КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

МУЗИЧНА І ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА СХІДНИХ СЛОВ'ЯН

Коріння української музичної та театральної культури сягає сивої давнини, коли територію сучасної України населяли східнослов'янські племена. Історичні джерела свідчать/ що наші предки ще в дохристиянські часи мали різноманітні музичні інструменти, об рядові традиції та багатожанровий фольклор. Давні слов'яни вміли грати на гуслях, лютні, сопілці, бубнах. Культові відправи супроводжувалися хоровим співом, танцями й хороводами під акомпанемент музичних інструментів.

Основу духовної культури будь-якого народу становить усна народна творчість, що завжди вирізняється національною самобутністю й неповторністю. Не випадково кажуть, що фольклор – це душа народу. Відмітною рисою фольклору є синкретизм: поетичні тексти або співають, або виголошують з певною інтонацією, мімікою, жестами в супроводі музики й танців.

Народні пісні, хороводи та ігри виконувалися відповідно до певної пори року і здавна складалися в календарно-обрядові цикли. До архаїчних фольклорних форм належать також родинно-обрядові пісні. Усі ці музично-поетичні зразки не записувалися, а усно передавалися від покоління до покоління, варіювалися й видозмінювалися. У піснях, що дійшли до нашого часу, збереглися архаїчні елементи: надто вузький діапазон мелодій-поспівок, уживання в текстах імен передхристиянських божеств («Ладо») тощо.

Календарно-обрядові пісні пов'язані з прадавніми анімістичними віруваннями, землеробським культом, господарською діяльністю слов'ян. Відповідно до цього їх поділяють на основні цикли – весняний, літній, осінній і зимовий. Пісні класифікують також за жанрами: веснянки та гаївки (гагілки), русальні та купальські пісні, жниварські пісні (зажинкові, жнивні, обжинкові), колядки та щедрівки.

Веснянки та гаївки починали співати з першим пробудженням природи від зимового сну. Ще на Масницю спалювали солом'яне опудало – проганяли зиму. Спів веснянок завжди супроводжували хороводами, танцями, іграми в полі або на лісових галявинах. У них зазвичай оспівували явища природи, молодість і дівочу вроду. Мелодіям веснянок притаманні речитативні звороти, закличні музичні інтонації, вигуки («Гу-у-у-у»). Веснянки та гаївки співали гуртом. У театралізованих обрядах брали участь діти, які виконували різні пісні-ігри з імітаційними рухами. Вони зверталися з привітанням до птахів, тварин, дерев, сонечка («Зайчик», «Перепілонька»), наділяючи їх людськими рисами. Багато ігор-хороводів відтворювали певні сільськогосподарські роботи («Мак», «Просо», «Огірочки»).

Русальні пісні виконували під час так званого русального тижня – наприкінці весни – на початку літа (кінець травня – поч.аток червня). Саме тоді, як вважалося, заквітчані водяними ліліями русалки виходять із води на берег, бігають полями і, бавлячись, можуть залоскотати подорожніх. Цими піснями уславлювали одухотворену весняну природу, в них звучали мотиви кохання. Згодом фантастичні образи мавок, водяників і польових русалок ожили в літературних творах, зокрема у поемах
Т. Шевченка «Утоплена», «Тополя», «Лісовій пісні» Лесі Українки. Русалки є центральними персонажами опер А. Дворжака, М. Лисенка, М. Леонтовича, О. Даргомижського, М. Римського-Корсакова. Символічно, що альманах «Руської трійці», вихід якого ознаменував початок західноукраїнського національного відродження XIX ст., дістав назву «Русалка Дністровая».

Найдавнішими є купальські пісні, їх виконували на свято Івана Купала. Побутував звичай проводжати цими піснями весну, яку символізувало уквітчане деревце - марена.

У мелодиці й ритміці купальських пісень відчуваються архаїчні мотиви. В текстах превалюють такі поетичні образи, як місяць, зорі, вербове деревце, червоні ягоди тощо. Славлячи життєдайні сили природи - вогонь воду, сонце, – юнаки під час свята Купала стрибали через вогнище, дівчата ворожили, спускаючи на воду вінки, купалися в росі (очищалися).

Жниварські пісні були найурочистішими, адже вони супроводжували радісний процес збирання врожаю. Головні їх мотиви - привітання господарів, побажання їм добробуту. Для жниварських пісень характерні плавний ритм, неквапливий рух мелодій, величальні інтонації. Часто в них оспівувався обжинковий вінок - символ щедрих урожаїв. Побутував звичай залишати на полі незжату смугу («бороду»). Восени прощалися з літом, святкуючи день Коструби, про що сьогодні нам нагадує старовинна пісня-гра «Кострубонько».

Колядки і щедрівки входять до зимового циклу обрядів та пісень. Слово «колядка» походить від праукраїнського імені богині неба Коляди. Вечір напередодні Нового року українці здавна називали «щедрим», тому й пісні, що співалися цього дня, дістали таку назву. У цей вечір хату прикрашав святковий дідух – сніп, що символізував добробут.

До нашого часу збереглася традиція колядування і щедрування з привітанням господарів, ґречним побажанням їм здоров'я й достатку. Дитячі колядки та щедрівки, невеликі за діапазоном і прості за ритмічною структурою мелодій, містять переважно жартівливі й гумористичні мотиви. У них зазвичай звучить вимога винагороди: «Коляда, коляда, дай, дядьку, пирога!» або «Коляд, коляд, колядниця, добра з маком паляниця, а без маку не така, дайте, дядьку, п'ятака». Найхарактернішою особливістю музичної форми старовинних пісень зимового циклу є повторюваність короткого мотиву-рефрену¹ невеликого діапазону: «Щедрий вечір, добрий вечір».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МУЗИЧНА І ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА ГРЕЦЬКИХ М1СТ-КОЛОНІЙ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я	\|	ОБРЯДОВИЙ ПРАТЕАТР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.