Рівновага на ринку праці

Ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем послуг праці; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Попит на ринку праці – це суспільна платоспроможна потреба в трудових послугах.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Поточний попит визначається потребою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.

Закономірності формування індивідуального та ринкового попиту на ринку праці є аналогічними закономірностям формування попиту на ринку ресурсів у цілому, що були розглянуті у пункті 8.1.

Пропозиція на ринку праці – це контингент економічно активного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до працi в обмiн на фонд життєвих благ.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Закономірності формування пропозиції праці доцільно розглядати на рівні окремої фірми, а також для галузі та економіки в цілому.

На конкурентному ринку праці великому числу конкуруючих фірм, що купують конкретні види праці, протистоять робітники, які мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного. Якщо вони не об’єднані в профспілки, то кожен робітник конкурує з іншими робітниками за вільні робочі місця, які є в наявності у кожний даний період часу. При цьому конкретний індивід суб’єктивно визначає для себе, скільки часу він буде працювати. З цих індивідуальних рішень складається зрештою обсяг пропозиції праці в економіці.

Найманий робітник володіє специфічним товаром – здатністю до праці, яку він може застосовувати лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів. Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності дозвілля – часу, вільного від роботи. Терміном «дозвілля» в мікроекономіці охоплюється будь-яка діяльність людини поза місцем роботи.

Продаючи свою робочу силу, робітник має на меті максимізацію сукупної корисності часу. Поведінка найманого працівника пояснюється насамперед тим, що за інших однакових умов погодинна ставка реальної заробітної плати спонукає його працювати більше, тобто більше праці пропонувати на ринок. Така поведінка пояснюється і ефектом заміни, який виникає тоді, коли за високої погодинної ставки заробітної плати час дозвілля оцінюється як потенційний збиток. Година дозвілля за високої погодинної ставки реальної заробітної плати стає все дорожчою, і працівник замість дозвілля надає перевагу праці.

Але високий рівень ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих же, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу, який виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити час дозвілля. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення пропозиції праці. Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу.

Графічна ілюстрація дії ефектів доходу і заміни представлена на рисунку 8.4.

Рисунок 8.4 – Ефекти заміни та доходу за зростання ставки заробітної плати [3]

На горизонтальній осі (t) відкладено кількість годин дозвілля на добу, на вертикальній – доход від робочого часу (w). Якби індивід зовсім не працював, то час дозвілля становив би 24 години, а якби працював всі 24 години, то одержував би доход з розрахунку погодинної ставки 10 грн. за годину у сумі 240 грн. Пряма PQ є лінією бюджету часу. Крива U₁ відповідає деякому початковому рівню корисності часу. За даної ставки заробітної плати індивід максимізує корисність у точці А, тобто має 8-годинний робочий день, 16 годин дозвілля і одержує заробітну плату у 80 грн.

Підвищення ставки зарплати вдвічі (до 20 грн./год.) обертає лінію бюджету часу навколо точки Q до точки R, де сума доходу становить 480 грн. Ефект заміни знаходимо з допомогою побудови умовної бюджетної лінії (на графіку позначена пунктиром), паралельної новій лінії бюджету і дотичної до початкової кривої байдужості. Ефект заміни спонукає робітника переміститись з точки рівноваги А в точку С, збільшити робочий час з 8 до 12 годин, відповідно скоротивши години дозвілля.

Але одночасно діє ефект доходу переміщує робітника на вищий рівень корисності U₂ в точку рівноваги В, де робочий час становить 4 години, а час дозвілля – 20 годин. Тепер робітник одержує 80 грн. зарплати, але сукупна корисність часу для нього зростає і максимізується за рахунок підвищення цінності часу дозвілля. У даному випадку ефект доходу перевищує ефект заміни, тому пропозиція праці з боку робітника скорочується. Можливо, що робітник вибере іншу точку на новій кривій байдужості, розташовану ліворуч від точок А і В. Це означатиме, що домінує ефект заміни, тривалість робочого часу збільшиться [3].

Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується, і навпаки (рис. 8.5).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення похідного попиту на ресурси на різних часових горизонтах	\|	Рівновага на ринку капіталу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.