• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 1. Професіоналізація соціологічної діяльності

Місце соціології у системі суспільствознавчих дисциплін. Функції соціологічної науки: теоретико-пізнавальна, практико-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна, гуманістична, культурна, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, соціально-технологічна.

Соціоінженерна діяльність як напрямок практичної діяльності фахівця-соціолога. Соціальне проектування та соціальні технології.

Специфічні риси конкретного соціологічного дослідження. Напрямки здійснення прикладних досліджень у сучасній соціології.

Особливості практичної діяльності соціолога в умовах розвитку сучасного суспільства. Сутність, особливості формування та взаємозв’язок соціологічної культури фахівця-соціолога і соціологічної культури суспільства. Групи чинників, що визначають соціологічну культуру.

Професійна етика у сфері соціальних досліджень. Кодекс професійної етики соціолога.

Вивчення нової реальності, що раптово відкрилася для сприйняття і яка складається з множини станів, груп та об’єднань людей з різними життєвими звичками, способами відчувати й інтерпретувати довколишній світ, з різними можливостями впливати на перебіг подій, але з порівняно стійкими зв’язками між собою і певною мірою взаємопорозуміння, стало призначенням соціології. Провідним здобутком соціології є те, що вона здатна діагностувати і лікувати соціальні хвороби, виконувати прогностичні та прикладні функції як на рівні макросоціальних процесів і систем, так і на мікрорівні їх функціонування. Соціологія одночасно прагне до понятійно-абстрактного осмислення соціального і до конкретного описування соціальних феноменів реального життя людини, забезпечуючи водночас осмислення усієї цілісності процесу життя.

Знання, яке продукує соціологія має характер описового, фактичного, що має аж ніяк не менше значення, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, сприймається інакше, ніж той, з яким ми маємо справу у повсякденному житті, оскільки наукове бачення фіксує, перш за все, прояв загального, типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе, - найважливіша ознака освіченості людини та суспільства.

Серед провідних функцій соціологічної наук слід виділити теоретико-пізнавальну функцію, що спрямована на вироблення нового соціологічного знання. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, робить висновки про закономірності розвитку суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування, розвитку соціальних процесів і явищ. Соціологічні теорії дають науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку як суспільства загалом, так і його окремих сфер вказують реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнавання дійсності. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу отримати первинні данні про індивідів та спільнот, їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнавання соціальної дійсності.

Не менш значимою є практико-перетворювальна функція, яка тісно пов’язана з теоретично-пізнавальною. Єдність теорії та практики - характерна риса соціології. Практична її функція виявляється насамперед у тому, що вона виробляє науково обґрунтовані прогнози стосовно розвитку суспільства, які є основою. Перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягає у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу побачити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Прикладна соціологія, пов’язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства загалом, так і конкретних регіонів. Відповідно до специфіки соціологічного дослідження, практичні рекомендації соціологів належить до двох груп соціальних чинників: об’єктивних і суб’єктивних. Об’єктивні - це умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, а також конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб’єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту з допомогою соціологічного дослідження. Ця інформація є основою аналізу та вироблення конкретних рекомендацій. До суб’єктивних аспектів належать мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо. Вивчення цих важливих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти( трудового колективу, професійної групи, класу тощо).

Світоглядно-ідеологічна функція спрямована на забезпечення наукової дискусії з іншими концепціями, поширення наукової ідеології, формування у широких верств населення соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль в її реалізації відіграють соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте з їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.

Гуманістична та культурна функції пов’язанні з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є дуже важливим чинником, який сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, - головний принцип дослідницької та викладацької роботи, що супроводжує реалізацію всіх інших функції соціології. Незважаючи на те, що соціологія здебільшого має справу з великими масами людей і оперує статистичною інформацією, все актуальнішим стає положення про те, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитись до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи в його ставленні до людей загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використанні своїх знань та благо людства.

Різноманітними є зв’язки соціолога та культури. По-перше, соціологія виробляє культурні цінності, засоби вдосконалення звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини; по-друге, одна із спеціальних соціологічних теорій( соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій важливій для людини і суспільства сфері.

Описова функція соціологічної науки визначена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних наукових звітів, статей, книг, комп’ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності досліджуваних соціальних об’єктів. На основі його результатів роблять практичні висновки та приймають відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелами виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування.

Інформаційна функція стосується використання соціологічної інформації, одержану під час соціологічних досліджень. Соціологічні інформація - один із найоперативніших видів соціальної інформації. Вона використовується соціологами для з’ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження - для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення «зворотного зв’язку» з підлеглими (якщо замовниками є керівник підприємства), з населенням конкретного регіону (якщо замовником є місцева влада). У зв’язку з постійним ускладненням соціального життя значення соціальної інформації в управлінні суспільством зростатиме. Її використання повинно стати невід’ємним елементом державної політики.

Прогностична функція реалізується через соціальні прогнози. В сучасних умовах соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням і обґрунтуванням прогнозу (короткостроково або довгостроково) щодо досліджуваного об’єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий - на ці самі тенденції, а також на зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об’єкт. Виявлення таких чинників та наступне моделювання досліджуваного процесу - один із найскладніших видів наукової праці.

Функція соціального управління виявляється у свідомій, цілеспрямовані дії на соціальні системи, організації, інститути, процеси з метою оптимізації напряму, темпів її розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, тим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства і об’єкта управління.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв’язку з практичними. Але цей зв’язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності щодо трансформації теоретичних знань у практичній рекомендації, що становить сутність соціально-технологічної функції соціології.

Сутністю соціально-технологічної функції є вироблення соціальних технологій, типових процедур управління, сценаріїв проведення ділових ігор різних видів - від імітаційних до організаційно-діяльних. Таким чином, соціально-технологічна функція визначає і виробляє методи впровадження рекомендацій, пропонованих соціологами.

Одним з найцікавіших напрямків практичної діяльності фахівція-соціолога є соціоінженерна діяльність.

Визначаючи специфічні риси реалізації соціально-інженерної діяльності, зауважимо, що, перш за все, наукове знання, використане у соціоінженерній діяльності, має бути адаптоване стосовно практики, мати вжитковий характер. По-друге, для здійснення цієї діяльності необхідний фаховий вишкіл. По-третє, здійснення соціоінженерної діяльності як практичної роботи передбачає наявність низки умов соціально-політичного, економічного та соціокультурного характеру, оскільки соціальна інженерія визначає інтереси різних груп населення й впливає на виконання ними багатоманітних функцій. До інших характеристик інженерної діяльності, які слід враховувати для повнішого розуміння природи соціальної інженерії, належать такі: інженерна діяльність є оперативною, інженерний стиль мислення означає вміння поєднувати теоретичне та практичне, поняттєве та образне.

Розуміння широти соціоінженерної діяльності передбачає ознайомлення з тим, що являють собою «соціальне проектування» та «соціальні технології». Проектування - ґрунтована на науковому знанні діяльність щодо формування образу майбутнього об’єкта. У соціальному проектуванні таким майбутнім об’єктом є ті стани суспільних явищ і процесів, яких передбачається досягти. Соціальне проектування - явище пізніше, ніж проектування технічне. Масштаби проектної діяльності у XX ст. є сторіччям проектної культури. Один з наслідків розширення проектної діяльності - соціальне проектування. Розвиток останнього - результат трансформації суспільної науки (поява вжиткових напрямків, пристосованих до розв’язання практичних завдань) і зацікавленості суспільства у науково - об’єктивних рішеннях з приводу майбутнього суспільного стану.

Соціальне проектування та соціальні технології - необхідні умови здійснення соціоінженерної діяльності. В останній поєднуються всі чи деякі функції, які в інженерно-технічній діяльності розведені. Практика розвитку останньої пов’язана з функціонуванням багатьох спеціалізованих науково-проектних організацій, де розробляються проекти та нові технології.

Характер впливу соціології на суспільне життя зазнає значних змін. Цей вплив зумовлений, по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за яких умов вона функціонує. Раніше зверталася увага на особисту роль соціології за часів змін, у період рішучих і швидких змін. Саме у такі періоди, як вважають, найбільш значущою є соціологічна теорія, точніше - «велика теорія», яка дозволяє осмислити те, що відбувається.

Прикладна соціологія, пов’язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства в цілому, так і конкретних його складових. Відповідно до специфіки соціологічного дослідження практичні рекомендації соціологів ґрунтуються на двох групах соціальних чинників: об’єктивних і суб’єктивних. Об’єктивні соціальні чинники - умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб’єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження. Суб’єктивні соціальні чинники - мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка і т. ін.

Важливою специфічною рисою конкретних соціологічних досліджень є комплексність та багатофакторність у вивченні суспільства при його діагностиці. Як правило, вивчаючи ту чи іншу проблему, соціологи тісно співпрацюють з фаховими експертами - юристами, економістами, психологами, що забезпечує здобуття цілісного системного знання.

Специфічність конкретних соціологічних досліджень полягає також у тому, що їх результати широко використовуються у практиці соціального управління, прогнозування соціальних процесів, при розробці соціальних, у тому числі політичних, технологій, при виробленні практичних рекомендацій щодо удосконалення соціального життя.

У соціальній діяльності функції соціології взаємодіють, пронизуючи всі її сфери. Беручи до уваги їх розмаїття при вивченні й прогнозуванні суспільних процесів, можна окреслити найважливіші напрями досліджень сучасної вітчизняної соціології:

- вироблення спільно з іншими суспільствознавчими науками сучасної концепції громадянського суспільства;

- цілісний соціологічний аналіз процесів перетворення суспільства у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

- вивчення соціальної структури українського суспільства у її різноманітних вимірах (йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування за умов ринкових відносин нових соціальних груп і верств суспільства);

- вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями і народностями;

- оптимізація соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

- вивчення мотивації трудової діяльності людей, її ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

- аналіз проблем, пов’язаних з розвитком демократії, свободи слова, політичного плюралізму, зародження масових громадянських рухів;

- вивчення проблем формування, висловлювання, врахування громадської думки різних верств населення.

Майже всі ці проблеми вивчають і інші науки, проте соціологія вивчає не лише сутність, причини виникнення, динаміку змін, а й намагається визначити шляхи їх розв’язання, оскільки використовує інший (повніший, а тому глибший) підхід до їх вивчення та практичного подолання. Для інженерного подолання цих проблем потрібні розробки соціального-проектувального та соціально-технологічного характеру, здійснені на підставі соціологічного знання. Цим пояснюється той факт, що використання соціологів для практичного розв’язання масштабних соціальних проблем є край недостатнім.

Значно частіше соціологів використовують для розв’язання практичних завдань, які перебувають у царині компетенції більш низького рівня управління. На будь якому підприємстві, у будь якій організації існує коло проблем, пов’язаних з необхідністю втілення в життя певних соціальних програм та управлінських рішень, пов’язаних з оптимізацією людського чинника. До них належить, наприклад, питання добробуту й розстановки, просування кадрів; інтеграція колективу та задоволеності працею і різними аспектами трудової діяльності та багато інших.

Діяльність соціолога, якщо врахувати досвід вивчення соціологією соціальних проблем, у принципі може бути пов’язана і з реалізацією більш масштабних соціальних програм - регіонального, поселенського (реалізованого у певному місці, селі), галузевого характеру (організація системи освіти, культури, галузей народного господарства). Світова практика соціологічної роботи свідчить про те, що соціологи зайняті в управлінських органах різного рівня, а також у різних царинах державного, господарського та громадського життя; у службах соціального захисту, в органах правопорядку, у бізнесі та інформації тощо. Американська соціологічна асоціація, наприклад, публікує список посад, які можуть зайняти люди, котрий отримали соціологічний фаховий вишкіл різного рівня навчання. Побутує також думка, згідно з якою орієнтація соціоінженерної діяльності посилається мірою розширення соціоінженерної діяльності, що не може не відбитися на підготовці відповідних фахівців.

Масштаби використання соціологів на соціально-інженерних посадах у нашій країні на сьогодні ще не значні. А проте в останні роки соціологів запрошують на роботу в адміністрацію, міністерські відділи, служби зайнятості, органи правопорядку, великі телевізійні центри.

Результативність реалізації всіх зазначених функцій соціологічної науки залежить від не лише від характеру суспільних закономірностей, соціальних умов, від рівня організації соціологічної діяльності, розмаїття зв’язків соціології з життям суспільства, а й від професійної підготовки соціологічних кадрів. Саме тому більш детально зупинимось на розгляді питання про соціологічну культуру та етику професійної соціологічної діяльності.

Під поняттям «соціологічна культура» слід розумітирівень професійної майстерності, наук, досягнень соціологів країни чи школи, яким визначається і гарантується стандарт якості соціологічних досліджень, надійність їх результатів, авторських висновків і прогнозів, а також авторитет та імідж соціологів і соціології в суспільстві. Поняття соціологічна культура багатозначне і може відображати цей феномен стосовно різних носіїв: окремого індивіда-соціолога, групи соціологів, досліди, соціологічного центру, соціологів країни, світу.

Зрозуміло, соціологічна культура є похідною від багатьох чинників, але у їх сукупності варто виділити дві групи: ті, що пов’язані з діяльністю самих соціологів, і ті, що коренями своїми заглиблені в суспільство, котре потребує соціальної інформації, використовує її і так чи інакше поважає і саме соціальне знання в його соціологічній інтерпретації, і добувача цього знання.

Безумовно, серед чинників першої групи вирішальне значення мають ті з них, що безпосередньо визначають рівень професійної підготовки, компетентності і майстерності соціологів: освіта, кваліфікація, досвід досліди, практики, методологічна свідомість, чесність, функціонування професійних організацій та і. Без сумніву, самі соціологи власною діяльністю створюють свою фахову культуру і свій імідж у суспільстві. І тут діють прямі залежності: високий рівень професійної діяльності - високий рівень соціологічної культури, низький рівень діяльності - низький рівень цієї культури. Але й остання шляхом зворотної дії впливає на професійну діяльність соціологів, підвищуючи чи знижуючи її рівень.

Сьогодні в українській соціології спостерігаються суперечливі процеси, пов’язані з роллю та значенням стандарту в дослідницькій практиці. З появою нових соціологічних центрів, різних дослідницьких фондів, фірм, інших структур остання значно урізноманітнилась, ставши оперативнішою. Водночас ця ж практика демонструє зниження ролі наук, стандарту хоча б з тих причин, що в неї втручаються непрофесійні дослідники, а зазначені дослідницькі структури нерідко проводять не соціологічні наукові дослідження, а демоскопічні обстеження громадської думки, видаючи їх за подібні дослідження. Справа зайшла так далеко, що практикуються дослідження без програм (тільки за робочим планом або за спрощеною програмою), коли навіть проблема, що обстежується, не фіксується на наук, рівні, а береться «безпосередньо» - як її сприймає замовник чи сам дослідник.

Про не досить надійний стандарт соціологічної праці свідчать прогнозні помилки, що їх припускаються дослідницькі центри, особливо під час виборчих кампаній, коли значно зростають динаміка громадської думки, зміни масових настроїв та орієнтацій. І вже на відсутність будь-якого стандарту вказують численні соціологічні публікації у пресі, в яких часто-густо немає й натяку на все те, чим визначається ступінь довіри до дослідження і дослідників (обсяг вибірки, спосіб відбору респондентів, методи проведення опитування, розміри похибки тощо).

З огляду на це соціологічними установам, центрам, навчальними закладам, професійним організаціям соціологів потрібно вести послідовну активну боротьбу за жорстку стандартизацію в соціології, налагодження такої системи оцінок, кваліфікації досліджень, яка б виключала можливість дилетантизму та спроб видавати результати випадкових опитувань за професійні, наук, дослідження.

Отже, про свою соціологічну культуру мають дбати, насамперед, самі соціологи, що є, до речі, однією з вимог до їх професійного обов’язку та його складових. Проте ця культура містить у собі ще й такі складники, що залежать безпосередньо не від соціологів, а від суспільства, у якому живуть і діють ці спеціалісти-дослідники, а також функціонує наука соціологія.

Загалом соціологічна культура суспільства відбиває характер його реакцій на потреби в особливій соціальній науці, спроможній постачати йому конкретну інформацію про соціальні процеси і явища, будити й збагачувати його інтелект, раціонально обґрунтовувати соціальну творчість, забезпечувати прийняття необхідних рішень суб’єктом управління тощо. Соціологічна культура суспільства - це відображення міри поширення у ньому соціологічного мислення й соціологічної інформації, його поваги до соціологічного знання та діяльності соціолога, готовності скористатися з його рекомендацій у практиці вирішення тих чи інших проблем. Іншими словами, соціологічна культура суспільства - це відображення також стану інституціоналізації в ньому соціологічної науки, освіти та забезпечення життя і професійної діяльності соціологів за загальновизнаними стандартами.

Нарешті, соціологічна культура характеризується також і моральними чинниками, що узагальнюються термінами «професійна мораль», «професійна честь» соціологів. Безумовно, цей аспект культури своєрідний, бо він пов’язаний із суто людськими та громадянськими рисами соціологів як членів того чи іншого суспільства і носіїв соціального престижу ученого та науки в цілому.

Отже, соціологічна культура є, з одного боку, результатом професійної діяльності соціологів, а з другого - чинником, що забезпечує певний рівень престижу соціологічної науки і праці соціолога в суспільстві.

Професійна етика у сфері соціальних досліджень потребує особливої регламентації. Діяльність соціологічних співтовариств регулюють спеціальні етичні кодекси, які відбивають «багатошаровість» професійної етики соціолога, його соціальних відносин. За сучасних умов соціолог як представник професійної спільноти має нести особисту моральну відповідальність за взаємини з різними суб’єктами, з якими необхідно вступати в контакти під час здійснення професійної діяльності:

1) із суспільством, що презентовано: ретрансляторами інформації (журналістики, політики, політологи, коментатори); споживачами інформації, (фахівці, котрі апелюють до результатів соціологічних досліджень); населенням як носієм громадської думки; владними структурами й ідеологічними інституціями, зацікавленими у тенденційній інформації;

2) зі співвиконавцями у конкретних проектах;

3) із респондентами;

4) із замовниками;

5) із професійною спільнотою.

Етика соціологів ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування. Проте соціологія (і передусім її емпірична складова) має певну специфіку, яка висуває додаткові вимоги до моральної регламентації: характер колективної праці; наступність і співставлення результатів; конфіденційність проблем дослідження; ділові відносини (із замовниками); соціально-політична і громадська значущість результатів.

Колективний характер праці, наступність і співставлення результатів в емпіричній соціології призводять до того, що проблема плагіату в емпіричній соціології має складніший характер, ніж в інших галузях науки. Учений соціолог вельми вразливий у зв’язку з можливістю привласнення результатів його праці або ігнорування його імені в разі маніпуляцій із його даними. Проблема посилань у соціології потребує ретельнішої регламентації. Особливо це стосується інструментарію досліджень. На разі в соціології досить багато новобранців, які з дитячою безпосередністю запозичують чужі методики і вважають ці акти привласнення цієї праці цілком легальним способом наукової або прикладної роботи, забуваючи, втім, що наукова робота потребує посилань, а прикладна - оплати праці реального автора.

Соціально-структурні зміни, які розпочалися в нашому суспільстві в період «перебудови» і здобуття Україною державної незалежності, не могли обійти стороною інституції науки загалом. Але з усіх наукових дисциплін найсуттєвіших структурних та етико-професійних деформацій зазнала соціологія. Головна причина деформацій полягала в тому, що потреба в соціологічному забезпеченні політичних й економічних інституцій істотно підвищила можливості професійної підготовки необхідної кількості кваліфікованих фахівців.

Підвищення попиту на соціальні дослідження спричинило стрімке залучення до соціології великого числа людей, які не мають спеціальної систематичної підготовки і незнайомі або недостатньо знайомі із специфікою морально-професійної регламентації соціологічної діяльності. Один із таких контингентів представлений суспільствознавцями - фахівцями у галузі історичного матеріалізму, наукового комунізму та інших суспільних дисциплін минулого, яких до соціології привела зміна ідеологічної парадигми суспільства. Як правило, ці фахівці досить добре володіють навичками роботи з літературою, тому опанування нової царини знання у тій частині, де йдеться про теоретичний аналіз або викладання, не є для них принциповою зміною різновиду професійної діяльності. Інша річ, коли життєві обставини й вітальні потреби спонукають їх займатися емпіричною соціологією, котра потребує принципово іншого підмурку знань, пов’язаного з математичною статистикою та проблемою вимірювання.

Почастішання випадків порушення канонів професійної етики в Україні за нової соціальної ситуації, на жаль, уже призвело до численних публічних спекуляцій навколо соціології, до спотвореного сприйняття громадськістю ролі та місця соціологічної науки в суспільстві. На відміну від громадськості, професійна спільнота дещо спізнюється із внутрішньокорпоративним обговоренням проблем, пов’язаних із взаємовідносинами соціологів (як представників професійного співтовариства) із суспільством загалом, поступаючись пріоритетом в обговоренні цих проблем і винесенні оцінок різноманітним соціально – політичним спекулянтам.

Як перший крок розв’язання сучасних етико-професійних проблем соціологічної спільноти на III з’їзді Соціологічної асоціації України було ухвалено рішення створити Комісію з професійної етики і доручити їй підготовку Кодексу професійної етики відповідно до сучасних вимог до професійної діяльності соціологів.

Під час підготовки Кодексу Комісія виходила з таких критеріїв:

1) кодекс має відповідати головним вимогам, прийнятим на разі у Світовій соціологічній спільноті;

2) він має враховувати реалії професійної діяльності й типові етичні проблеми українських соціологів у сучасній суспільній ситуації;

3) це має бути нормативний документ, який чітко регламентує аспекти професійної діяльності;

4) кодекс має сприяти запобіганню професійним конфліктам і конструктивному розв’язанню етичних колізій, що виникають у процесі роботи й професійного спілкування.

Сьогодні, коли нормативну базу систематизовано в межах регламентаційного документа, головним завданням цієї частини соціологічного співтовариства, котра вважає себе професіоналами, є зробити все можливе (іноді навіть жертвувати швидкою вигодою), щоб норми, закріплені в Кодексі, являли собою не архівну цінність, а вступали дієвими регуляторами професійної етики, формуючи корпоративну солідарність. Деякі матеріальні втрати сьогодення надолужаться створенням реальної професійної асоціації, яка обстоюватиме інтереси своїх членів завдяки високому рівню професіоналізму, необхідного не лише для нормального розвитку суспільства, а й для підвищення реального статусу соціології у цьому розвитку.

Діючий сьогодні Кодекс професійної етики соціолога,затверджений V з’їздом Соціологічної асоціації України 20 травня 2004 р., складається зі вступу, преамбули, основних принципів (повага до прав людини, її гідності та індивідуальності; професійна компетентність; чесність; професійна та соціальна відповідальність) й етичних норм щодо організації професійної діяльності і трудові відносини, науково-дослідницької діяльності, наукового спілкування, презентації результатів дослідження і наукових публікацій, публічних виступів, редакційно-видавничої діяльності, освіти, викладання, професійної підготовки, консультування й експертизи, здійснення роботи за контрактами і надання послуг.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Автоматизація метрологічної діяльності
7. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
8. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
10. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Переглядів: 2067