказом Держдепартаменту від 16.12.2003 № 261 створені регіональні комісії та апеляційна комісія Держдепартаменту. При щомісячних перевірках прокурор повинен з’ясувати відповідність прийнятих комісіями рішень вимогам закону - (ст.ст. 12,64,65 КК України та ст.ст. 11,18,19,86,87, 92,93,101,138, 140,147 КВК України).

Колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі (ст. 63 КК України передбачено, що покарання у виді позбавлення волі на певний строк встановлюється від 1 до 15 років.Ст.104 КК встановлено, що особам, які не досягли до вчинення злочину 18 – ти років, від 6 міс. до 10 років, але за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, цим особам може бути призначено покарання до 15 років.Ст.71 КК встановлено, що при призначенні покарання за сукупністю вироків строк не повинен перевищувати 15 років, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк не повинен перевищувати 25 років).

Порядок виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк встановлений ст.ст. 86-149 КВК України. Незважаючи на те, що відповідно до ст. 4 Закону України „Про попереднє ув’язнення”, слідчі ізолятори центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань є місцями попереднього ув’язнення, вони також виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування СІЗО (ст.89 КВК України).

У виправних колоніях максимального рівня безпеки відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі (відповідно до ст.64 КК України застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів, лише у випадках, спеціально передбачених КК, крім осіб до 18 років, понад 65 років, вагітних жінок), а також засуджені до позбавлення волі на певний строк за окремі особливо тяжкі та тяжкі злочини. Порядок виконання цього виду покарання встановлений ст.ст.150-151 КВК України. При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до ч. 4 п. 2 ст. 18 КВК України жінки, засуджені до довічного позбавлення волі та за ряд особливо тяжких і тяжких злочинів, відбувають покарання у секторах середнього рівня безпеки виправних колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання (№54 м. Харків).

Спеціальні виховні установи (виховні колонії) виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, а також осіб, які за рішенням педагогічної ради відповідно до постанови начальника колонії, погодженою із службою у справах дітей, залишені у виховній колонії до 22 років (ст.ст.19,143-149 КВК України).

Кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених (від 1 до 5 років) за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 (заміна позбавлення волі більш м’яким покаранням), 389 КК України (за ухилення засуджених від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських або виправних робіт). Порядок виконання передбачений ст.ст. 56 – 70 КВК України, полягає у триманні особи без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням до праці (крім неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей до 14 років, осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби, інвалідів 1-2 груп).

Відповідно до п. 7 галузевого наказу нагляд за додержанням законів у колоніях та виправних центрах здійснюють прокурори з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (спеціалізовані прокуратури-їх 19 у 18 регіонах) або відповідні територіальні прокурори (15), якщо у структурі прокуратур обласного рівня не створені спеціалізовані прокуратури. Комплексні перевірки у зазначених установах проводяться один раз на півріччя ( п. 9.1 наказу).

Окремі види кримінальних покарань також виконують територіальні органи державної виконавчої служби у складі Міністерства юстиції України, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон Міністерства оборони України.

Раніше державна виконавча службавиконувала покарання у виді штрафу і конфіскації майна.

Верховною Радою України 4 листопада 2010 року прийнято Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)".Він підписаний Президентом України, оприлюднений у газеті „Голос України" та з 9 березня 2011 року набере чинності.

Законом внесено низку змін, і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів, інших законів України.

Зокрема до ст.12 Кримінально-виконавчого кодексу України, з тексту якої виключено положення про те, що Державна виконавча служба України виконує покарання у виді штрафу. За нею збережено лише виконання кримінального покарання у виді конфіскації майна.

Статтю 26 Кодексу викладено у новій редакції, яка не передбачає примусового виконання покарання у виді штрафу, а функцію контролю за виконанням такого покарання покладено на суди. У разі несплати засудженим штрафу у місячний строк суд зобов'язаний вирішити питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу чи замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону.

Таким чином, з 9 березня 2011 року Державна виконавча служба України не є органом виконання покарання у виді штрафу. Разом з тим штраф як вид покарання залишається.

Штраф (основне і додаткове покарання). Відповідно до ст.53 КК України це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кодексу, від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо не передбачено вищого розміру (наприклад, ст. 368 одержання хабара-до1500). Як додаткове покарання може бути призначений, якщо це передбачено санкцією статті КК. Неповнолітнім - до 500 мін., якщо мають самостійний доход, кошти або майно\ст.99 КК\. Суд може замінити штраф громадськими або виправними роботами (10 год.- за 1н.о.мін.дох., 1 міс. випр.р. -за 4 н.о.мін.дох., не більше 2-х років).Відповідно до Закону України від 15.04.2008 з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до 3-х років (з 01.01.2009).
Конфіскація майна (додаткове покарання)(ст.59 КК України, полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого за тяжкий та особливо тяжкий корисливий злочин, за винятком майна, що за встановленим законом переліком не підлягає конфіскації. Порядок виконання встановлений ст.ст. 48-49 КВК України та Законом України ”Про виконавче провадження”. Слід мати на увазі, що такій вид додаткового покарання не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років.
Військові частини, гауптвахти - виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст.14 КВК).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу відповідно до ст. 54 КК України застосовується як додаткове покарання до засуджених за тяжкий або особливо тяжкий злочин, яка їх має. Порядок виконання передбачений ст.ст. 14, 29 КВК України.
Службові обмеження для військовослужбовців (ст.58 КК України) застосовується до військовослужбовців, крім строкової служби, на строк від 6 міс. до 2-х років, з відрахуванням в доход держави від 10 до 20% грошового утримання. Засуджений не може бути підвищений за посадою чи званні, строк не зараховується у строк вислуги років для присвоєння чергового звання. Ст.47 КВК України виконання покладено на командування військових частин.

Тримання в дисциплінарному батальйоні(м. Київ) відповідно до ст. 62 КК України призначається військовослужбовцям строкової служби від 6 міс. до 2 років, крім осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, порядок виконання встановлений ст.ст.71-85 КВК України.

Діяльність нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян регламентована п. 12 Наказу Генерального прокурора України №12 гн від 04.04.2011 року „Про особливості діяльності військових прокуратур” у відповідності до якого військовим прокурорам проводити перевірки :

- на гауптвахтах, у кімнатах тимчасового затримання територіальних управлінь, зональних відділів (відділень) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – щодекадно;

- у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців та виконання інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі ( за наявності засуджених ) – один раз у квартал;

- у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України – один раз на півріччя.

Органи і установи, які реалізують систему інших примусових заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Ця система складається із спеціалізованих медичних закладів, на які законом покладено надання психіатричної допомоги в примусовому порядку чи проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи осіб, взятих під варту, у спеціальних палатах протитуберкульозних закладів Міністерства охорони здоров’я України, у яких проходять стаціонарне лікування взяті під варту особи:

- застосування судом примусових заходів медичного характерудо неосудних осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, реалізується на підставі норм розділу XIV Кримінального кодексу України в Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень з посиленим (під охороною) або звичайним наглядом та амбулаторно.

- стаціонарна судово-психіатрична експертиза осіб, взятих під варту,проводиться за постановою суду на підставі подання слідчого, погодженого з прокурором (ст.205 КПК України), уміжобласних центрах (відділеннях) судово-психіатричних експертиз (під охороною) в порядку, встановленому Законом України ”Про судову експертизу”. Відомча підпорядкованість – Міністерство охорони здоров’я України;

Читайте також:

1. IV. Агротехніка квітково-декоративних рослин відкритого грунту.
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. Акт експертизи підписується кожним експертом і засвідчується печаткою медичної установи, на базі якої проводилася судово-психіатрична експертиза.
4. Алгоритм перевірки кошторису бюджетної установи
5. Банківські установи на кредитному ринку
6. Бюджетні установи отримують кошти на своє функціонування з бюджету виключно на основі фінансових документів, які називаються кошторисами.
7. Бюджетні установи як платники податків і платежів до бюджету.
8. Бюджетні установи: сутність та класифікація.
9. В залежності від підстав укладеннядоговори поділяються на вільні та обов'язкові.
10. В залежності від того, хто може вимагати виконання договору,останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.
11. Вегетаріанські супи поділяються на
12. Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку.

Переглядів: 4422